76.Визначте роль Нато у процесі протидії комунізму в світі.

77.Проаналізуйте суспільно політичний та економічний розвиток Іспанії 70-90х роках.Перехід до демократії.

Іспанія у перші роки після Франко. Специфіка переходу до демократії

Від середини 70-х років розпочався поступо­вий, але неухильний процес переходу Іспа­нії до демократії. Прихильники колишнього режиму здій­снили кілька спроб повернути владу шляхом заколотів (1978, 1981). їх підтримувала армія, на рахунку якої за останні 150 ро­ків було 30 путчів.

15 червня 1977 р. відбулися перші вільні вибори. Перемо­гу на них здобула виборча коаліція Союз демократичного центру, яка об'єднала противників франкізму і представ­ників центристських сил.

А. Суарес висунув ідею "національного консенсусу", яка дістала широку підтримку загалу. В жовтні 1977 р. відбулося підписання так званого пакту Монклоа (від назви урядової резиденції). Ним передбачалося здійснення низки політич­них та економічних заходів для "транзитного переходу" до демократії (встановлення парламентського контролю над ЗМІ, реорганізація служб правопорядку, демократизація си­стеми соціального забезпечення й освіти, визначення стату­су державних підприємств, податкова реформа тощо). Доку­мент підписали всі представлені в парламенті партії: СДЦ, ІСРП,   КПІ,   Консервативний  народний  альянс  та  ін. Пізніше до пакту приєдналися профспілки, оскільки він пе­редбачав стримування інфляції та ліквідацію безробіття. "Пакт   Монклоа"  визначив   напрями   конструктивного співробітництва суспільних сил у сфері практики переходу до демократії. 31 жовтня 1978 р. на засіданні обох палат Ге­неральних кортесів — Конгресу депутатів і Сенату — був схвалений текст конституції, яка легітимувала парламентсь­ку модель правління. На загальнонаціональному референ­думі, що відбувся 6 грудня 1978 р., абсолютна більшість іспанців підтримала проект Основного закону, який став становим хребтом нової демократичної іспанської системи. Основний закон виписаний добротно і кваліфіковано, з ура­хуванням досвіду провідних демократичних країн. В Основ­ному законі визнається свобода підприємництва в рамках ринкового господарства, але водночас наголошується, що "публічні  власті  гарантують  і охороняють її існування відповідно до загальних економічних вимог, включаючи не­обхідність планування" (ст. 38) — державного регулювання. Пост міністра оборони обійняв стійкий конституціоналіст — генерал-лейтенант Мельядо, який рішуче взявся за прове­дення військової реформи, оскільки франкістськи налашто­вана армія чинила опір, саботувала рішення демократичного парламенту.  29 січня 1981  р. уряд А.  Суареса пішов у відставку. 23 лютого, коли в Конгресі депутатів відбувався другий тур голосування по кандидатурі прем'єр-міністра від СДЦ Леопольдо Кальво Сотело, до залу засідань увірвалися гвардійці під орудою підполковника А. Техеро Моліна, які, погодивши свої дії з дивізійним генералом X. Мілансом дель Воском, мали намір здійснити державний переворот. При­значення королем цивільного військовим міністром було ли­ше приводом до насильницьких дій заколотників. Загальнонаціональна маніфес­тація на захист демократії, конституції і свободи, в якій взя­ли участь 1,5 млн чол., наочно підтвердила прагнення іспанців остаточно покінчити з минулим. До відповідаль­ності було притягнуто 32 військовослужбовці. Ватажки військової змови отримали по 30 років тюремного ув'язнен­ня. Король і уряд чимало зробили для перебудови армії. Після Мельядо військовими міністрами призначалися лише цивільні особи. Розроблено кодекс прав і обов'язків військо­вослужбовців. Водночас відбувався процес деполітизації армії. Державна структура, що раніше служила диктаторові і фаланзі, була поставлена на службу народові, а не політич­ним партіям.

Демонтаж франкізму здійснювався як процес звільнення від нетерпимості, духу громадянської війни через суспільне примирення і дійсний консенсус. Так, державну пенсію по­чали отримувати всі, хто стояв по різні сторони барикад. Од­нак франкізм витіснявся повільно й обережно. Політичне керівництво країни добре розуміло, що спроба одним ударом покінчити зі старим режимом могла завершитися трагічно: генералітет, ніскільки не вагаючись, кинув би армію проти народу. Тому, взявши за правило гнучкість і обережність, во­но обрало шлях поступової зміни основоположних законів без їх формального порушення. Такої практики дотримува­лися всі іспанські демократичні уряди 80-х років, очолювані А. Суаресом, Л. Кальво Сотело, Ф. Гонсалесом... Зокрема, саме в період урядування соціаліста Ф. Гонсалеса (1982—1996 рр.) відбувся остаточний перехід від диктатури до демо­кратії, а модернізована Іспанія стала невід'ємною частиною демократичної Європи. Уряд соціалістів запровадив безплат­ну освіту і медичне обслуговування, відбувалася масштабна приватизація державної власності, надходження від якої за 14 років становили 1,5 трлн песет. Неабияку роль у напов­ненні державного бюджету відігравав туризм. Так, у 1982 р., коли Іспанію відвідало 42 млн туристів, прибутки від нього становили 6,4 млрд дол.

Попри окремі допущені помилки, реформи в Іспанії бу­ли добре пророблені, їх реалізація загалом відбувалася спокійно, без глибокого травмування основної частини іспанського суспільства. Країна поступово набула образу су­часної, зайняла гідне місце в європейському та світовому співтоваристві.