Ознаки, які визначають зміст поняття судимості

З урахуванням викладеного звернемося спочатку до низки принципових моментів, які стосуються передбачених відповідними статтями (їх частинами) розділу XIII Загальної частини КК ознак судимості.

Норми інституту судимості закріплені, насамперед, у Загальній частині КК - розділі XIII Загальної частини КК, в окремих випадках законодавець "розміщує" відповідні норми в інших розділах Загальної частини КК:

- у частині 4 ст. 32 зазначається про відсутність повторності злочинів у тому випадку, коли судимість за раніше вчинений злочин було погашено або знято;

- згідно зі ст. 34 наявність судимості за раніше вчинений умисний злочин визнається обов'язковою ознакою рецидиву злочинів (при вчиненні особою нового умисного злочину);

- у частині 2 ст. 9 рецидив злочинів визнається різновидом правових наслідків вироку суду іноземної держави, який враховується при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання;

- про погашення та зняття судимості за злочин законодавець вказує при визначенні часових меж вчинення злочину (зокрема текстуально позначених, як "...до погашення або зняття судимості"), що враховуються у змісті підстави умовно-дострокового звільнення особи від відбування покарання (п. 2 ч. 3 ст. 81 КК);

- у статті 108 КК встановлені спеціальні (відмінні від закріплених у статтях 88-91 КК) умови погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочини до досягнення ними вісімнадцятирічного віку (див. про це розділ 19 підручника).

У статтях Особливої частини КК законодавець також враховує наявність судимості особи у змісті кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину, що зрештою впливає на кваліфікацію нового злочину, вчиненого особою, яка має непогашену чи незняту судимість за раніше вчинений злочин (злочини). При цьому в описанні ознак кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину законодавець вживає такі термінологічні звороти, як наприклад: "вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею" (ч. 2 ст. 164, ч. 2 ст. 165), "вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті" (ч. 4 ст. 197і), "вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)" (ч. 3 ст. 212), "особою, раніше судимою за цей злочин" (ч. 2 ст. 302) тощо.

Норми інституту судимості також містяться в інших актах:

- у розділі II Прикінцевих та перехідних положеннях КК (пп. 7, 9, 11, 17);

- у Законі України "Про застосування амністії в Україні" в редакції від 2 червня 2011 р. та Положенні про порядок здійснення помилування, затвердженому Указом Президента України від 16 вересня 2010 р. № 902/2010;

- певні особливості зняття судимості передбачені у ст. 414 КПК. Зазначені кримінально-правові норми, що в сукупності складають

інститут судимості, визначають юридичні факти (фактичні обставини), що стосуються специфічного (особливого) становища особи, яке: а) виникає на підставі набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким такій особі призначено певне покарання; б) починається з дня набрання таким вироком законної сили і триває до погашення або зняття судимості (ч. 1 ст. 88 КК); в) може у певних випадках тягти несприятливі для засудженої особи правові (зокрема кримінально-правові та загальноправові) наслідки.

Ознаками судимості є такі:

1) вона являє собою специфічний правовий наслідок засудження особи, що виникає після виконання (відбуття) покарання;

2) стосується лише окремого злочину, вчиненого конкретною особою;

3) передбачає наявність початкового і кінцевого моментів;

4) особа, яка має судимість, зазнає певних кримінально-правових і загальноправових наслідків.

Отже, судимість - це специфічне (особливе) правове становище особи, яка засуджена обвинувальним вироком суду за вчинення злочину до конкретної міри покарання і зазнає несприятливих правових наслідків.

У постанові Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" остання визначається як правовий стан особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за перелічених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків (п. 1). У навчальній літературі при конкретизації змісту ознак судимості спеціально наголошується на тому, що ці правові наслідки, будучи несприятливими для засудженого, виходять за межі покарання.