Із «Історії Русів» про взяття м. Кривоносом Бару влітку 1648 р.

Од Корсуня був висланий Хмельницьким Писар Кривоніс (влітку) з корпусом своїм на місто Бар, в якому, за донесеннями, зібралось чимало Поляків та Жидів, які збіглися з Волині та Поділля. Він, досягнувши цього міста, знайшов його в оборонному стані, з достатнім гарнізоном. Перший замах Кривоноса на місто відбито було гарнізоном і міщанами з великою втратою людей з обох сторін.

Кривоніс, маючи при собі достатньо артилерії задля формальної облоги міста, вдався до хитрощів: за одну ніч призапасивши чималенько соломи та сіна, звелів усе те перев'язати в гулі і, змочивши частину їх водою, накидати повні рови з однієї сторони міста, а опісля все те запалив.

Витворений мокрою соломою і сіном великий дим натурально оповив одну сторону міста і валів міських, що була за вітром. На це місце приготовлена була піхота з драбинами та полудрабами для штурму валів міських, і як народ і гарнізон міський зібрались на місце пожежі для оборони будівель і в очікуанні сюди ворога, то з боку Козацього учинено гарматну стрільбу на самий вогонь; а під шум поповзла піхота Козацька на вали міські в тому місці, де на них більше діяла темрява від диму, і, ввійшовши до міста, відбили одну най­ближчу до них міську браму, в котру також ввійшла піхота з артилерією, і всіма цими силами вчинено на міщан і гарнізон жорстокий і несподіваний напад з флангу і з тилу.

Вони, опісля недовгого спротиву будучи збиті і розпорошені, повтікали – одні з гарнізоном в замок, а інші поховались по домах. Піхота, переслідуючи втікачів, увійшла слідом за ни­ми до замку і ним заволоділа; і тоді вчинено у місті і замку жахливу різанину, особливо над Жидами та їхніми родинами, з яких не зосталося жодного в живих, і вики­нуто з міста і зарито в одному байраку мерців їхніх близько 15 000. Поляків перебито самих військових та лихих на­чальників народних, решту помилувано і випущено до Поль­щі; місто пограбовано і залишено під управою тамошніх Руських мешканців з Козацьким гарнізоном.

«Історії Русів». – К., 1991. — С. 118 – 119.

1. Яке історичне значення для подальших наступальних операцій 1648 р. мало взяття військами М.Кривоноса Барської фортеці?

Б. Хмельницький як дипломат

В має месяце 1649 г, приехали в Чигирин посланники трёх держав: от султана, Осман ага и Узунь-али, паша Силистрийский; от царя, Василий Бутурлин и князь Прозоровский; от короля и Речи Посполитой, канц­лер князь Любомирский с воєводою Киселем.

От султана получил гетман поздравление и подарки: булатную саблю, кафтан, похожий на мантию, с горностайными опушками, булаву, осыпанную жемчугами и драгоценными каменьями; для козаков, сорок мешков с серебряными турецкими левами: все это было покрыто шёлковою материею с золотыми и серебряными цветами. С посланником привезено повеление к хану крымскому и паше Силистрийскому, помогать Хмельницкому войсками.

В бочёнках, обернутых рогожами, привёз Бутурлин казну для войска; а для гетмана и урядников дорогие меха, косяки парчей и других материй, сложенные в кули и покрыте рогожами. Посол поздравил Хмельницкого с Зборовским миром.

Кн. Любомирский охотно или неохотно также поздравил его с успешным окончанием предприятий, и поднес тонкия сукна, несколько десятков драгоценных ковров и поясов, – все покрытое дорогим ковром, под которым была казна для войска.

Три посла предложили Хмельницкому наследственное гетманство и покровительство от своих властителей. Бутурлин и князь Прозоровский желали удостовериться в мирных расположениях гетмана, предприимчивого, дальновидного, сильного войском и союзниками: царь безпокоился и опасался мести, отвергнувши его подданство. "На Московское государство", отвечал гетман, "я лиха никакого не мыслил и впредь не умыслю".

Осману аге, посланнику турецкому, отвечал: "я не отказываюся от союза и дружбы с императором, готов содержать с ним мир, яко дар Божественный и человеку полезный, но не могу поступить под его по­кровительство без предварительного совещания о том с народом, и общественного приговора. Потомственное достоинство меня не льстит; оно противно правам и обычаям нашим, возстановленным мною в отчизне с пожертвованием великого числа воинов". И так он оставил, таким ответом, Османа в надежде, что желание султанское исполнится. А между тем был поставлен торговый договор с Турциею в следующих тринадцати статьях:

1. Султан позволяет козакам и народу малороссийскому свободное плавание по всем морям своим и рекам, для торгов и мен.

2. На сто лет избавляет купцов украинских от подати, мыта, и пошлин на товары.

3. Позволяет на сто лет заводить во всех городах и портах домы и складочные магазини.

4. Резидент малороссийский будет иметь пребывание в Константинополе.

5. Для удержання своевольных людей от морских разбоев, войско Запорожское заложит несколько городов ниже порогов, до устья Буга в Днепр.

6. Если бы кто из козаков самовольно начал морской грабёж, таких судить при султанском резиденте; но свободная торговля тем не уничтожается.

7. Еслибы кто из донских козаков начал своевольствовать на море, то взаимно вспомоществовать друг другу для того, чтоб очистить море.

8. Если какая галера преступила права султанския, начальника той галеры наказать; но самая галера и работники остаются свободными.

9. Если козацкий корабль будет разбит у берегов султанских, все вещи, спасенныя, должны быть отданы владельцу или его наследникам.

10. Взыскания по долгам должны быть обоюдны и немедленны.

11. Галер козацких употреблять ни на какую службу султан не имеет права.

12. Когда козак умрет в Турции, то хотя бы он и отписал кому-нибудь не козаку своє имение, оно должно быть возвращено наследникам.

13. Выкуп невольников разрешается обоюдно; выдача беглых невольников также должна быть исполняема обоюдно.

Хмельницкий Любомирскому советовал уговорить короля и Сейм, чтоб магнаты и Речь Посполитая не изменяли чести и совести и не нарушали бы статей Зборовского договора.

Маркевич М. История Малоросии. – К., 2003. – С. 147–148.

1. Що свідчило про високий авторитет Козацької держави після Зборівського договору 1649 р.?

2. Які були умови українсько-турецького торгового договору 1649 р.?

Сили Гетьманщини та Речі Посполитої під Берестечком 28 червня -– 10 липня 1651 р.

В березні, після декількох тижнів постою під Білою Церк­вою, де збиралися частково змобілізовані українські сили, Хмельницький звільна вирушив на захід.

Українське військо. Сили Хмельницького згідно із Зборівською умовою мали налічувати 40.000 реєстрових коза­ків з тим, що кожний з них мав ще одного кінного, приділеного до возів, і одного пішого козака. Отже разом було около 100.000 війська, переважно піхоти. Та бойову вартість пред­ставляли собою лише 40.000 козаків, бо джури не мали від­повідного озброєння й вишколу. Були це головно селяни, що ставилися на поклик мобілізаційних універсалів гетьма­на, озброєні сокирами, ціпами, косами й шаблями.

… велика частина ар­мії була розташована на північному й північно-західньому пограниччі, а ще поважне число війська гетьман залишив залогами на Україні по містах і оборонних замках. Насправ­ді то докладного числа українського війська не знаємо, бо пливкого й незорганізованого повстанчого елементу ніяк не можна числово схопити.

Взагалі до всіх документарних даних про числовий стан військ XVII сторіччя треба підходити дуже критично. Усі мільйонові числа це фантазія, штучно створена, щоб звели­чати переможця, чи теж з якихось інших тогочасних моти­вів. Тому й числовий стан українських і польських військ вимагає ще глибоких студій на зразок таких же західніх студій над 30-річною війною, де теж сильно зредуковано всі тогочасні подавані цифри армій.

Щодо українських і польських збройних сил у Берестецькій битві, то в тогочасних джерелах маємо дуже розбіжні дані.