27. Проаналізуйте події в Іспанії 1931-39 рр.

Іспанія на початку XX сі. була конституційною монархією, володіла територією Ріо-де-Оро (Західна Сахара) в Африці. Столиця — м. Мадрид.

У роки Першої світової війни займала нейтральну позицію. Попит на іспанські товари за роки війни зріс, однак по закінченні війни економічне піднесення припинилося. Промисловість залишалася відсталою, закордонні замовлення зменшилися, що спричинило економічну кризу. Основная масса населения жила за гранью бедности; крестьяне страдали от малоземелья и гнёта землевладельцев, рабочие — от неурегулированности трудовых отношений. Национальные меньшинства (баски, каталонцы, галисийцы), составлявшие более четверти населения Испании, выступали против централизаторской внутренней политики Мадрида и требовали автономии.

Іспанські війська зазнали поразки у своїй колонії Марокко. Правлячі кола знайшли вихід у встановленні диктатури, і 1923 р. король передав владу командуючому Каталонським військовим округом генералу Мігелю Прімо де Рівері. У період диктатури І923-І930 рр. уряд і Коргеси — вищий законодавчий орган влади — розпущено, введено стан облоги, скасована конституція, влада на місцях перейшла до військових губернаторів. За зразок для своїх дій Рівера взяв заходи Муссоліні. Оскільки часи диктатури співпали з періодом економічної стабілізації, то відкритих виступів проти неї не було. Однак головні проблеми — оновлення промисловості, аграрна реформа, надання прав національним регіонам, а особливо Каталонії — вирішені не були, і коли у 1929 р. Іспанія вступила у смугу кризи, Прімо де Рівера у 1930 р. пішов у відставку.

В следующем, 1931 годувнаслідок руху за демократію монархия в Испании пала: король утік за кордон, Іспанію у квітні проголошено республікою. Прийпято демократичну конституцію, надано автономію Каталонії, церкву відокремлено від держави, почалася аграрна реформа.

Новые власти повели решительное наступление на элиту прежней Испании — духовенство, помещиков, офицерство. В частности, у помещиков отчуждались излишки земель (более 200 гектар), были значительно сокращены вооружённые силы, Церковь была отделена от государства, ей было запрещено участвовать в образовании, проводить службы в армии, был ликвидирован конкордат с Ватиканом, запрещён Орден Иезуитов, легализованы разводы и гражданские браки и т. д. При этом новое правительство не смогло за два года решить главнейшие проблемы, так как, надеясь на компромисс между либералами и социалистами, действовало по принципу полумер. Приймаючи антиклерикальні закони, уряд збирався «всього лише» вирвати з рук «папських ставлеників» вплив і фактичну владу. Звичайно, нападки на відсталих клерикалів, «споконвічних супротивників якої інтелектуальної свободи», з боку республіканців, були небезпідставними, але, діючи напролом, уряд лише викликало загальнонаціональний жах. Через місяцьпісля ейфорії, 14 квітня, Мадрид прокинувся в диму: горіло відразу кілька монастирів. Державні діячі нового режиму відгукнулися п'янким заявами: «Усі монастиріМадрида не коштують життя одного республіканця!». В 1936-м году в Мадриде кто-то пустил слух, что монахи раздают детям пролетариев отравленные конфеты и этот ничем не обоснованный слух привёл к тому, что множество монахов и священников было убито разъярёнными пролетариями.

Ще одну смертельну небезпеку для республіки таїв у собі питання про автономію. Ще з другої половини XIX століття найбільш процвітаючими областями Іспанії стали Каталонія і Країна Басків, а революційна гласність розчистила шлях націоналістичним настроям. У той самий квітневий день, коли народився новий лад, впливовий політик Франсіско Масиа проголосив «Каталонську державу» у складі майбутньої «Конфедерації іберійських народів». Пізніше, в самий розпал Громадянської війни (жовтень 1936-го), буде прийнятий Баскський статут, від якого, у свою чергу, «відколеться» Наварра і ледве не «відколеться» зовсім вже крихітна провінція Алава, населена переважно тими ж басками. Іншим регіонам Валенсії, Арагону - теж захотілося автономії, і уряд виявився змушений погодитися на розгляд їх статутів, тільки часу вже не вистачило.

На противагу більшості сусідніх країн Європи Іспанія 1930-х залишалася дуже патріархальної сільськогосподарською країною. Антимонархический переворот подарував, нарешті, селянам надію, адже значна частина їх дійсно жила важко, особливо в Андалусії, на землі латифундій. проте, на папері Аграрний закон 1932 проголошував своєю метою створення «міцного селянського класу» та підвищення рівня його життя, а на ділі виявився бомбою уповільненої дії. Селяни, які очікували більш рішучих змін, залишилися розчаровані.

армія, сила традиційно консервативна, все більш виразно противилася реформам. Влада відповіли «Законом Асанья», «республіканізіровавшім» командування так: всі офіцери, які виявляли коливання з присягою на вірність новому режиму, звільнялися з збройних сил, правда, зі збереженням постачання.

Неуверенная политика временного правительства ввергла Испанию в череду острых политических кризисов: с 1931 по 1936 года республика пережила более 20 правительственных кризисов. Дважды предпринимались попытки смены государственного строя  В обществе росло влияние радикально настроенных политических сил — коммунистов, анархистов, фашистов. В 1933 была образована ультраправая партия — Испанская Фаланга.

У відповідь на це комуністи, соціалісти і республіканці уклали договір про створення Народного Фронту у січні 1936 року. У лютому Народний Фронт прийшов до влади, здобувши більше половини місць у кортесах. Була оголошена амністія політичним в'язням, продовжена аграрна реформа, поліпшено економічне становище трудящих. Но большинство крестьян так и не дождались своей очереди на получение земли, что спровоцировало захват крестьянами земель помещиков и столкновения крестьян с гражданской гвардией. В условиях углубляющегося экономического кризиса радикализовались требования бастующих рабочих.

После победы Народного фронта в испанских городах происходили беспорядки, столкновения между сторонниками и противниками Народного фронта, покушения. Даже в армии были созданы верный правительству Республиканский антифашистский военный союз (РАВС) и оппозиционный Испанский военный союз (ИВС). Правительство поддерживали рабочие, левые организации.

В сложившихся условиях власть в руки решают взять военные с целью установления диктатуры и избавления Испании от «красной угрозы». Они начали готовить переворот вскоре после победы Народного фронта.

Продовження в питанні № 21.