9. Фашизм в країнах Європи: спільні риси та особливості розвитку в 30-ті рр. Хх ст.

Фашизм в Італії Колискою фашистського режиму заслужено вважається Італія. Причиною зародження подібного перебігу, яке з часом переросло у форму державної влади, стали результати Першої Світової війни.

Первинно виступаючи на стороні Троїстого союзу, після перелому у воєнних діях, Італія перейшла на бік Антанти, проте повноцінним переможцем не рахувалася і була ущемлена в правах на репарації. Метання італійців на фронті викликали насмішку з боку, як членів Антанти, так і Троїстого союзу.

Національна гордість жителів Італії була зачеплена і як не можна вчасно, реабілітувати її поспішив Б. Муссоліні зі своєю організацією «Союз боротьби». Лідер італійського фашизму не переслідував мети поневолити народи, вселяючи італійцям про їх перевагу, він бажав відтворити Римську Імперію.

У жовтні 1922 року Б. Муссоліні зі своєю армією захопив владу в Італії, а через два роки офіційно закріпив її шляхом абсолютної перемоги на виборах. Італійський фашизм був синтез ідей марксизму ленінізму про рівність класів, і позицій І. Фіхте про перевагу націй, тому носив більш ліберальний характер порівняно з німецьким фашизмом.

Фашизм у Німеччині Для Німеччини було характерним одне з відгалужень фашизму нацизм. Якщо в Італії фашистський рух утворилося, то в Німеччині досягло свого світанку.

Німецькі фашисти керувалися принципами переваги арійської нації і необхідності поневолити або фізично знищити представників інших етносів, які, на думку німців, значно відставали в своєму розвитку. Основною місією німецьких фашистів, на чолі з фюрером Адольфом Гітлером, було встановлення світового панування і «нового порядку» у світі.

Обов’язки виплачувати репарації переможцям Першої Світової війни значно підірвали державний бюджет Німеччини, жителі держави жили в постійній злиднях не маючи ніякого соціального захисту. Це стало причиною того, що програма фашистів була вельми схвально прийнята народом.

Протягом декількох років після перемоги Гітлера на виборах, нацизм знайшов небувалу популярність серед населення. Ідеологія фашизму була підтримана молоддю, представники якої з часом будуть фанатично застосовувати її на практиці на фронтах Другої Світової війни.

Німецькі фашисти мали потужний пропагандистський апарат, що дозволило вже до середини 30 х років встановити класичний тоталітарний режим.

Іспанія У роки Першої світової війни Іспанія дотримувалася нейтралітету. Політичний устрій у перші повоєнні роки залишився незмінним: законодавча влада належала королю й двопалатному парламенту (кортесам), а виконавча — королю та уряду (Раді Міністрів). Економічна криза 1921 р. та поразка в колоніальній війні в Марокко спричинили прагнення правлячих кіл до встановлення диктатури. На роль диктатора було обрано командувача військовим округом у Каталонії генерала Прімо де Ріверу. У 1923 р. він здійснив переворот, розпустив кортеси, заборонив діяльність політичних партій, обмежив конституційні права і свободи, провів арешти серед активістів радикальних рухів. Було зроблено кроки до залучення іноземних інвестицій, під несення економіки, урегулювання соціальних питань. Проте стиль правління диктатора викликав незадоволення й у 1930 р. Прімо де Рівера подав у відставку. Світова економічна криза 1929-1933 pp. погіршила ситуацію в країні. На місцевих виборах у квітні 1931 р. блок соціалістів та республіканців отримав близько 70% голосів. 14 квітня 1931 р. король Альфонс XIII зрікся трону, Іспанію було оголошено республікою. Нова Конституція гарантувала політичні права, проте аграрне та соціальне питання були вирішені лише частково, поміщицькі землі конфісковувались за викуп, обмежену автономію отримала лише Каталонія, а Країні Басків і Галісії було відмовлено у цьому. У 1933 р. син колишнього диктатора Хосе Антоніо де Рівера створив фашистську організацію «Іспанська фаланга», яка знайшла значну підтримку серед військових. У січні 1936 р. ліві партії уклали угоду про створення Народного фронту, до якого ввійшли комуністи, соціалісти та республіканці. На парламентських виборах у лютому 1936 р. Народний фронт одержав 268 мандатів з 473, у тому числі 17 отримали комуністи. Уряд очолив М. Асанья. Було продовжено аграрну реформу, звільнено 30 тис. політичних в'язнів, але ув'язнено 6 тис. представників, опозиції, обмежено діяльність опозиційних газет. Зростали ціни і безробіття, посилилася злочинність. Країна скочувалася до громадянської війни. Безпосереднім приводом до початку війни стали події 13 липня 1936 p., коли у відповідь на вбивство в Мадриді офіцера було вбито депутата-монархіста. 17 липня 1936 р. група вищих офіцерів підняла заколот проти уряду Народного фронту. Радіостанція м. Сеута передала умовний сигнал: «Над усією Іспанією без хмарне небо», який став наказом до виступу заколотників, Згодом заколот очолив генерал Франсіско Франко. До них приєдналися 120 тис. військовослужбовців — 80% збройних відчутну держави, їх підтримала католицька церква. Франкісти отримали енергійну допомогу з боку Італії та Німеччини (на боці Франко воювали 150 тис. італійців та 50 тис. німців). СРСР підтримав Народний фронт, здійснивши поставки до Іспанії 800 літаків, 362 танків, 100 броненосців, понад 1550 гармат, 500 тис. гвинтівок та 15 тис. кулеметів. Більшість західних країн оголосила про політику невтручання. СРСР надіслав до Іспанії 3 тис. своїх радників, крім того, на боці республіканців воювали 42 тис. добровольців-інтернаціоналістів з 54 країн. Спочатку франкісти зазнали декількох поразок, поступившись 2/3 території. Але згодом вони перехопили ініціативу. За півтора місяці боїв франкісти взяли під свій контроль 17 із 50 провінцій. Незважаючи на стій кість республіканців, їх становище погіршувалося. Наприкінці 1938 р. франкісти остаточно переломили хід війни на свою користь. У наступ на столицю Мадрид вони йшли чотирма колонами, а всередині міста їх підтримали вороги республіки, яких називали «п'ята колона» і ця назва згодом стала синонімом зрадництва. 27 лютого 1939 р. Велика Британія і Франція оголосили про визнання генерала Франко та розірвали дипломатичні відносини з республіканським урядом. За день Мадрид капітулював, а 1 квітня 1939 р. Франко оголосив, що війну закінчено. Вій на забрала життя 1 млн. іспанців та ще 500 тис. змушені були покинути країну. Франко розпочав жорстокі репресії. За перші 5 років диктатури майже 200 тис. іспанських антифашистів було страчено, а 2 млн. кинуто до в'язниць. Партії та профспілки (крім фашистських) були оголошені поза законом. Католицькій церкві повернули привілеї. У селян забрали землю, яку вони отримали під час революції та повернули її колишнім власникам. У країні на довгі 36 років була встановлена диктатура Франко.