89. Охарактеризуйте політичні процеси в Австрії в 50-60-х рр. Хх ст..

У 1945 р. економіка Австрії перебувала в стані хаосу. Руйнування і зубожіння, викликане війною, наплив біженців, перехід військових підприємств на випуск мирної продукції, зрушення у світовій торгівлі і наявність кордонів між зонами окупації союзників — все це створювало непереборні перешкоди на шляху відновлення економіки. Протягом трьох років більшість жителів австрійських міст відчайдушно боролися за виживання. Окупаційні власті допомагали в організації постачання продуктів. Завдяки непоганому врожаю 1948 р. нормування продуктів було пом'якшене, а ще через два роки всі обмеження на продукти були зняті.

У західних зонах окупації допомога за планом Маршалла та іншими програмами дала швидкі результати. Націоналізація трьох найбільших австрійських банків і майже 70 промислових концернів у 1946-1947 рр. дала значні економічні переваги. Прибутки від державних підприємств були спрямовані на подальший розвиток промисловості. АНП запропонувала допустити елементи приватної власності в націоналізованому секторі економіки, продавши частину акцій дрібним власникам, в той час як соціалісти закликали до розширення сфери державної власності.

Радикальна грошова реформа стабілізувала і прискорила відновлення економіки. З'явилися іноземні туристи — життєво важливе джерело державних прибутків. Зруйновані внаслідок бомбардувань залізничні станції були відбудовані. У 1954 р. обсяг продукції, яку випускали заводи і шахти, перевищив рівень 1938 року, врожаї на полях і виноградниках, заготівля лісу практично повернулися на колишній рівень.

Окупаційні війська союзників були розміщені на території Австрії протягом 10 років. У 1953 р. на зустрічі в Москві керівники Радянського Союзу, Великобританії і США оголосили про свій намір відновити Австрію як незалежну, суверенну і демократичну державу.

Державний договір відновив незалежність і повний суверенітет Австрії. Він набрав чинності 27 липня 1955 р., після чого війська союзників були виведені з країни. 26 жовтня 1955 р., після виведення останніх іноземних військових частин, уряд затвердив федеральний конституційний закон, що проголосив постійний нейтралітет Австрії і виключав можливість приєднання до будь-яких військових союзів або створення іноземних військових баз в Австрії.

Австрія взяла на себе складні економічні зобов'язання. Найціннішою «нацистською власністю» були нафтові родовища і нафтоперегінні заводи, обсяг виробництва на яких при радянському управлінні значно зріс. Хоча за умовами договору обладнання і споруди перейшли до Австрії, вона була зобов'язана щорічно відправляти в Радянський Союз один мільйон тонн нафти до 1965 р. Австрія погодилася також відновити довоєнні позиції британських й американських фірм, які ті займали в нафтовій промисловості до приходу нацистів. Крім того, Австрія повинна була протягом шести років поставляти в Радянський Союз товари на суму 150 млн дол.

Оскільки для підтримання австрійського нейтралітету були необхідні збройні сили, створили армію, що нараховувала понад 20 тис. солдатів. У грудні 1955 р. Австрія була прийнята в члени ООН. Двома роками пізніше Відень був вибраний місцем постійного перебування Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ).

Коли радянські війська придушили угорське повстання в 1956 р., з Угорщини до Австрії прибули майже 170 тис. біженців. Більшість угорських біженців фактично знайшли тут постійне місце проживання. Така ж ситуація сталася після вторгнення країн Варшавського договору до Чехословаччини, коли в 1968-1969 рр. майже 40 тис. чехів втекли через австрійський кордон і прибл. 8 тис. з них знайшли притулок в Австрії.

В Австрію постійно проникали нелегальні іммігранти з Югославії. Час від часу югославський уряд протестував проти порушень прав словенської і хорватської меншин, що проживають у південній частині Австрії.

Болюча для Австрії проблема Південного Тіролю була предметом постійної суперечки з Італією. Йшлося про людей австрійської національності, що мешкали в невеликому альпійському районі, який австрійці називали Південним Тіролем, а італійці — Трентіно Альто Адідже. Корені проблеми сходять до угоди 1915 р.: відповідно до неї Італії був обіцяний цей регіон в обмін на її вступ у Першу світову війну на боці Антанти і оголошення війни Австрії.

За Сен-Жерменським договором, ця територія з 250 тис. мешканцями, які говорили німецькою, була включена до складу Італії. 78 тис. жителів залишили регіон після 1938 р.

У кінці війни австрійці висловлювалися за включення території Південного Тіролю до складу Другої республіки. Держави-переможниці відхилили цю вимогу, хоча спеціальна італійсько-австрійська угода 1946 р. передбачала введення на цій території внутрішнього самоврядування. Австрія заявила, що німецька меншина зазнає дискримінації. Час від часу там спалахували демонстрації і бунти. Італія у відповідь звинуватила Австрію у підтримці пангерманських і нацистських елементів. Напади терористів, які, як заявляла Італія, були організовані на австрійській території, продовжувалися в Південному Тіролі протягом 1960-х років. У кінці 1969 р. Італія та Австрія досягли угоди, згідно з якою регіон отримував права розширеної автономії, зростав вплив тірольців на національну політику в провінції, німецька мова отримувала відповідний статус і визнавалася німецька назва території — Південний Тіроль.