3.3. Розквіт Київської Русі

Зійшовши на київський престол у 980 р. і зосередивши у своїх руках неподільну владу, Володимир Великий започаткував нову добу в історії Київської Русі, пов`язану із завершенням формування території, початком могутності, розквіту та визнання влади, авторитету київських князів і держави в Європі.

Володимир Святославич (960–1015) – великий київ­ський князь у 978–1015 рр. Позашлюбний син Святослава і ключниці його матері Малуші. Приєднав до Києва східнослов'янські племена хорватів і дулібів у 981 р., в'ятичів у 982 р., радимичів у 984 р. Повернув загарбані Польщею руські землі, провів адміністративну реформу у 988 р., замість влади місцевих племінних вождів створив 12 удільних князівств на чолі із своїми синами. Володимир запровадив новий правовий ко­декс «Закон Земляний», провів військову реформу, замі­нивши «племінні» військові формування, які набиралися в порубіжних зі степом районах, зміцнив південні кордони, відкинувши від них печенігів, змусив відступити ятвягів. За правління Володимира завершилось об'єднання східнослов'янських земель у складі Київської Русі. У 988 р. Володимир запровадив на Русі християнс­тво, наказав побудувати в Києві першу кам`яну церкву, названу Десятинною. Християнство, як державна релігія Київської Русі, сприяло зміцненню великокнязівської влади. За часів князювання Володимира на поч. ХІ ст. на Русі в київському монетному дворі вперше розпочалося карбування золотих і срібних монет – златників і срібляників, які карбувалися на зразок візантійських. На аверсі зображено образ Ісуса Христа, на реверсі – постать князя Володимира, що сидить на престолі з князівськими ознаками та хрестом у руці. На монетах написи: "Володимир на столі", "Володимир, а се його золото", "Володимир, а се його серебро". На окремих монетах на аверсі зображено тризуб – герб Київської держави, на реверсі – постать Володимира. У 1015 р. під час походу на Новгород, де повстав проти нього син Ярослав, Володимир раптово помер. Канонізований руською правос­лавною церквою як святий.

Християнізація Русі справляла різнобічний вплив на всі сторони економічного, соціально-політичного та культурно­го життя країни. Адже, окрім того, завдяки епохальному вибору Володимира Русь стала пов'язаною з християнським передовим Заходом. Саме зв'язок з Європою і зумовив небачений історичний, су­спільний та культурний розвиток Київської Русі. Нова ідео­логія допомагала зміцненню державності, законодавства, ад­міністративної системи. Русичі прилучалися до світової куль­тури, книжності й мистецтва, освіти та наукових знань. За князювання Володимира Київська держава прирівнювалася до багатьох країн Європи і Близького Сходу.

Смерть Володимира Великого спричинилася до нової жорстокої боротьби між його синами за владу. Яро­слав, котрий князював у Новгороді, в 1019 р. став єдиним правителем Русі. Тривале князювання Ярослава Мудрого істориками прийня­то вважати вершиною економічного, політичного та культурного піднесення українського суспільства та державності.

Ярослав Володимирович Мудрий (978–1054) – князь ростовський, новгородський і київський. Син Володимира Великого і Рогніди – першої дружини Володимира.

Із 1015 р. як новгородський князь воював за київський престол із братом Святополком Окаянним, який вбив Бориса, Гліба і Святослава. У 1019 р. Ярослав став київським князем (1019–1054). Зміцнив кордони держави, сприяв розвитку гос­подарства, культури, розширенню міжнародних зв'язків. У 1025 р., Ярослав Мудрий повернув собі Галичину від поляків. У 1026 р., після трирічної війни із братом Мстиславом Хоробрим, та поразки Ярослава під Лиственом на Чернігівщині у 1024 р., поділив з братом Київську Русь по Дніпру: Мстислав, князь Тмутараканський та Чернігівський, отримав лівобережні землі, Ярослав – правобережні. У 1036 р. по смерті Мстислава він став володарем усіх Руських земель. У тому ж році Ярослав розгромив кочові племена печенігів. В честь перемоги у 1037 р. наказав побудувати Золоті ворота, високі земляні вали навколо Києва, Софійський со­бор – точну копію константинопольського собору. Шедеврами споруди є мозаїка, насамперед - зображення Богоматері-заступниці – Оранти висотою 5.45 м. В цей час кількість церков у Києві зросла до 300. Ярослав розширив кордони своєї держави й на північному заході, приєднавши фінські землі. В часи правління Ярослава Русь іноземці називали Гардарікі – країною міст, а київського князя – Мудрим і «тестем Європи». Ярослав одружився з Інгігердою - дочкою шведсько­го короля Олафа. Він видав заміж за польського короля Казимира свою сестру Добронігу, сина Ізяслава одружив із сестрою Казимира. Норвезький конунг Гаральд одружився із його дочкою Єлизаветою. Анастасія вийшла заміж за угор­ського короля Андрія І, Всеволод одружився з дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Молодша дочка Анна, яка знала п`ять іноземних мов, одружилася із овдовілим французьким королем Генріхом І, по смерті якого була регентом у свого малолітнього сина. Князь підтримував тісні зв`язки із римсько-німецькою імперією. Ярослав написав і утвердив в життя нове законодавство – «Руську правду», яка свідчить про високий інтелект та демократичні принципи правління князя. Продовжуючи батьківську традицію – карбував срібні монети з написом "Георгій -Ярослав". На реверсі монети викарбовано зображення християнського покровителя Ярослава – Юрія, на аверсі – тризуб – геральдичний знак династії Рюриковичів. За Ярослава Мудрого у Києві створено школи для навчання князівських та боярських дітей, бібліотеку, митрополію на чолі із слов`янином Іларіоном, засновано Печерську Лавру. За його правління держава досягла своєї вершини могутності. Помер у Вишгороді у 1054 р., похований у Софійському соборі в Києві.

Світова слава Ярослава полягала на досягненнях у внутрішній та зовнішній політиці князя. Авторитету та широкого визнання не лише в Русі, а й далеко за її межами набули давньоруські купці, які згідно двосторонніх договорів, успішно (часто безмитно) торгували у візантійській столиці Константинополі, у шведському місті Сігтуні, у столиці Волзької Болгарії — Булгарі, в італійському Римі та французькій столиці – Парижі. У великому Новгороді та Києві торгували купці з Єгипту, Араб­ського халіфату, Кавказу, Італії, Норвегії, Швеції, Польщі, Угор­щини. Через Київ по Дніпру до Чорного моря проходив міжнародний шлях "з варяг у греки". Київську Русь іноземці через велику кількість укріплених міст, як були центрами ремесел і торгівлі, називали Гардарікі – країна міст.

З ім'ям Ярослава пов'язаний і розквіт давньоруської куль­тури, освіти та наукових знань. Його можна з повним пра­вом назвати фундатором книжності й вченості на Русі, яка процвітала у школах та монастирях.

Антоній Печерський (983—1073) – один із перших християн-монахів, засновник Києво-Печерської Лаври, виходець із м. Любеча. В період хрещення Русі оселився в печері на правому урвистому березі Дніпра. Деякий час подорожував, побував у Греції, на горі Афон, а під час правління Ярос­лава Мудрого знову повернувся до київської печери. Разом із братом Феодосієм і Никоном викопали ще декілька келій. Печерний монастир навколо ке­лії Антонія розрісся, у 1073 р. на території Печерного монастиря, Антоній розпочав бу­дівництво собору Успіння Пресвятої Богородиці. Помер у 1073 р. Мощі Антонія перебувають у Ближ­ніх печерах Київської Лаври. Канонізований православною церквою як святий.

Ярослав Мудрий проводив гідну зовнішню політику, вступаючи в повноправні стосунки з іноземними державами, підкріплюючи їх династичними шлюбами. На підставі літописних даних, виявлених А. Остафійчуком зафіксовано понад 200 шлюбів Рюриковичів, що укладалися впродовж X –XIII ст. З них 83 було укладено з представниками західноєвропейських родин, зокрема, 78 — із членами королівських князівських та інших династій. З Польщею династія Рюриковичів була пов'язана 27 шлюбами, з Угорщиною та Хорватією – 15, з Німеччиною — 13, з Англією і Скандинавією – 13, з Чехією та Моравією — 6, з Францією – 2 шлюбами. Із східно­європейськими та кавказькими династіями Рюриковичів ріднили 39 шлюбів, з них 13 з Половеччиною, 12 – з Візан­тією, 7 — з Грузією та Осетією, 4 — з Литвою, 3 – з Дунай­ською Болгарією. Найбільших успіхів на цьому терені до­сягнув Ярослав Мудрий та його сім`я.

Анна Ярославна (1024 –1075) – дочка Ярослава Мудрого, дружина французького короля Генрі­ха І, із 1060 р. – регент свого малолітнього сина Філіпа І. У Києві здобула добру освіту, виховання, знала п`ять іноземних мов. Дружина овдовілого французького короля Генріха І Капета (1031— 1061), з яким урочисто одружилася у Реймсі в 1051 р. Народила двох синів: старшого, майбутньо­го короля Франції Філіппа І (1061—1108), і молодшого Гуго – одного з керівників 1-го Хресто­вого походу. Регентом при малолітньому Філіппові став чоловік сестри короля граф Балдуїн Фландрський. Як опікун сина Анна разом із регентом під­писувала державні документи. Останій підпис датується 1075 р. На одному з них є підпис: «Анна Регина», тобто «Анна королева». У 1062 р. вона вий­шла заміж за графа Рауля де Крепі-Валуа. На кошти Анни був побудований монастир св. Венценти в м. Санліс. Після смерті її було поховано поблизу м. Етамп у Франції. Це підтверджує, виявлений у ХVІІ ст., напис на над­гробку: «Тут лежить пані Анна, вдова короля Генріха». Анна Ярославна ввійшла в українську та французьку історію як одна із найрозумніших та найграмотніших жінок-правителів Європи другої половини ХІ ст. Національний банк України вшановуючи пам`ять про французьку королеву у 2000 р. випустив пам`ятну медаль «Анна Ярославна – королева Франції».

Здавалося, що ніщо не віщувало розпаду цієї могутньої держави. Але сини і внуки Ярослава Мудрого не змогли підтримувати державу на цьому рівні. Розпочалася між синами тривала братовбивча боротьба за владу у Києві. На деякий час помирити Русь та зміцнити централізовану великокнязівську владу вдалося 60-річному князеві Володимиру Мономаху.