Види обставин, що виключають злочинність діяння за чинним кк

У раніше чинному кримінальному законодавстві (КК 1960 року) були передбачені лише три обставини, які виключають злочинність діяння, - необхідна оборона, затримання злочинця та крайня необхідність. КК 2001 року істотно розширив коло таких обставин, віднісши до них як уже названі, так і такі, як фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Причому, на відміну від раніше чинного законодавства, норми про ці обставини зібрані в окремому розділі - VIII - Загальної частини КК.

35 Теоретичні та прикладні проблеми звільнення від кримінальної відповідальності.

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ І ЗАКРІПЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ На даний час кримінальним законодавством передбача- ється два інститути Загальної частини – звільнення від по- карання та його відбування. Вони являють собою сукупність норм, які в сприятливому для засудженого напрямі вирішу- ють питання щодо його покарання, а точніше – непокаран- ня. Проблеми, які виникають при дослідженні змісту цих інститутів Загальної частини, намагалися вирішувати на- ступні українські криміналісти: Антипов В.В., Антипов В.І., Баулін Ю.В., Березовський А.А., Клевцов А.О., Книжен- ко О.О., Кобзаренко П.В., Ковітіді О.А., Ломако В.А., Мерку- лова В.О., Музика А.А., Осадчий В.І., Письменський Є.О., Пінаєв О.О., Сахнюк С.В., Степанюк А.Х., Стрижевська А.А., Трубников В.М., Фріс П.Л., Шапченко С.Д., Школа С.М., Яценко С.С. та інші українські вчені [1, с. 241]. Але суттєвих зрушень в розумінні сутності цього явища не відбулося. Більш плідними є зусилля О.О. Дудорова і В.М. Куца, які більш точно визначили їх кримінально-правову природу, сутність та зміст. Добре відомою є істина про безпосередню залежність ефективності та результативності дії кримінального закону від точності та ясності законодавчих приписів. Наскільки юридичні формулювання логічно пов’язані та послідовні, конкретні й повні, чітко визначені та зрозумілі правозасто- совцю, настільки правильним, однаковим і відповідним «ду- хові» закону буде його застосування. На жаль, ми змушені констатувати, що юридична техніка, яка використана при побудові розділу ХІІ («Звільнення від покарання та його від- Кримінальне право та кримінологія; кримінально- виконавче право 131 бування») Загальної частини Кримінального кодексу України (далі — КК України), характеризується безсистемністю, ная- вністю термінологічної плутанини, використанням низки неоднозначних формулювань. Почнемо з термінологічної недбалості, допущеної зако- нодавцем у ч. 1 ст. 74 КК України, яка вже давно стала під- ґрунтям для наукової полеміки. У правників не виникає сумнівів, що цей розділ КК України має бути переглянутий і вдосконалений таким чином, щоб звороти «звільнення від покарання», «звільнення від відбування покарання» і «звіль- нення від подальшого відбування покарання» вживались у ньому у точній відповідності з їх змістом і могли тлумачи- тись більш-менш однозначно, а не так, як сьогодні [2, с. 721]. Недосконалість термінологічного апарату розділу ХІІ За- гальної частини КК України добре обґрунтовував І. В. Крас- ницький. У своєму дослідженні він, зокрема, вказав на такі проблеми: 1. Невідповідність назви розділу його змісту. Проведе- ний цим автором аналіз статей розділу ХІІ Загальної частини КК України дав змогу йому зробити висновок про те, що у ньому передбачено принаймні п’ять самостійних криміналь- но-правових інститутів: 1) звільнення від покарання; 2) зві- льнення від відбування покарання; 3) звільнення від пода- льшого відбування покарання; 4) заміна покарання більш м’яким; 5) пом’якшення покарання. При цьому у назві від- повідного розділу згадується щонайбільше два з них. Урахо- вуючи, що за правилами правотворчості назва розділу нор- мативного акта повинна відповідати його змісту, І.В. Крас- ницький запропонував уточнити назву розділу ХІІ Загальної частини КК України, сформулювавши її так: «Звільнення від покарання, його відбування, подальшого відбування, заміна покарання більш м’яким та пом’якшення покарання». З ана- логічних підстав доцільним вважається уточнення і ч. 1 ст. 74 КК України. 2. Позначення одним терміном різних за своїм змістом та кримінально-правовим значенням інститутів. Терміноло- гічні звороти «звільнення від покарання», «звільнення від ві- дбування покарання», «звільнення від подальшого відбуван- ня покарання», що вживаються у розділі ХІІ Загальної час- тини КК України, позначають різні за своєю суттю та пра- вовими наслідками інститути. В одних випадках законода- вець вживає їх невдало, а в інших – одним терміном позна- чаються декілька відмінних за змістом понять. Наприклад, у ч. 1 ст. 74 КК України законодавець закріпив, що звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування може застосовуватись тільки судом у випадках, передбаче- них КК України. Разом із тим у частинах 4–5 цієї ж статті вживається зворот «звільнення від покарання», у статтях 75, 79 – словосполучення «звільнення від відбування покаран- ня», у ст. 78 говориться про те, що особа «звільняється судом від призначеного покарання», про яке в ч. 1 ст. 74 КК Укра- їни не згадується [3, с. 172–173]. З першим висновком автора важко погодитись. Дійсно, у розділі ХІІ КК України закріплено норми п’яти криміналь- но-правових інститутів, але не тих, що вказує І. Красниць- кий. Насправді, у ньому йдеться про: 1) звільнення від покарання; 2) звільнення від відбування покарання; 3) амністію; 4) помилування; 5) корегування призначеного покарання, яким профе- сор Куц В.М. об’єднує заміну покарання більш м’яким та пом’якшення покарання. Однак на противагу висловленої існує й інша думка: за вчинення злочину завжди призначається конкретна міра покарання. Такий висновок, зокрема, випливає з ч. 3 ст. 327 Кримінально-процесуального кодексу України, в якій говориться таке: якщо підсудний визнається винним у вчи- ненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і при- значає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Звільнення від покарання без призначення його взагалі як самостійний різновид звільнення від покарання чинним кримінально-процесуальним законодавством Украї- ни не передбачено [4, с. 186]. Цю помилку частково виправ- ляє новий КПК України, що вступить у силу 19 листопада поточного року, де у статті 323 вказується, що якщо обвину- вачений визнається винуватим у вчинені кримінального Кримінальне право та кримінологія; кримінально- виконавче право 133 правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і приз- начає покарання, звільняє від покарання чи від його відбу- вання у випадках, передбачених законом України про кри- мінальну відповідальність [5, ст. 323]. Отже, новий КПК фактично допускає можливість суду винести обвинувальний вирок без покарання. Якщо раніше законодавець не регламентував процесуальну можливість винесення судом обвинувального вироку без покарання, то тепер новим КПК прописана така можливість, але зроблено це не досить чітко. Також після вступу в силу нового кримінального проце- суального кодексу, потребуватиме змін і матеріальне зако- нодавство. Безумовно, правова регламентація звільнення від покарання повинна бути вдосконалена, а проблеми, які ви- сунуті для обговорення фахівцями, — вирішені під час пода- льшої законодавчої роботи. Питання лише в тому, які саме зміни мають відбутися [6, с. 106]. Звільнення від покарання – це фактична відмова від його визначення в обвинувальному вироку суду. Це означає, що особа, визнана винуватою у вчиненні злочину, звільня- ється від застосування до неї заходів державного примусу, що полягають в передбаченому законом обмеженні її прав та свобод, які і становлять зміст покарання [7, с. 51]. Згідно Загальної частини Кримінального кодексу можна виділити наступні види звільнення від покарання: 1. Звільнення у зв’язку із втратою особою суспільної не- безпечності (ч. 4 ст. 74 КК). 2. Звільнення у зв’язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 74 КК). 3. Звільнення у зв’язку з іншою тяжкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84 КК) [4]. Ще один вид звільнення від покарання зазначається у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення кримінального по- карання». У пункті 8 Постанови зазначено, що за наявності підстав, відповідно до ст. 7 КПК України, якщо санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННОСТІ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА 134 неї застосовані, суд повинен закрити справу і звільнити осо- бу від кримінальної відповідальності або постановити обви- нувальний вирок і звільнити засудженого від покарання. Оскільки постанови Пленуму не є джерелами права, а лише допомагають однаковому застосуванню норм права, вважа- ємо за обов’язкове зазначити дане положення у Криміналь- ному кодексі [8]. Проблемним є те, що положення звільнення від пока- рання у Розділі XII КК України є досить розпорошеними і неоднозначно трактуються при застосуванні даних норм суддями. У зв’язку з вищенаведеним вважаємо за потрібне виділення у окрему статтю даного розділу випадки звільнен- ня від покарання з зазначенням усіх чотирьох видів звіль- нення. Дані зміни призведуть до збільшення винесення суддя- ми обвинувальних вироків без покарання, що відповідатиме ідеям гуманізації та лібералізації кримінальної відповідаль- ності.