13. Розкрийте передкмови та причини зародження фашиського руху в Італії.

Колискою фашистського режиму заслужено вважається Італія. Причиною зародження подібного перебігу, яке з часом переросло у форму державної влади, стали результати Першої Світової війни.

Первинно виступаючи на стороні Троїстого союзу, після перелому у воєнних діях, Італія перейшла на бік Антанти, проте повноцінним переможцем не рахувалася і була ущемлена в правах на репарації. Метання італійців на фронті викликали насмішку з боку, як членів Антанти, так і Троїстого союзу.

Національна гордість жителів Італії була зачеплена і як не можна вчасно, реабілітувати її поспішив Б. Муссоліні зі своєю організацією «Союз боротьби». Лідер італійського фашизму не переслідував мети поневолити народи, вселяючи італійцям про їх перевагу, він бажав відтворити Римську Імперію.

У жовтні 1922 року Б. Муссоліні зі своєю армією захопив владу в Італії, а через два роки офіційно закріпив її шляхом абсолютної перемоги на виборах. Італійський фашизм був синтез ідей марксизму ленінізму про рівність класів, і позицій І. Фіхте про перевагу націй, тому носив більш ліберальний характер порівняно з німецьким фашизмом.

14. Проаналізуйте політику іспанської монархії післа першої світової війни.

Іспанія була однією з відсталих країн Європи. Після поразки в іспано-американській війні вона вступила в смугу гострої кризи. Колишня могутність іспанської монархії відійшла в минуле. Невирішеність земельного і національного питань цю кризу поглиблювала.

Під час Першої світової війни Іспанія залишалася нейтральною. Війна сприяла зростанню попиту на іспанські товари і, відповідно, економічному піднесенню. Але воно не було тривалим. Закінчення війни викликало економічну кризу, загострилися проблеми іспанського суспільства. Активізувалися ліві політичні сили: найбільшим впливом користувалися анархісти, які виступали за ліквідацію держави способом заколотів, страйків, терористичних актів і т. д. У 1920 р. було створено ІКП — Іспанську комуністичну партію.

Влітку 1921 р. в Іспанії розпочалася гостра політична криза. Вона була викликана поразкою іспанських військ у Марокко від повсталих племен (Республіка Ріф). Правлячі партії та король втратили довіру населення. У цих умовах правлячі кола не перешкодили проведенню державного перевороту, що його здійснив 13 вересня 1923 р. генерал Мігель Прімо де Рівера.

На кінець першої світової війни Іспанія, як раніше, і далі в значній мірі залежала від імперіалістичних держав – Англії, Франції, Німеччини, Бельгії. Закінчення війни дуже позначилося на економіці країни. По всій країні прокотилася хвиля страйків. Якщо у 1918 р. було зареєстровано 463 страйки. То у 1919 р. Їх відбулося вже близько 900, а в 1920 р. – 1060. Багато виступів трудящих виходили за рамки економічної боротьби і набували політичного характеру. Яскравим прикладом переростання економічної боротьби у велику політичну подію, що сколихнула всю Іспанію, був страйк робітників в енергетичній компанії “Канадієнсе”, яка постачала електроенергією більшу частину промисловості Каталонії. Страйк почався 5 лютого 1919 р. На знак протесту проти зменшення заробітної плати. Численні страйки робітників і службовців, виступи селян і піднесення національно-визвольного руху в країні привели правлячі класи Іспанії в повну розгубленість. Уряди, очолювані то консерваторами, то лібералами, змінювались один за одним. 

15. Проаналізуйте зовнішню політику Італії напередодні ДСВ.

Прагнення до переділу світу швидко привело Італію до зближення з фашистською Німеччиною та Японією, незважаючи на деякі суперечки щодо Австрії та Балкан. До того ж, будучи першим фашистом, Муссоліні не хотів поступатися цією роллю "вискочці" Гітлеру.

Але вже перша агресія проти Ефіопії довела, що без Німеччини Італія нездатна здійснити жодної серйозної акції. А втім, суперництво між двома фашистськими лідерами тривало аж до 1940 р., доки Муссоліні не змирився зі статусом молодшого партнера Німеччини.

Першою спільною акцією Німеччини та Італії стала підтримка франкістів в Іспанії в 1936-1939 рр. Італія відправила туди 200-тисячний військовий корпус і велику кількість зброї. У квітні 1939 р. Італія захопила Албанію‚ а 1940 р. вступила у Другу світову війну на боці Німеччини. Вступ у війну прискорив крах фашизму в Італії.

Агресивність італійського фашизму знайшла своє продовження в Іспанії. 50 тис. “добровольців” з Італії воювали на боці іспанських фашистів. У жовтні 1936 р. Італія уклала з Німеччиною союзний договір, яким було утворено “вісь Берлін - Рим - Токіо”. В 1937 р. Італія вийшла, як це уже зробили Німеччина і Японія з Ліги Націй, і в листопаді того ж року приєдналася до Антикомінтернівського Пакту.

Маючи таких союзників, у кінці 1938 р. Італія ставить питання про передачу їй таких французьких територій, як Корсика, Савойя, Туніс, і Джибуті (на Червоному морі). Це одразу ж привело до загострення італо-французьких відносин. Щоб отримати підтримку з боку Німеччини в разі можливої війни з Францією, Муссоліні вирішив укласти воєнний договір з Німеччиною.

7 квітня 1939 р. італійські війська висадилися в Албанії і, зламавши опір слабких албанських загонів, протягом кількох днів захопили столицю країни Тирану, її порти і головні стратегічні пункти. Західні держави не реагували на агресію фашистської Італії.

22 травня 1939 р. в Берліні Чіано і Рібентроп підписали “Сталевий Пакт” між Німеччиною та Італією, який зобов'язував обидві сторони надавати збройну підтримку одна одній. Під час переговорів у Берліні і міністр закордонних справ Італії Чіано заручився обіцянкою Гітлера, що він не вимагатиме вступу Італії у війну принаймні у найближчі три роки. Ця обіцянка не мала великого практичного значення, оскільки було ясно, що при наявності воєнного союзу з Німеччиною Італія однаково не могла б зберегти тривалого нейтралітету в разі виникнення загально - європейської війни.