5.4. Історичне значення та причини поразки Національно-визвольної революції

0. 1648 –1676 рр.

1648 – 1676 рр. – надзвичайно важливий період в політичному житті України. Вперше за багато років українці під керівництвом Б. Хмельницького в ході Національно-визвольної війни 1648 – 1657 рр. визволилися від нестерпного іноземного гніту та створили свою національну державу – Військо Запорозьке.

Смерть гетьмана, «Березневі статті» укладені із Московським царством у 1654 р., боротьба старшинських угрупувань за гетьманську булаву із 1657 до 1687 року, прагнення Туреччини, Московії та Речі Посполитої розділити, підпорядкувати Україну, знищити її державність, призвели до кровопролитного періоду, який в історії прозваний «Руїною». Фактично події руїни стали продовженням Національно-визвольної революції, коли визначні українські гетьмани (І. Виговський, Д Многогрішний, П. Дорошенко) робили відчайдушні спроби зберегти самостійність України, об`єднати Правобережну та Лівобережну її частини в єдине ціле. Але відцентрові та зовнішні сили виявилися сильнішими, що привело до поразки революції.

Історичне значення Національно-визвольної революції полягає у:

• визволені значної території України від Речі Посполитої;

• формуванні Гетьманської держави з полково-сотенною системою управління;

• ліквідації кріпацтва та зменшення податків для населення;

• звільнення козацтва від податків та перетворення його у привілейований служилий стан;

• формуванні української влади, регулярної армії і державності;

• розвитку військової справи, освіти, науки, культури;

• зміцнені економічних позицій та політичної ролі православної церкви в житті суспільства;

• розвитку міжнародних відносин, визнанні Гетьманщини Польщею, Туреччиною, Англією, Австрією, Швецією, Валахією, Молдавією, Семиграддям, Кримським ханством, Московією;

• відроджені та збереженні державницьких традицій протягом всього існування Гетьманщини (1648– 1781);

• появі на політичній авторитетних керівників української держави, таких як: Б. Хмельницький , І. Виговський, П. Дорошенко та набуття досвіду державотворення.

• українському народу вдалося зберегти свою мову, культуру, звичаї, врятуватися від геноциду;

• у процесі боротьби з іноземними поневолювачами було сформульовано українську національну ідею у – ідею незалежності, соборності, побудови власної суверенної держави.

Негативні наслідки революції:

• демографічні втрати українського населення в роки Національно-визвольної війни 1648-1657 рр., руйнівної громадянської війни 1663–1687 рр., турецько-татарських спустошливих набігів на Україну, епідемій, голоду, міграцій становили близько 2,5– 3 млн. осіб (за підрахунками В. Греченка, Ю. Лєбедєвої, С. Губіної );

• політична диференціація української старшини та українського суспільства в роки революції);

• спустошення і знелюднення Правобережжя та швидке заселення українцями (переважно із Правобережжя) Слобідської України, заснування нових міст – Харкова, Сум, Охтирки.

• обмеження української автономії, неоднарозове порушення царем українсько-московського союзу 1654 р. в ущерб завоювань революції та введення із 1665 р. московських податків;

• у 1687 рр. Київська православна метрополія була підпорядкована Московському патріарху, українська православна церква надовго втратила свою самостійність.

Причини поразки революції:

• незавершеність формування української нації та національної еліти;

• боротьба за владу між старшинським угрупуваннями;

• зростання розриву між старшинською елітою та народними масами і запорожцями;

• постійне втручання в справи Гетьманщини Речі Посполитої, Московії, Туреччини, Кримського ханства.

Документи