0. 3. 2. Причини виникнення та становлення Київської Русі

Київська Русь як єдина держава існувала на політичній карті Європи у пе­ріод із другої половини IX ст. до початку 40-х років XIIІ ст. ЇЇ утворення було зумовлене рядом внутрішніх та зовнішніх чинників.

Причини утворення та періодизація Київської Русі

Причини виникнення	Періодизація	Великі Київські князі
Зовнішні причини: - Постійна небезпека для східнослов`янських племен з боку кочових племен – хазар, волзьких болгар, Візантійської імперії; - захоплення варязьким конунгом Рюриком і його братами Новгорода, вбивство дядьком Рюрика Олегом київських князів Аскольда і Діра та захоплення Києва. Варяги прискорили процес об`єднання слов`янських племен в єдину державу. Внутрішні причини: - наявність в ІХ ст. у слов`ян трьох племінних союзів: Ільменського, Дулібського та Полянського (навколо Києва), традицій державності – Антська держава ІV- поч. VІ ст.; - удосконалення техніки обробітку зеилі, удосконалення знарядь праці, економічний розвиток сприяли підвищенню продуктивності праці, обміну надлишками продукції, виникненню приватної власності, розвитку ремесел, торгівлі, укріплених міст; - територіальна, релігійна, мовна, культурна спільність східнослов`янських племен; - розвиток феодальних відносин, виникнення майнової нерівності.	І – Період утворення і становлення Київської Русі ( 882-978 рр.) ІІ - Період розквіту, зростання могутності, розширення авторитету та території Київської Русі (978-1054 рр.) ІІІ – Період феодальної роздробленості, занепаду та ліквідації державності (1054-1241 рр.)	Олег (882 - 912) Ігор (912 - 945) Ольга (945-964) Святослав (964-972) Володимир Великий (978-1015) Ярослав Мудрий (1019-1054) Володимир Мономах (1113-1125) Мстислав Володимирович (1125-1132)

Таким чином, у другій половині ІХ ст. у східних слов`ян були наявні всі зовнішні та внутрішні (політичні, економічні, соціальні, культурні, релігійні ), об`єктивні та суб`єктивні передумови (на відміну від норманської теоріі) для створення власної ранньофеодальної держави із столицею в місті Києві. А ядром формування держави став полянський союз племен, які на думку В. Світличної, перебрали ім`я одного із племен «рос», або «рус» (які жили біля притоки Дніпра Рось).

Після смерті у 879 р. новгородського князя Рюрика, у 882 р. в результаті вбивства в Києві законних слов`янських вождів-князів Аскольда і Діра варязьким князем Олегом, він стає повновладним правителем Ільменського та Полянського союзу племен (хоча вважався до повноліття сина Рюріка – Ігоря, його регентом.). Олег перетворив Київ у столицю Давньої Русі, згідно «Повісті минулих літ» – в «матір городів Руських».

Олег «Віщий» (882–912) – великий київський князь, який прийшов разом з своїм родичем Рюриком зі Сканди­навії. Спочатку у 879–882 рр. – воєвода Рюріка в Новгороді, із 882 р., після підступного вбивства київських князів Аскольда і Діра (є версія про їх варязьке походження), Олег у 882–912 рр. правив Київською Русю від імені малолітнього сина Рюрика – Ігоря. Олег в кінці ХІ – на поч. Х ст. підкорив Полянський, Ільменський та Дулібський племінні союзи, наклав на них данину. На чолі князівської дружини у 907, 911 роках здійснив вдалі походи на Візантію, завдяки чому руські князі та варяги отримали від імператора Льва VІ Мудрого пільги. Не менш вдалими були походи проти хазар. Олег загинув у поході на Каспій, поблизу кор­донів з Персією у 912 р. Князювання Олега завершилось утворен­ня Київської Русі з центром у Києві, утвердженням авторитету великокнязівської влади та держави на міжнародній арені.

Наступник Олега князь Ігор відзначався бажанням до походів, владарювання й любов`ю до багатства. Він був фактично першим князем із династії Рюриковичів.

Ігор (912–945) – київський князь, син Рюрика. Після смерті Олега приєднав до Київської Русі могутні племінні об'єднання уличів і древлян. Здійснив походи проти горців Південного Прикаспію, здобув­ Дербент та інші міста. У 941 р. здійснив невдалий похід на Візантію. Найвдалішим став похід 943 р. Але договір, підписаний у 944 р. з імператором Романом І Лакапіном, був менш вигідний для Русі, ніж договір Олега 911 р.: він підтверджував основні тор­говельні інтереси країни, але руські купці були позбавлені права безмитної торгівлі. Ігор все життя воював проти хазар і печенігів. За часів Ігоря відбулося об'єднання Київської держави. У 945 р. під час повторного збору князем не нормованої да­нини, Ігоря було по-звірськи вбито древлянами поблизу Іскоростеня.

Першою серйозною спробою централізувати князівську владу, обмежи­ти права місцевої знаті, стали політичні, економічні та фіскальні перетворення княгині Ольги. Це була перша в Україні жінка-державотворець.

Ольга (910–969) – київська княгиня у 945 – 957 рр. За походженням була селянкою. Ольга була регентом у свого сина Святослава (964). Здійснила низку вдалих реформ, зокрема впорядкувала збирання да­нини, організувала опорні пункти центральної влади на місцях. Ольга під час війни з древлянами ліквідувала місцеву у династію на чолі з князем Малом, знищила до 5 тис. древлян, спалила Іскоростень. Провела реформу управління державою, встановила час збору та розмір данини, сприяла зміцненню економічної могутності та зростання впливу Києва як в середині країни так і за кордоном. У 946, 955 та 957 р. Ольга здійснила візит у Константинополь, укладала вигідні угоди з імператором Костянтином VII Багрянородним. Позитивно вплинуло на ці процеси і прийняття княгинею та її делегацією християнства під час візиту до Візантії. Місцевий патріарх став її наставником і хрестителем, а імператор Констянтин був присутній на хрещенні кня­гині. Ця поїздка сприяла зміцненню відносин між обома державами. Одночасно Ольга намагалась підтримувати зв'язки з іншими країнами, зокрема із німецьким королем Оттоном І. У 961– 962 рр. на Русі діяла місія німецького єпископа Альберта. Оскільки її син Святослав весь час перебував у походах, Ольга фактично правила Русю до своєї смерті у 969 р. За її князювання Русь почала інтегруватися у систему християнсько­го світу. Ольга була канонізована православною церквою.

Кордони Київської держави за часів князя і видатного полководця Святослава – сина Ігоря і Ольги, доходили до Волги, Каспійського моря та Кавказу, а про його войовничість та відвагу ходили легенди у Європі та Азії.

Святослав Ігоревич Хоробрий (931–972) – із 964 р. великий київський князь, син Ігоря та Ольги. Після смерті батька перебував під регентством матері. Ставши самостійним правителем, провів кілька походів з метою зміцнення Давньоруської держави, по­вернув до її складу племінне княжіння в`ятичів у 964 р., у 965—968 рр. розгромив Хозарський каганат, Волзьку Болгарію, здобув придунайські міста, розширив володіння Київської Русі. За спробу Святослава «Завойовника» залишитися в Болгарії, Візантія намовила проти нього печенігів. Святослав започаткував державну реформу, яка Київські Русь перетворила у володінням однієї князівської династії. Успіхи Святослава стривожили візантійців, й імператор Іоанн Цимісхій виступив проти нього. Згідно з мирною угодою між Святославом та імператором він відмовився від візантій­ських володінь в Криму і на Дунаї. Візантія зі свого боку зобов'язалася безперешкодно пропустити русичів додому, забезпечивши їх продуктами харчування, а також підтри­мувати з ними дружні стосунки.У Повертаючись до Києва, у 972 р. в битві поблизу Дніпровських порогів Святослав загинув. Печенізький хан Курю наказав зробити із черепа князя, оздоблу золотом, чашу для вина. Сміливий лицар Святослав, за словами М. Грушевського, «перший запорожець на київському престолі», ціле життя провів у війнах та походах. Саме він завершив об'єднання східнослов'янських земель в одну міцну державу, розгромив у 964 р. волзьких болгар та мордвинів, у 965–966 рр. – Хазарський каганат, на північному Кавказі – ясів та косогів, захопив Тмутаракань, у 968 р. – на чолі 60-тисячного війська розбив болгар під Доростолом. Після смерті Святослава розпочалася тривала братовбивча боротьба між його синами за владу.

Після смерті Святослава почалися чвари між його синами за верховну владу. Перемогу в братовбивчій війні із старшим братом Ярополком, який князював у Києві, здобув новгородський князь Володимир, прозваний у народі «Великим».

Період правління київських князів Аскольда і Діра, Олега, Ігоря, Ольги та Святослава ознаменувався створенням, розширенням та формуванням давньоруської держави – Київської Русі, яка заявила про своє існування вдалими походами проти хазар, візантійських імператорів та інших завойовників. В цей період розпочалося формування ранньофеодальних відносин та становлення монархічної форми правління із елементами демократії.