Із Галицько-Волинського літопису про поїздку Данила Галицького до хана Батия на Волгу

[Вь літо 6758 ] Приславшю же Могучієві посольсвой кь Данилови и Васильку, будущю има в Дороговьску "Дай Галичь'" Бысть вь печали вєлици, занє не утвєрдиль бі землі своєя городы и дума сь братомь своимь, поєха кь Батыєви рече "Не дамь полуотчины своєя, но єду кь Батыєви самь" Изьідє же на праздникь святаго Дмитріа, помолився Бо­гу, и пршде кь Кієву, обьдєржащю Києвь Ярославу бояриномь своимь Єйковичємь Дмитромь и пришєдь в домь архистратига Михайла, рєкомый Вьщобичь, и сьзва калугєры и мнишєскый чинь, и рєкь игумєну и всій братш, да сьтворять молитву о нємь — и сьтвориша — да оть Бога милость получить, и бысть тако, и падь предь архистратигомь Михайломь изыдє из манастыря в лодьи, видя біду страшну и грозну И прійдє к Пєрєяславлю, и срітоша и татарові. Оттуда же єха кь Курємьси, и виді, яконість у нихь добра Откуда же болма нача скрьбити душею, видя бо обладаньны діаволомь скверна ихь кудішьскаа блядєнья и Чингызаконова мєчтаніа, сквєрнаа єго крьвипитіа, многыа єго волшьбы, приходящіа цари и князи и вєлможи, солнцю и луні и зємли, и діаволу, и умрьшимь во аді отцємь ихь и дідомь и матєрємь, водяшє около куста покланятися имь сквєрнаа прєлєсть ихь. Сии же слыша вєлми нача скрьбити. Оттуда же прійдє кь Батыєви, на Волгу, хотящу ся ему поклонити Пришєдшю же Ярославлю чєловіку Сьньгурови, рєкшю ему "Брать твой Ярославь кланялься кусту, и тобі кланятися, и рече ему "Діаволь глаголєть изь усть твоихь, Богь загради уста твоа и не слышано будєть слово твоє" И вь тьй чась познань бысть Батыємь, избавлєнь Богомь бысть и злого ихь бішєніа и кудєшьства, и поклонився по обычаю ихь и вьнидє вь вєжю єго Рєкшю єму "Данило^. Чєму єси давно не пришєль, а ньші ижє єси пришєль, а то добро же, шєши ли чєрноє молоко, наше питіє, кобылій кумузь? Оному же рєкшю "Досєлі єсмь не пиль, но же ты вєлишь, пію". Онь же рече "Ты уже нашь же тата­ринь пій наше питіє". Онь жє испивь поклонися, по обычаю ихь, измола слова своя, рече "Йду поклонитися вєликой княгини Баракьчинови" Рече "Йди". Шедь поклонися єй по обычаю и присла вина чюмь и рече "Нє обыкли пити молока, пій вино". О зліє зла честь татарьскаа Дани­лови Романовичю, князю бывшю велику, обладавшю Рускою землею, Києвомь и Володимєромь и Галичемь, сь братомь си, и иніми странами ньші сідить на коліну и холопомь называєть и, и дани хотять, жива нє чаєть и грозы приходять. О злаа честь татарьскаа^. Єго жє отець бі царь в Руской зємли, ижє покори Половецькую землю и воєва [на] иныє страны всі, сьшь того нє прія чести, то иный кто можєть придти? Злобі бо ихь и льсти ність конца Ярослава великого князя Суздальского зєліємь умориша, Михайла, князя чєрніговьского, нє поклонившюся ку­сту сь своимь бояриномь Фєодоромь, ножємь заклана быста, єжє прєди сказахомь кланяніє ихь, єжє вінець пріаста мучєническый, и инш мнози князи избієни быша и боярє Бывшю жє князю в нихь днєй 20 и 5, отпущєнь бысть и поручєнна бысть земля єго єму, ижє бяху є нимь, и прій­дє вь землю свою, и срітє єго брать и сьшовє єго, и бысть плачь о біді єго, болша бысть радость о здравіи єго.

Галицько-Волинського літопис. Дослідження. Текст. Коментар /За редакцією М. Ф. Котляра. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 109.

1. Чому на вашу думку хан Батий не вбив Данила Галицького та Василька, а надав ъм ярлик на володіння Галицько-Волинським князівством?