20. Крах Варсальсько-Вашингтонської системи договорів та його наслідки для світової спільноти.

Версальсько-Вашингтонська система договорів та ухвал мала на меті встановлення таких норм міжнародного життя, котрі б гарантували вирішення міжнародних конфліктів без застосування сили. Вона мала збалансувати інтереси її учасників, забезпечити всезагальний мир і міжнародну безпеку. Однак гострі суперечності між європейськими державами уже на початку 20-х років почали розхитувати її. Майже відразу складові частини Версальського договору перестали діяти або були скасовані. Найбільше в цьому була зацікавлена Німеччина, яка прагнула ліквідації військових обмежень, встановлених Версальським договором. Німецькі націонал-соціалісти виступали за приєднання до Німеччини Австрії, окремих районів Чехословаччини і Польщі. Націонал-соціалістичний рух мав чимало прихильників у Європі, оскільки він здавався силою, здатною протистояти комунізму. Ось чому ігнорування Німеччиною версальських обмежень зустрічало мовчазну підтримку європейських держав. Після запровадження загальної військової повинності, виходу із Ліги Націй, Німеччина не брала до уваги найголовніші постанови, прийняті у Версалі, і звільнила собі шлях до повної відмови від дотримання Версальського договору.  У свою чергу Радянський Союз виступив із проектом декларації про визнання агресії, що розглядалось як спроба ревізії деяких положень Версальської системи. Західні держави і США погоджувалися на встановлення з СРСР дипломатичних відносин на основі двосторонніх домовленостей.  Франція разом із СРСР висувала ідею створення так званого Східного пакту, який гарантував би непорушність кордонів його учасників. Натомість Німеччина запропонувала двосторонні договори як гарантію непорушності кордонів. У 1934 р. вона підписала такий договір з Польщею. Польсько-німецький пакт ослабив систему колективної безпеки у Європі, розколов ряди її прихильників.  2 травня 1935 р. в Парижі між Францією і СРСР було підписано договір про взаємодопомогу, а через два тижні такий же договір підписали Чехословаччина і СРСР.  Ця система двосторонніх пактів викликала тривогу в Лондоні, де побоювалися послаблення впливу Англії на Європейському континенті. Двосторонні угоди 30-х років не лише погіршували франко-англійські відносини, а й сприяли зруйнуванню Версальської системи.

21. Проаналізувати громадянську війну в Іспанії. Визначити причини та наслідки.

Погіршення економічної ситуації призвело до громадянської війни, що тривала з липня 1936по березень 1939 року.8 липня 1936 р.. після слів метеорологічного оглядача радіо м. Сеута — «Над усіао Іспанією безхмарне небо», які слугували сигналом до заколоту, — армія підняла повстання. Невдовзі, після випадкової загибелі керівників повстання, заколот очолив генерал Франсіско Франко.

Заколот розпочався в іспанському Марокко і швидко перекинувся на південь країни. Невдовзі було захоплено аграрні райони Іспанії. Заколотникам надавали допомогу Португалія. Німеччина та Італія, що надіслали франкістам 200 тисяч солдат. Італо-німецька військова інтервенція змінила характер війни. З війни громадянської вона перетворилася для республіканців у війну національно-революційну, а для франкістів - консервативно-реставраційну. Більш того, з цього моменту війна набула міжнародного характеру.

Політичні, економічні, а також військово-стратегічні цілі німецького та італійського фашизму були спрямовані на перетворення Іспанії у досвідчений полігон і використання її для реалізації планів завоювання світового панування.

У 1936-1937 рр. республіканці здійснили вдалі операції проти заколотників — при обороні Мадриду, у битві під Гвадалахаррою і при захопленні Теруеля. Однак наприкінці 1938 р. франкісги остаточно переломили хід війни на свою користь. Напочатку 1939 р. вони захопили Каталонію, у березні капітулював Мадрид.

Дії Німеччини й Італії не зустріли серйозного опору з боку західноєвропейських урядів. Побоюючись переростання війни в загальноєвропейську, Великобританія і Франція проголосили політику невтручання в іспанські справи. Однак, політика невтручання, по суті, привела лише до того, що Іспанська республіка опинилася в кільці економічної блокади.

По всьому світу розгорнувся масовий рух на захист Іспанської республіки. Вищою формою міжнародної солідарності стали інтернаціональні бригади, сформовані з добровольців, що приїхали до Іспанії з 53 країн. Уряди Англії, Франції і США відмовилися надати республіканцям зброю, посилаючись на міжнародне право, яке забороняє втручання у внутрішні справи суверенних держав. СРСР розпочав збройну допомогу законному уряду Іспанії, надіславши зброю, військову техніку і радників. Щоправда, водночас численні представники сталінських спецслужб замість боротьби з франкістами на фронтах влаштували справжнє полювання на республіканців, які не влаштовували радянського диктатора з «ідеологічних» міркувань.

Розглядаючи причини поразки іспанської республіки, варто відзначити як зовнішньополітичний, так і внутрішньополітичний фактор. Безумовно, важливою причиною поразки була інтервенція фашистських держав і політика «невтручання», розв'язана руки Німеччини та Італії. Але не менш важливу роль зіграло і відсутність єдності між партіями народного фронту, постійного зіткнення у боротьбі за владу і вплив. Боротьба всередині Народного фронту дискредитувала владу республіканців і звужувала соціальну базу республіки.

Поразка республіки мало тяжкі міжнародні наслідки і сприяло розв'язанню Другої світової війни.

Кривава м’ясорубка, яка тривала три роки і коштувала життя півмільйону іспанців, привела до влади диктатора-довгожителя генерала Франсиско Франко. І квітня 1939 р.встановлено диктату ру генерала Франко.Він був проголошений генералісимусом і главою держави, на чолі всіх державних органів поставлені військові, створено єдину фашистську партію («фалангу»), заборонено інші партії, скасовано всі демократичні свободи.Франкісти оголосили недійсними всі законодавчі акти республіки. 25 березня та 7 вересня 1939р. було видано накази про скасування аграрної реформи й повернення землі поміщикам. Автономні права Каталонії та Басконії було ліквідовано. Диктатура фактично закрила профспілки. Замість них було створено примусові т. з. «вертикальні профспілки». Страйки оголосили «злочином проти батьківщини».

Франкісти вдалися до репресій проти своїх противників. З 1939 р. до 1944 р. надзвичайні трибунали винесли смертні вироки 200 тис. осіб, 270 тис. були ув`язнені, 300 тис. змушені були залишити батьківщину.

Диктаторський режим, що проіснував в Європі найдовше з 1939 по 1975 р., підтримала католицька церква.