31. Розбудова мережі архівних установ в Україні 1945-1991

1. Архівне будівництво в Україні другої половини 40-х – початку 90-х рр. ХХ ст. – один із складних і суперечливих періодів історії архівної справи. У цьому періоді виокремлюють три етапи. Перший (друга половина 40-х – перша половина 50-х рр.) характеризується відновленням діяльності архівних установ та відбудовою їх приміщень. Основні зусилля архівістів спрямовувалися на повернення вивезених у роки війни архівних документів республіки зі східних районів СРСР і із-за кордону, концентрацію в них матеріалів, які з різних причин опинилися поза межами архівів, та документів, які відклалися у ході Другої світової та Великої Вітчизняної воєн. Упродовж десяти повоєнних років українські архівісти провели велику роботу з ліквідації наслідків війни. За цей період вдалося не тільки відновити архівну мережу республіки, а й розширити її, повернути вивезені під час війни архівні матеріали і сконцентрувати у сховищах велику кількість цінних документів, провести їхнє впорядкування, організувати наукове використання.

Другий етап (середина 50-х рр. – друга половина 60-х рр.) відображає зміни в галузі, пов’язані із загальною лібералізацією суспільного життя в країні в умовах хрущовської „відлиги”, що проявилися в частковому розсекреченні документів, розширенні науково-дослідної та науково-інформаційної роботи, спрощенні доступу до архівних документів, розширенні міжнародних зв’язків архівних установ тощо.

Третій етап (початок 70-х рр. – 1991 р.) позначений домінуванням авторитаризму, повного контролю над галуззю з боку партійно-бюрократичного апарату щодо практичної діяльності, тематики документальних публікацій і наукових досліджень. Одночасно в цей період вдалося дещо піднести престиж архівної галузі серед наукової громадськості і урядових кіл, створено професійне об’єднання працівників архівних установ – Спілка архівістів України.

Перспективним планом розвитку архівної справи на 1959–1965 рр. передбачалося перейти від стихійної, здійснюваної переважно при тематичному виявленні документів і виконанні тематичних запитів, каталогізації до планового створення предметно-тематичних каталогів на документи ДАФ, що зберігалися а архівах України.

Концептуальною засадою створення НДА став диференційований підхід до описування документів залежало від науково-історичної цінності, обґрунтований у „Основних правилах роботи державних архівів СРСР” (1962 р.) та методичних рекомендаціях Головархіву СРСР 1969, 1972, 1974 рр.

Упродовж 1970-х рр. розвивалися та уточнювалися основні поняття та структура традиційних видів НДА, структура ЄСНДА, вирішувалися проблеми класифікації, технологічні питання у зв’язку з автоматизацією та створенням автоматизованої системи науково-технічної інформації.

1980–1990-ті рр. пов’язані з автоматизацією архівних робіт. „Основні положення розвитку системи науково-довідкового апарату до документів державних архівів СРСР” зафіксували напрями автоматизації пошуку інформації в СНДА.

Організація наукової діяльності архівних установ України передбачала археографічну роботу її невід’ємною складовою. У 1946 р. в АУ МВС УРСР створено науково-видавничий відділ, головним завданням якого стало здійснення керівництва археографічною діяльністю держархівів республіки та надання їм методичної допомоги. Згодом аналогічні відділи вводять до структури центральних державних архівів, а також архівів Київської, Львівської, Одеської, Дніпропетровської областей.

Упродовж десяти перших повоєнних років було видано 30 збірників та довідникових видань. Наприкінці 1940-х – на початку 1950-х рр. архівісти України робили перші спроби підготовки видань наукового типу, розрахованих на дослідників минулого.

З 1956 р. значно розширилися хронологічні рамки та тематика публікацій, археографічна діяльність перетворилася на невід’ємну складову роботу архівних установ. Серійні, тематичні збірники документів готувалися центральними й обласними державними архівами.

З розробленням єдиного для архівних установ СРСР плану підготовки і видання збірників документів без санкції союзного управління жодне видання вже не виходило у світ.

1970–1980-і рр. характеризувалися зосередженням уваги на публікації документів з історії КПРС та радянського суспільства. На початку 1970-х рр. Архівне управління перейшло до довгострокового перспективного планування археографічної роботи, затвердивши план підготовки видань архівних документів та науково-довідкової літератури про склад і зміст архівних фондів на 15 років (1971–1985).

Новим напрямом науково-видавничої діяльності стала підготовка серії збірників документів, присвячених ювілеям міст України. У кінці 1970-х рр. публікаторська діяльність архівних установ була забезпечена видавничою базою („Наукова думка”, „ Донбас”, „Каменяр” та ін). Важливе значення при цьому мала співпраця з академічними інститутами та вищими навчальними закладами. Документальні видання цього періоду є спільним доробком архівістів та багатьох учених-істориків.

Перед архівістами постає проблема доцільності перевидання раніше опублікованих документів.

Подальше розроблення основних принципів і методів підготовки збірників документів засвідчив вихід нових редакцій союзних правил публікації історичних документів (1987, 1990).

Новий етап в археографічній діяльності архівних установ України пов’язаний з початком „перебудованого” періоду та пом’якшенням ідеологічного диктату КПРС. Перебудова археологічної діяльності вимагала подальшого вдосконалення публікаторської роботи, відходу від вузькотемності збірників документів.

Упродовж 1945–1991 рр. було залучено до наукового обігу значний масив архівних документів.