18. Коронна метрика. Руська (Волинська метрика).

Коро́ннаме́трика (Ме́трикаКоролі́встваПо́льського) — книга реєстрації виданих у Польщі нормативних актів, документів чи здійснених для потреб юридичних або фізічних осіб публічно-правових актів. Велася у державній канцелярії.

У широкому розумінні під Коронною метрикою розуміють державний архів, де зберігалися всі акти, видані королем Польщі чи сеймом. Як архів Коронну метрику поділяли на велику, повну (під контролем і на зберіганні у канцлера) та малу, якою відав підканцлер.

Центральним архівом Речі Посполитої, куди після Люблінської унії (1569 р.) увійшли українські землі, була Коронна метрика (КМ). Ця назва закріпилася за урядово-адміністративними книгами, які вели в Коронній канцелярії. До книг вписували документи, що виходили з королівської канцелярії: королівські універсали, привілеї шляхетським родам і католицькій церкві, приватноправові акти, конституції, документи зовнішньополітичної діяльності. Для інкорпорованих до Корони Польської воєводств – Волинського, Брацлавського і Київського у Коронній канцелярії започаткували з серпня 1569 р. окрему групу книг – Руську (Волинську) метрику. Волинська метрика є структурною частиною КМ. Книги були у віданні коронного канцлера, їх вели окремі “руські писарі” Коронної канцелярії.

На українських землях у складі Речі Посполитої за Люблінською унією 1569 р. діяло не коронне, а русько-литовське право, і офіційною мовою визнавалася українська (“руська”) мова, що і було підставою для виділення “руських” книг у діловодстві Коронної канцелярії. Таким чином, відмінність у мові офіційного діловодства обумовила появу “руської” серії у складі КМ2.

В книги записували не тільки грамоти, привілеї, а й судові рішення короля.

Особливості діловодства Коронної канцелярії та порядкування в державному архівосховищі Речі Посполитої були такими, як і у ВКЛ, подібною стала і дальша доля обох метрик (Литовської і Коронної): у 1765 р. їх об'єднали у Варшаві, у 1796 р. перевезли до Петербурга, а згодом – до Москви. У 1923 р. за Ризькою угодою між

Коронна метрика містить акти 15—18 століть. Найстаріша відома книга Коронної Метрики датується 1447-м роком. Як книга реєстрації правових актів велася з другої половини 16 століття до 1795 року. Метрики розділені в залежності від оператора? на канцлера і підканцлера. Не існувало ніяких істотних відмінностей між ними, так як не було поділу обов'язків між канцлером і підканцлером. Запис робився у книгу того сановника, канцелярія якого підготовлював документ. Їх робота була копіювати метрики документу в повному обсязі. Потім, коли робили запис декількох документів одночасно з тим же змістом (наприклад, індивідуальні пільги), один вписували в повному обсязі, з іншого боку створюється реєстр.

До 80-х років п'ятнадцятого століття була тільки InscriptionumLibri (Книга записів), окремо проводилися тільки записи, пов'язані з доходами монарха (обстежень та перевірок королівських маєтках.)

В кінці XV століття, розділено три серії книг, основна у закордонних справах - ( Книга посольство) LegationumLibri, тут вписано дипломатичне листування (у тому числі вхідні), повноваження, інструкції членам за кордон, звіт членів міждержавних угод і договорів. Згідно з буквальною назвою книги були розміщені також витяги з промов депутатів парламенту, інструкції, отримані від членів регіональних рад, положення Сейму, і листування між містами.

У середині XVI століття поділяли такі серії книг: суддівські, реляційні, і парламентські. Раніше ці записи були зроблені в книгах, що знаходились у Кракові. У 30-х рр. вісімнадцятого століття, серія книг канцлера (зі зв'язків з громадськістю). Тут відомі королівські документи і листи, що стосуються громадських справ і політики, а також дають підтвердження і дозвол царя на приватну власність.

Корона Метрика спочатку зберігала у Кракові, а за Сигізмунда III Вази у Варшаві. Під час шведської володарювання відбиток було експортовано до Швеції. У 1795 році російські війська забрали всі Метрики в Санкт-Петербург. На даний час, документи Коронної Метрики знаходяться у Республіці Польща, в Центральному архіві історичних документів у Варшаві.

1569 року було запроваджено окрему Коронну метрику для українських земель, що входили до складу Польщі.(Руська (Волинська) метрика).

РУСЬКА МЕТРИКА, Волинська метрика — реєстрові книги Рус. канцелярії (структурного підрозділу королів. канцелярії Речі Посполитої), які велися з 1569 до 1673. Книги містили в собі офіц. копії (вписи), що поширювали свою юрисдикцію на 4 укр. воєводства: Київське воєводство, Волинське воєводство, Брацлавське воєводство і Чернігівське воєводство.

Факторами, що визначали сам факт ведення книг Р.м., виступали окремі для укр. воєводств право та діловодна мова. Після набуття чинності у Великому князівстві Литовському Статуту в серед. 1590-х рр. з’явився термін для окреслення цієї правової системи — «волинське право». Поступова полонізація укр. документа в королів. канцелярії отримала потужний імпульс із приєднанням до Речі Посполитої Чернігово-Сіверщини 1618, документи щодо якої вписувалися як до Руської, так і до Коронної метрик. На серед. 1640-х рр. полонізація діловодства в Рус. канцелярії завершилася. Рус. канцелярія як структурна одиниця королів. канцелярії очолювалася канцлером коронним і підканцлером коронним. Як правило, зайнятість канцлера у реалізації зовн. політики та проведенні політики внутрішньої обумовила більшу причетність до кер-ва канцелярією підканцлера. До складу канцелярії входили секретарі. Вони поділялися на дві групи: ті, які одночасно були й писарями; ті, що виконували різні королів. доручення, але в канцелярському діловодстві безпосередньої участі не брали. Найважливіша роль у функціонуванні канцелярії належала рус. писарям. Початково їх одночасно працювало два; з поч. 1630-х рр. — лише один. Вони відповідали за ведення своїх книг, координували роботу підписків. Один із рус. писарів виконував одночасно й повноваження метриканта, що відповідав за збереження книг Рус. канцелярії. На окремих рус. писарів покладалися обов’язки декретових писарів щодо укр. воєводств. Вони провадили реєстр київ., волин., брацлавських і черніг. справ, які мали розглядатися на чергових сесіях асесорського, реляційного чи сеймового судів. Під кер-вом кожного писаря в канцелярії працювали щонайменше 2—3 підписки. Усього комплекс книг Рус. канцелярії налічує 28 чистових книг, 3 чорнових книги; у 7-ми чорнових книгах Коронної канцелярії вміщуються окремі протоколи (чернетки) документів Рус. канцелярії. Книги Р.м. склалися як книги нового, не характерного для Коронної канцелярії, виду. Королів. канцелярія протягом часу функціонування Рус. канцелярії провадила 5 серій книг: книги записів, книги декретів, книги посольств, книги люстрацій та сигіляти. Книги Р.м., як правило, становлять симбіоз двох видів книг: книг записів та книг декретів. Особливий вид книг Р.м. виступав одним із факторів оформлення Рус. канцелярії як структурного підрозділу в королів. канцелярії. Книги Р.м. широко використовувалися укр. шляхтою, рідше — міщанами і духовними особами — для отримання виписів із документів, необхідних для суд. суперечок. Статут 1511 заборонив канцеляристам брати плату за пошуки документів у книгах, тому прохачі наймали сторонніх осіб, які цим займалися, — реквірентів. Проте писарі успішно обходили цю заборону і виконували такі процедури за відповідну плату. Саме в контексті необхідності проведення пошуків слід розглядати укладення в 1673 С.-К.Ганкевичемподокументного опису Р.м. — т. зв. Індексу. Протягом більше ніж ста років функціонування канцелярії в ній працювали 13 писарів. Термін виконання писарських обов’язків був різний: від 1 року (О.Крупецький) до 36 років (Ф.Олешко).

Їх згасання, викликане доцентровими тенденціями, що розвивалися в шляхетському середовищі Речі Посполитої, призвело до поглинення Рус. канцелярії Коронною.

У 29 книгах Р. м. вміщено понад 3 500 публічно- та приватно-правових актів. Значну частину становлять корол. привілеї. Це дарчі та пільгові пожалування монастирям, шляхті — на землі, почесні титули та урядові й місц. посади; містам і містечкам — на самоуправління, зокрема за магдебурзьким правом, на ярмарки й торги тощо; акти затвердження виборів: у вел. містах — війта, а з серед. 17 ст. — козац. старшини. До книг Р. м. традиційно записувалися корол. підтвердження приват-но-прав. актів (угод купівлі-продажу, дарування, міни та ін.). Окр. групу актів становлять суд. док-ти, зокрема декрети королів, та сеймового судів. Записи різними реципієнтами офіц. копій док-тів надавали цим актам статусу нотаріально посвідчених, а тому вони широко представлені серед актів Р. м. У кількох книгах Р. м. містяться копії королівської дип. кореспонденції.