81.Охарактеризуйте німецьке економічне диво: передумови на наслідки

Німеччина швидкій відбудові в значній мірі зобов'язана грошово-ціновій реформі німецького уряду, яка зупинила інфляцію, сприяла ліквідації "чорного ринку". 30 вересня 1949 р. було завершено процес утворення ФРН. Вже в 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936 році, а в 1956 році подвоївся. Середньомісячний приріст промислової продукції склав за 1950 - 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% в Англії. Цьому сприяло: вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини країни;репараційні платежі на користь США,Англії,Франції були меншими;було вдосталь дешевої робочої сили, особливо післярепатріації 9млн.німців із Східної Прусії; особливості менталітету німецького народу (висока працездатність, схильність до дисципліни,порядку); був збільшений робочий тиждень, а заробітна плата на 35% менша від довоєнної; надання 3,9 млрд. доларів США "стартової допомоги" згідно з планом Маршалла, надходження 32% коштів з федерального бюджету;заміна застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки);великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку; можливість у 50-х роках робити грошові заощадження, не маючи військових витрат. Золотий запас ФРН на початку 60-х років перевищував запаси Англії, Франції та Скандинавських країн разом взятих. Визнаним архітектором німецького "економічного дива" був Л.Ерхард, міністр економіки в уряді К.Аденауера. Він разом з групою економістів - неолібералів створив теорію "соціального ринкового господарства", в якій вдало поєдналась особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання: держава повинна підтримувати нормальнее функціонування системи цін; забезпечити захист ринкової економіки від монополізму товаровиробників;для попередження циклічних криз їй необхідно використовувати важелі кредитної, валютної, податкової політики; втручання в господарську діяльність окремих підприємців з боку держави недопустима. Ца теорія стала основою економічної політики західнонімецького уряду в наступні десятиліття. Все німецьке економічне диво можна поділити:

І етап 1948-1949рр –грошова і цінова реформа, значне збільшення виробництва

ІІ етап 1950- 1954 рр –піднімається середньорічний рівень зайнятості

ІІІ етап 1952 р припинення росту цін

ІV етап 1953- 1955 рр.—початок ери «добробуту для всіх»

V етап 1955-1960-ті роки –період загальмування економіки,перехід до «спокійного прогресу»

Результати НЕД:

• Відродження економічного потенціалу,внаслідок якого ФРН стає передовою країною Зх. Європи,випереджаючи своїх колишніх переможців.

• ФРН до середини 50-х рр.. вийшла на 2-ге місце після США з обсягу золотих запасів

• Зх. Німеччина знаходиться у витоків європейської соціально-економічної інтеграції

82. Охарактеризуйте політичний та економічний розвиток Канади в 70-80-ті рр. Хх ст.

У 70-ті роки за таким важливим показником, як валовий національний продукт, Канада вийшла на шосте місце у світі. У 1974—1975 pp. Канаду, так само як і інші західні високорозвинуті країни, спіткала економічна криза. Друга половина 70-х років була періодом тривалого і затяжного виходу з неї. Уряд П'єра Елліота Трюдо (1968—1979), який проголосив метою своєї діяльності створення "справедливого суспільства", змушений був вдатися до непопулярних заходів: обмежив надання допомоги безробітним, сподіваючись знизити рівень безробіття, ужорсточив імміграцію. Держава посилила регулювання економіки. Водночас уряд Трюдо прагнув обмежити експансію іноземного капіталу до Канади. Реагуючи на терористичні акти з боку квебекських сепаратистів, зокрема членів організації "Фронт звільнення Квебеку", уряд у 1970 р. увів війська до франко-канадської провінції, що відповідало ідеї ліберала Трюдо: "одна країна — одна нація".

У зовнішній політиці Канади 70-х років простежуються кроки, спрямовані на посилення самостійності зовнішньополітичного курсу, що проявилося у зміцненні стосунків з країнами Західної Європи, із соціалістичними країнами та країнами "третього світу". Канада активно підтримувала політику розрядки першої половини 70-х років, брала участь у роботі Наради з безпеки та співробітництва в Європі. На парламентських виборах 1979 р. ліберали зазнали поразки. Новий уряд сформував лідер консерваторів Джозеф Кларк. Однак економічна криза, що вибухнула 1980 p., спричинила повернення лібералів до влади. У березні 1980 р. Трюдо знову сформував уряд, який багато уваги приділив економічній політиці та зміцненню єдності країни через конституційну реформу.

Акт про Канаду, прийнятий 1982 p., містить Хартію прав і свобод, судові гарантії, статтю про офіційні мови, розділ, присвячений правам корінних народів і Конституційному Актові 1867 р. Оформлений як доповнення до Акта про британську Північну Америку 1867 p., він завершив тривалий період становлення канадської незалежності. Ці документи склали Основний закон Канади — конституцію. Дія законодавчих повноважень Великої Британії щодо Канади повністю припинилася. Проте англійська королева й надалі залишалася главою держави, в провінціях її представляли генерал-губернатор Канади і лейтенант-губернатори. Канада і далі залишалась у Співдружності націй.

У 1984 р. лібералів змінили консерватори на чолі з Б. Малруні. Уряд Малруні, намагаючись заручитися підтримкою США в боротьбі з економічною кризою, вдався до політики "відкритих дверей" для американських інвестицій. При цьому політика "канадизації" економіки, що проводилася попередніми урядами, відійшла на задній план.

Економічна криза 1980—1982 pp. супроводжувалася розгортанням страйкової боротьби. Особливо значними були страйки у Квебеку, що мали не тільки економічний, а й національний характер.

З 1983 р. розпочалося економічне піднесення, що характеризувалося високими темпами розвитку виробництва (у 1984 р. приріст продукції становив 6,3 %). І хоча у другій половині 80-х років темпи зростання виробництва зменшилися, в цілому вони залишалися досить високими (4,2 % у 1988 p.). Його стимулами були великий споживчий попит та посилення приватних інвестицій у різних сферах економіки. Закономірним наслідком цього процесу стала поява нових робочих місць, зниження рівня безробіття. Значною мірою економічні успіхи забезпечило й те, що уряд Малруні вдався до політики приватизації державної власності. У 1986 р. було продано дві державні корпорації, у 1987 р. — сім. Темпи цього процесу зростали. У наступні роки десятки державних компаній стали приватними, що сприяло поліпшенню економічної кон'юнктури.

Водночас уряд Малруні серією спеціальних договорів започаткував реалізацію планів економічної інтеграції зі США, яка де-факто давно формувалася через систему "особливого партнерства". 4 жовтня 1987 р. прем'єр-міністр повідомив про досягнення принципової угоди з основних положень канадсько-американської зони вільної торгівлі. Було знято останні бар'єри, що перешкоджали вільному переливу капіталу, торгівлі та обміну послугами. Американо-канадська угода 1988 р. про вільну торгівлю, що набула чинності на початку 1989 р., змушувала канадський бізнес до конкуренції з американськими компаніями, які часто виявлялися більш ефективними. Важливим урядовим заходом, спрямованим на підтримку національного капіталу в умовах вільної торгівлі, стала започаткована в 1987 р. податкова реформа. її метою було створення конкурентоспроможних, порівняно з американськими, умов оподаткування, щоб запобігти відпливу капіталів з Канади, а також стимулів для внутрішнього економічного зростання. Двостороння канадсько-американська угода стала основою укладеного наприкінці 1993 р. Договору про вільну торгівлю між Мексикою, США та Канадою (НАФТА), що набув чинності з 1 січня 1994 р.