5. Поняття організації систем. Класифікація систем за ступенем організованості.

Під організацією (з латинского - "повідомляю стрункий вигляд", "влаштовую") розуміють внутрішню впорядкованість елементів цілого, а також сукупність процесів, що ведуть до встановлення взаємозв'язків між окремими частинами системи.

Термін, з одного боку, характеризує становище елементів системи щодо один одного і виступає терміном відображення статики системи, з іншого боку, в ньому присутній динамічний контекст, коли під організацією розуміється сам процес упорядкування системи, яка до цього характеризувалася певним рівнем організації. У цьому сенсі організацію нерідко розуміють як безперервний і стійкий процес становлення і набуття нових властивостей. Організація системи являє собою плюралістичне явище, яке відрізняється множинністю проявляються сутностей. Організація складається зі структури, орієнтації, тобто розташування в просторі або на території і розподілу функцій. Її можна розцінювати як:

- просторової, для якої властиво просторове положення елементів;

- тимчасовий, тобто тимчасової упорядкованості елементів системи;

- структурної, тобто відрізняється структурними особливостями;

- цільовий, що представляє собою цільову впорядкованість системи;

- функціональної, для якої властива певна впорядкованість у функціонуванні елементів, що забезпечує функціонування самої системи.

Розглянемо ці аспекти в розумінні організації.

Просторова організація характеризується кількома параметрами. Найбільш значущими виступають просторові розміри. При цьому організація може займати мінімальні простору (молекула, клітина, родина і т.п.), тобто бути мікроорганізацією, або, навпаки, - значні простори (транснаціональна корпорація, держава, спільнота держав і т.п.), тобто виступати в якості макроорганізаціі. Другий важливий параметр - просторове положення елементів системи, їх просторова узгодженість. Можливі два варіанти такого узгодження: координація та субординація. Координація являє собою впорядкованість по горизонталі, а субординація - по вертикалі. Тимчасову організацію слід розглядати як тимчасову впорядкованість існування і функціонування елементів (рис. 10). У самому узагальненому вигляді тимчасова структура системи характеризується: тривалістю; послідовністю; ритмом; тимчасової приналежністю; швидкістю руху. Структурна організація системи виступає стійкою схемою взаємовідносин і зв'язків між організованими елементами. Структура завжди певним чином організована. Склалися типові види її подання, кожен з яких відрізняється достоїнствами і недоліками (табл. 12). Основні показники організаційних структур: • оперативність - здатність швидко реагувати на зміну обстановки і зовнішній вплив у відповідності з цільовим призначенням; • централізація - можливість виконання однієї з позицій керівних функцій. Визначається числом інтервалів зв'язку до центру; • периферійність - виражається становищем центру ваги структури, відносним числом елементів і зв'язків, розміщених за деякою розмежувальної лінією; • живучість - здатність зберігати значення інших показників при руйнуванні частини структури. Характеризується відносним числом елементів, при знищенні яких інші показники не вийдуть за допустимі межі; • обсяг - кількість елементів, які охоплюються організацією

Функціональна організація полягає в тому, що кожна система відрізняється своїм набором зовнішніх функцій. Реалізація їх змушує певним чином функціонувати її елементи і підсистеми в напрямку досягнення зовнішніх функцій системи як цілого. Завдяки цьому між елементами виникають функціональні зв'язки. Особливо чітко видна функціональна організація в соціальних системах, в яких спостерігається розподіл таких функцій: управлінських; політичних; інформаційних; виховних; впливу на середовище; технічних; командних; господарських

Перелік і короткий зміст законів організації

Назва	Короткий зміст
1. Закони організації, які виявляються переважно в статистиці (структурах)
Закон композиції	Відображає необхідність погодження цілей організації: вони повинні бути спрямовані на підтримку основної мети більш загального характеру.
Закон пропорційності	Відображає необхідність співвідношення між частинами цілого, а також їх відповідальність або залежність.
Закон найменших	Структурна стійкість цілого визначається найменшою стійкістю окремих складових цього цілого.
Закон онтогенезу	Вивчає, що кожна організація проходить у своєму розвитку наступні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, згасання.
2. Закони організації, які виявляються у динаміці
Закони синергії	Сума цілого не дорівнює арифметичній сумі кожного із його складових елементів (компонентів).
Закон інформованості – впорядкованості	Стверджується, що в організаційному цілому не може бути більшого порядку, ніж в упорядкованій інформації.
Закон єдності аналізу і синтезу	Процеси аналізу (тобто роз´єднання, диференціації тощо) доповнюються синтезом (тобто протилежними процесами об´єднання, інтеграції). Спочатку виконується аналіз, а потім - синтез.
Закон самозбереження	Будь-яка реальна фізична (організована) система прагне зберегти саму себе як цілісне утворення й більш економно витрачати свій ресурс.