Висновок

Безпосередній вплив на якість боротьби зі злочинами проти власності має об’єктивна оцінка кількості таких злочинних посягань. Вважається очевидним, що зниження реальних кількісних показників злочинів проти власності залежить від рівня їх латентності. Хоча окремі дослідники вказують, що латентність злочинів проти власності є дуже низькою, але результати експертного опитування осіб, що безпосередньо застосовують кримінальний закон, свідчать про інше. Так за свідченнями практичних працівників, рівень латентності, хоча б, крадіжок складає (в середньому) близько 38,6 відсотків.

Значно менші результати дає нам опитування населення. Це пояснюється існуванням різних видів латентності. Враховуючи це, потрібно погодитись з думкою відомого російського правника В.В. Лунеєва, який, спираючись на зарубіжний досвід, вважає, що в державі потрібно проводити офіційні опитування про рівень латентності всієї злочинності (зокрема крадіжок). В своїй науковій праці “Юридична статистика” він приводить такі цікаві дані: в США офіційні опитування населення про рівень латентної злочинності свідчить, що реальна кількість злочинів на 50-75% більша ніж та, що враховується.

Це знову негатив в роботі правоохоронних органів, що знижує дійсний рівень процесу реалізації кримінальної відповідальності. Такий стан в сфері правозастосування ще раз вказує на необхідність застосування неординарних заходів по боротьбі із крадіжками.

50 Актуальні проблеми кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності. Вступ

7 Поняття, загальна характеристика та види злочинів у сфері господарської діяльності.

6. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного збору чи голографічних захисних елементів (ст. 199 КК).

7. Контрабанда (ст. 201 КК).

8. Фіктивне підприємництво (ст. 205 КК).

9. Ухилення від сплати податків, зборів (інших обов’язкових плате­жів) (ст. 212 КК).

Висновок

7. Поняття, загальна характеристика та види злочинів у сфері господарської діяльності.

Злочини у сфері господарської діяльності – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що посягають на систему господарювання, заподіюючи шкоду суспільним відносинам, які складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг.

Родовим об’єктом цих злочинів є сфера господарської діяльності, тобто врегульовані державою відносини між членами суспільства щодо виробництва та реалізації товарів, продукції різного призначення, виконан­ня робіт та надання послуг, які складають систему господарювання.

Пункт 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції від 22 травня 1997 р. визначає, що господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, якщо безпосередня участь особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. При цьому поняття “господарська діяльність” і “підприємницька діяльність” законодавство трактує фактично однаково.

Безпосередній об’єкт аналізованих злочинів – конкретні суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності.

Додатковими факультативними безпосередніми об’єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути життя та здоров’я особи, її психічна недоторканність, власність, право інтелектуальної власності, права й інтереси споживачів, громадська безпека тощо.

Переважна кількість злочинів у сфері господарської діяльності мають свій предмет. Предметами розглядуваних злочинів можуть бути:

1) підроблені національна та іноземна валюта, державні цінні папери, білети державної лотереї, марки акцизного збору, голографічні захисні елементи (ст. 199);

2) документи на переказ грошових коштів, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків, електронні гроші, обладнання для їх виготовлення (ст. 200);

3) алкогольні напої, тютюнові вироби, інші підакцизні товари (ст. 204);

4) грошові кошти, що перебувають на валютних рахунках фізичних і юридичних осіб (ст. 208);

5) бюджетні кошти (ст. 210);

6) грошові кошти у формі податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що входять до системи оподаткування та введені в установленому законом порядку (ст. 212) тощо.

Відповідальність за деякі злочини законодавець пов’язує з розміром предмета злочину. Так, відповідальність за порушення законодавства про бюджетну систему України настає тільки, якщо предметом цього злочину були бюджетні кошти у великих розмірах.

З об’єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчиняються як дії (наприклад, фіктивне підприємництво, проти­дія законній господарській діяльності, контрабанда тощо). Деякі злочини можуть виявлятися в бездіяльності (ухилення від сплати податків, зборів(обов’язкових платежів), ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування тощо).

Велику частину злочинів у сфері господарської діяльності складають злочини з формальними складами (наприклад, статті 199, 200, 201, 204, 205, 222 КК тощо). Деякі зі злочинів у сфері господарювання мають матеріальні склади (наприклад, статті 212, 212-1, 219 КК).

На кваліфікацію злочинів, передбачених розділом VII Особливої частини КК, може впливати місце (митний кордон України – ст. 201) вчинення діяння.

Більшість диспозицій статей, у яких установлюється в­ідповіда­льність за господарські злочини, бланкетні, тобто відсилають для встанов­лення змісту ознак протиправних діянь до інших нормативних актів у підприємницькій, банківській, митній, податковій, валютній сферах, які не є кримінальними законами (приміром, статті 203-1, 210 тощо).

Суб’єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути фізичні осудні особи, що досягли 16-річного віку. На підставі прямої вказівки закону суб’єктом деяких із цих злочинів може бути спеціальний суб’єкт (службова особа, платник податків, засновник або власник суб’єкта господарської діяльності та ін.).

Суб’єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері господарської діяльності характеризується тільки умисною формою вини. Обов’язко­вою ознакою суб’єктивної сторони деяких складів є наявність мотиву (наприклад, відповідальність за розголошення комерційної або банківської таємниці настає тільки, якщо це діяння вчинено з корисливих або інших особис­тих мотивів) і мети (наприклад, умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, утворюють склад злочину за наявності спеціальної мети – розголошення цих відомостей).

Щодо класифікації злочинів у сфері господарської діяльності, то в юридичній літературі запропоновано та обґрунтовано численні її варіанти. Відсутність єдності в підходах щодо класифікації таких злочинів зумовлюється переважно специфікою їхніх безпосередніх об’єктів, які можуть стосуватися різних суспільних відносин одночасно. Наприклад, шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222) належить до злочинів у сфері використання фінансових ресурсів і обігу цінних паперів, хоча зважаючи на те, що цей злочин полягає в незаконному одержанні пільг щодо податків або спробі їх одержання, він є посяган­ням на систему оподаткування. Незаконне використання товарного знака (ст. 229) є злочином у сфері підприємництва, конкурентних від­носин та іншої діяльності суб’єктів господарювання, водночас є під­стави розглядати цей злочин як посягання на сферу обслуговування споживачів.

Зважаючи на такі моменти, класифікація злочинів у сфері господар­ської діяльності має бути здійснена з певними уточненнями щодо конкретних видів посягань. Залежно від безпосереднього об’єкта посягання, всі злочини, що вчиняються у сфері господарської діяльності, можуть бути об’єднані у такі групи:

1) злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (статті 199, 200, 201, 204, 210, 211, 212, 212-1 і 216);

2) злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності суб’єктів господарювання (статті 203-1, 205, 206, 209, 209-1, 213, 229, 231 і 232);

3) злочини у сфері банкрутства (стаття 219);

4) злочини у сфері використання фінансових ресурсів і обігу цінних паперів (статті 222–224);

5) злочини у сфері обслуговування споживачів (стаття 227);

6) злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (стаття 233).

8. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного збору чи голографічних захисних елементів (ст. 199 КК)

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері функціонування державної фінансової системи. Суспільна небезпека цього злочину полягає у тому, що ним порушується встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України. Додатковим безпосереднім об’єктом виступають відносини в сфері забезпечення порядку переміщення матеріальних цінностей та окремих предметів через митний кордон України, а додатковим факультативним – відносини власності.

Предметом злочину, відповідно до пункту 2 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6 є: підроблена національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети; підроблена іноземна валюта; підроблені державні цінні папери; підроблені білети державних лотерей, а також марки акцизного збору чи голографічні захисні елементи. У цьому складі злочину предмет злочину виступає обов’язковою ознакою.

Підробленість – може утворювати як повну імітацію грошового знака чи цінного папера, так і істотну фальсифікацію справжніх грошових знаків чи цінних паперів. Якість відтворення грошей чи державних цінних паперів має передбачати такий ступінь графічної та кольорової точності зображання, який дає винній особі підстави вважати можливим їх перебування у обігу (п. 5 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).

Груба підробка грошових знаків чи державних цінних паперів, коли їх невідповідність справжнім примірникам очевидна, а умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян, не може кваліфікуватися за ст. 199 КК. За наявності підстав таки дії слід кваліфікувати як шахрайство (п. 7 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).

Національною валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, монет (у тому числі пам’ятних і ювілейних), які випускаються Банкнотно-монетним двором Національного банку України, перебувають в обігу та виступають законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу. Грошовою одиницею України, відповідно до статті 99 Конституції України, є гривня, що дорівнює 100 копійкам, яка визнається єдиним законним платіжним засобом на території України. Виключне право на введення в обіг гривні та розмінної монети (емісія), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України.

Під терміном “іноземна валюта” розуміються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території іноземної держави; а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу.

Підроблені грошові знаки (валюта України та іноземна валюта) і державні цінні папери, що вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, тому їх підробка чи виготовлення з метою збуту, а також збут, за наявності необхідних підстав, повинні кваліфікуватись як шахрайство (п. 3 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).

Державні цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Такими є: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі Державного казначейства України; приватизаційні папери. В залежності від форми існування, відповідно до ст. 4 Закону України “Про Національну депозитивну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р., цінні папери можуть випускатися в документарній або бездокументарній формі.

Державними цінними паперами є цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою (абз. 3 п. 2 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).

Не відносяться до державних цінних паперів облігації державних підприємств та цінні папери Національного банку України, зокрема його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов’язань за ними.

Не можуть визнаватись предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК підроблені недержавні цінні папери.

Також не можуть бути предметом цього злочину підроблені документи на переказ, платіжні картки та інші засоби доступу до банківських рахунків. Виготовлення, збут та використання таких предметів утворюють склад злочину, передбачений ст. 200 КК).

Під білетами державних лотерей слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає розігрування призу за випадковою вірогідністю виграшу. Емітентом випуску таких білетів є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей та реєстрації випуску білетів лотерей регламентується Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей,

Недержавні лотерейні білети не можуть визнаватися предметом цього злочину. Їх підроблення з метою збуту або з метою отримання виграшу слід кваліфікувати як готування до шахрайства, а отримання по ньому виграшу або оплатний збут – як закінчене шахрайство.

В першу чергу потрібно зазначити, що в діючому законодавстві не існує терміну “марка акцизного збору” є термін “марка акцизного податку” тому вважаємо нагальними зміни до ст. 216 у частині конкретизації предмету злочину. Також, беззаперечно потрібно зазначити, що вищезазначені предмети можуть бути предметами злочину, якщо вони незаконно виготовлені, підроблені, використані, одержані або збуті.

марка акцизного податку - спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів;

маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів - наклеювання марки акцизного податку на пляшку (упаковку) алкогольного напою чи пачку (упаковку) тютюнового виробу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України щодо виробництва, зберігання та продажу марок акцизного податку;

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 24 лютого 2001 р. N 171 “Про затвердження Положення про порядок голографічного захисту документів і товарів” із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 2002 року N 907 голографічний елемент - матеріальний об'єкт з тонкошаровою структурою, який створюється з метою формування (відновлення) записаного на ньому зображення шляхом інтерференції та дифракції світла, що відбивається;

голографічний захисний елемент - голографічний елемент, призначений для маркування носіїв інформації, документів і товарів з метою підтвердження їх справжності, авторства тощо, виконаний з використанням технологій, що унеможливлюють його несанкціоноване відтворення.

голографічний захист запроваджується з метою підвищення рівня національної безпеки, запобігання розповсюдженню контрафактної продукції та підробці документів, сприяння захисту українського ринку від неякісних товарів.

Перелік документів і товарів, які підлягають обов'язковому захисту голографічними елементами, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Мінфіну.

Слід враховувати, що об’єктивна сторона злочину, що передбачений ч. 1 ст. 199 КК, характеризується однією обов’язковою ознакою – діянням у вигляді альтернативних дій: виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту, а також збуту незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору, голографічних захисних елементів, підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї. З моменту вчинення будь-якої із зазначених дій злочин вважається закінченим. При цьому достатньо, щоб предметом зазначених дій був хоча б один із вказаних у диспозиції ст. 199 КК предметів.

Під виготовленням розуміються дії, спрямовані на створення будь-якого із зазначених предметів цього злочину (повністю чи частково) тим чи іншим способом. Способи підробки кваліфікуючого значення не мають. 

Підроблення лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися як готування до шахрайства, а при фактичному збуті такої купюри – як шахрайство, оскільки у такій купюрі існує неузгодженість цифрового і буквеного номіналів, що виключає можливість перебування такої купюри у обігу, а самий її збут завжди поєднаний з обманом (п. 8 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу (абз. 1 п. 12 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).

У разі виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних державних цінних паперів, коли їх підробка чи використання здійснюється шляхом втручання в роботу автоматизованої електронно-обчислювальної системи, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 199 та ст. 361 КК. Якщо таки дії вчиняються з метою заволодіння чужим майном, їх потрібно додатково кваліфікувати ще і за ст. 190 КК.

Під зберіганням зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК предметів слід розуміти вчинення будь-яких умисних дій, пов’язаних з фактичним володінням такими предметами, незалежно від місця їх знаходження і тривалості зберігання: тримання при собі (в одязі, валізі тощо), поміщення у будь-яке вибране і відоме особі місце.

Придбання зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК предметів полягає в умисному отриманні їх будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в подарунок чи як оплати боргу, одержання як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, одержання в позику, привласнення знайдених таких предметів тощо.

Під перевезенням слід розуміти будь-які дії з переміщення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей будь-яким транспортом з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. Спосіб транспортування зазначених предметів, відстань, на яку їх перевезено, не мають значення. Не є перевезенням зазначених предметів їх перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

Пересилання підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей полягає у переміщенні зазначених предметів у просторі без участі відправника шляхом відправлення поштою або посильним. При цьому злочин вважається закінченим з моменту передачі відправлення із зазначеними предметами у відділок зв’язку або посильному.

Під ввезенням в Україну підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти переміщення зазначених предметів із-за кордону на територію України будь-яким транспортом. Якщо поза митного контролю або з приховуванням від нього через митний кордон переміщуються частково підроблені державні цінні папери або підроблені монети, виготовлені з дорогоцінних металів, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 199 та 201 КК.

Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їх умисне відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передачу в борг і в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо (п. 10 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6). Як збут слід кваліфікувати і дії особи, яка отримала такі предмети випадково, але після виявлення факту підробки вирішила їх позбутися без матеріальних втрат для себе.

У разі використання зазначених предметів як засобу платежу, розрахунку чи обміну, цінності у власників фактично вилучаються шляхом обману, тому такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 199 та 190 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується двома обов’язковими ознаками: виною у формі прямого умислу та спеціальною метою. Зміст умислу при вчиненні цього злочину полягає в усвідомлені особою суспільно-небезпечного характеру вчинюваного діяння і бажанні діяти таким чином.

Виготовлення підроблених грошей чи державних цінних паперів може бути кваліфіковане за ст. 190 КК лише за наявності в діях винної особи мети використання при продажу товарів, збуту. Метою злочину виступає прагнення до відчуження (випуску в обіг) предметів, зазначених у диспозиції статті, або використанні при продажу товарів зазначених у диспозиції ч. ст. 199 КК України. Відсутність такої мети вказує на відсутність складу злочину, передбаченого ст. 199 КК. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

Суб’єкт злочину загальний – фізична, осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199 КК), є вчинення передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій повторно, за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі.

Повторним вважається вчинення будь-якої із передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій особою, яка раніше вчинила такі ж дії, незалежно від того була ця особа судима за попередній злочин чи ні. Визначною є умова, що судимість, у разі засудження особи, має бути не знятою і не погашеною і не минули строки давності, якщо особа за попередній злочин не була судимою.

Вчиненими за попередньою змовою групою осіб дії, передбачені ч. 1 ст. 199 КК, вважаються у разі їх вчинення двома або більше особами, які заздалегідь, до початку вчинення, домовились про спільну участь у злочині. При цьому не має значення, яку роль виконував кожен із співучасників. Вчиненим за такою ознакою злочин буде і тоді, коли одна особа заготовлювала папір, фарби, друга - виготовляла підроблені предмети, а третя їх перевозила, зберігала або збувала.

Великим розміром підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї вважається сума у гривневому еквіваленті, відповідно до їх номіналу, яка у двісті і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Особливо кваліфікованими ознаками, відповідальність за які передбачена ч. 3 ст. 199 КК вважається вчинення передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій організованою групою чи в особливо великих розмірах.

У разі вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 199 КК, групою осіб, яка має ознаки злочинної організації, матиме місце сукупність злочинів, передбачених ч. 3 ст. 199 та ч. 1 ст. 255 КК.

Особливо великим розміром вважається такий, коли сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.