Тема 3. Управління підприємством

1. Сутність, функції і принципи процесу управління суб'єктами господарювання.

2. Методи управління діяльністю підприємства.

3. Організаційні структури управління підприємством.

4. Вищі органи державного управління підприємствами та організаціями.

1. Сутність, функції і принципи процесу управління суб'єктами господарювання

Об'єктивну необхідність управління будь-яким суб'єктом господарювання, зумовлено процесами поділу праці у виробництві чи в іншій діяльності. Управління підприємством або іншим первинним суб’єктом господарювання

— це постійний і системний вплив на діяльність його структур для

забезпечення узгодженої роботи і досягнення кінцевого позитивного

результату.

Виділяють наступні функції управління.

Планування — процес визначення цілей діяльності, передбачення майбутнього

розвитку та поєднання індивідуальних завдань працівників підприємства або

іншого суб'єкта господарювання для досягнення загального позитивного

результату діяльності.

Організація — процес формування структури виробничо-господарської чи

іншої системи, розподілу завдань, повноважень і відповідальності між

працівниками суб'єкта господарювання для досягнення загальних цілей його

діяльності.

Мотивація — процес, що спонукає працівників до спільних узгоджених дій,

які забезпечують досягнення поставлених загальних цілей діяльності.

Контроль — процес визначення досягнутих за певний період результатів

діяльності, порівняння досягнутих результатів із запланованими і коригування

діяльності, що в сукупності забезпечує виконання завдань плану на належному

рівні.

Основними принципами організації процесу управління виробничим підприємством є:

• економічність — досягнення максимально можливих результатів діяльності за мінімальних витрат;

• системність — кожна ланка у виробництві розглядається як частина великої техніко-економічної системи, в яку вона входить;

> пропорційність — постановка завдань, визначення засобів і способів їх здійснення з урахуванням необхідності дотримання узгодженого розвитку суб'єктів управління;

> особиста матеріальна заінтересованість — матеріальне заохочення працівників за результатами праці;

> директивиість, єдиноначальність і самоуправління. Принцип директивності застосовується в процесі управління державними підприємствами (організаціями). Єдиноначальність-принцип, за якого будь-яку правлінську ланку очолює керівник, що несе повну відповідальність за результати діяльності і має право підпису на банківських та інших юридичних документах. Самоуправління діє в ланках управління, де власником ресурсів і результатів діяльності є трудовий колектив.

2. Методи управління діяльністю підприємства.

Методи управління — це .способи впливу на трудові колективи та окремих

працівників, що об'єктивно необхідні для досягнення цілей підприємства.

За своїм змістом мотиви виробничої та іншої діяльності людей поділяються на матеріальні, соціальні і примусові. Відповідно до цього розрізняють методи управління: економічні; соціально-психологічні, організаційні. Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси людей виробничих процесах (процесах іншої діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Вони мають два аспекти реалізації.

Перший аспект — це управління, яке орієнтується на використання твореного на державному рівнів економічного сегмента загального зовнішнього середовища. Його практична реалізація включає формування систем оподаткування і справляння мита, визначення амортизаційної політики, мінімальної заробітної плати тощо.

Другий аспект пов'язаний з управлінням, зорієнтованим на використання різноманітних економічних категорій (фінансування, кредитування, ціноутворення, економічні санкції тощо).

Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки працівників. Рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівнів спричинюють істотні зміни в системі ціннісних орієнтацій та в структурі мотивації виробничо-господарської діяльності персоналу. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій колишній дійовий вплив. Усе більшого значення набувають такі чинники, як: змістовність і творчий характер праці, можливість виявлення ініціативи, рівень соціального визнання конкретної праці тощо. Реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування і регулювання, групової динаміки, розв'язання конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації будь-якої суспільно-корисної праці.

Організаційні методи управління покликані реалізовувати мотиви примусового характеру. їх застосування зумовлене заінтересованістю працівників у належній спільній організації праці.

Організаційні методи управління — це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, що базуються на використанні організаційних відносин та адміністративної влади керівників. Усі такі методи управління розділяють на

регламентні й розпорядчі.

Сутність регламентних методів полягає у формуванні структурі та ієрархії

управління, делегуванні повноважень і відповідальності працівникам,

визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методичної, інструктивної

та іншої допомоги виконавцям.

Розпорядчі методи управління охоплюють оперативну організаційну роботу,

тобто визначення і розподіл конкретних завдань виконавцям, контроль за їх

виконанням, проведення нарад тощо.