Тема 12. Виробнича і соціальна інфраструктура

1. Поняття, види та значення інфраструктури.

2. Система технічного обслуговування підприємства.

3. Соціальні інфраструктура і діяльність підприємства.

4. Формування і розвиток інфраструктури.

1. Поняття, види та значення інфраструктури

Інфраструктура підприємства комплекс цехів, господарств і служб, який забезпечує необхідні умови для його діяльності (функціонування); вона служить своєрідним «тилом виробництва», без якого неможлива робота будь-якого підприємства (фірми). Розрізнюють виробничу і соціальну інфраструктуру, яка складається з певних елементів,

Виробнича інфраструктура підприємства сукупність підрозділів, які безпосередньо не беруть участі у виробництві основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи для неї необхідні умови.

Склад і розміри об'єктів виробничої інфраструктури залежать від галузі, типу і масштабів виробництва, особливостей конструкції і технології виробництва виробів, рівня спеціалізації конкретного підприємства (фірми). До складу виробничої структури підприємства входять допоміжні і обслуговуючі цехи (дільниці) і господарства, комунікаційні мережі, засоби збору і зберігання інформації, природоохоронні споруди. До складу соціальної інфраструктури входять установи громадського харчування, охорони здоров'я, спортивні споруди, дитячі дошкільні установи, установи освіти, культури і відпочинку, житлово-комунальне господарство. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах зайнято приблизно 40-50% загальної чисельності персоналу. Це пояснюється не лише великими обсягами робіт з обслуговування основного виробництва, а й тим, що багато які допоміжні та обслуговуючі операції важко піддаються механізації та автоматизації.

Зростання ролі і значення виробничої інфраструктури підприємства

зумовлюється тим, що:

• підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт з ремонту та налагодження устаткування, потребує розширення номенклатури інструментів, оснащення і пристроїв;

• перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів устаткування підвищують вимоги до якості й збільшують потребу в різних видах енергії;

• ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків збільшують обсяги транспортних робіт;

• постійно зростає навантаження на комунікаційні мережі підприємства.

Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства важливо створити комфортне соціальне середовище та сприятливий психологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Усе це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.

2. Система технічного обслуговування підприємства

Система технічного обслуговування виробництва це сукупність процесів по підтримці в робочому стані машин, обладнання і інших засобів праці; забезпеченню робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних і інших подібних операцій.

Система технічного обслуговування виробництва включає.

Інструментальне господарство. До загальнозаводських підрозділів

відносяться інструментальний відділ (управління), інструментальні цехи, центральний інструментальний склад (ЦІС), вимірювальні Мораторії. До цехових підрозділів відносяться цехове бюро (ЦБ), інструментально-роздавальні комори (ІРК) і майстерні по заточуванню і ремонту інструмента.

Ремонтне господарство. Організаційно-виробнича структура ремонтного господарства визначається обсягом виробництва і прийнятою формою організації ремонту. До загальнозаводських ремонтних підрозділів відносять відділ головного механіка (ОГМ) ремонтно-механічний цех (РМЦ), склад обладнання і запасних частин. На невеликих підприємствах до складу ремонтного господарства входить і енергогосподарство. До цехових ремонтних підрозділів відносять цехові корпусні ремонтні бази (КРБ) у виробничих цехах.

Керівництво ремонтним господарством здійснює головний механік заводу через ОГМ, який складається з ряду бюро: обладнання планового ремонту), планово-виробничого, технічного. Відділ головного механіка здійснює конструкторську, технологічну, виробничу і планово-економічну роботи для усього ремонтного господарства заводу.

Транспортне господарство. Структура транспортного господарства визначається головним чином об'ємом вантажообігу, особливостями вантажів і обсягом виробництва. До складу транспортного господарства заводу можуть входити залізничний транспорт з під'їзними шляхами і депо, колісний транспорт з гаражами і ремонтними майстернями, водний транспорт з причалами, підвісні дороги і т. п.

На великих заводах з великим вантажообігом, що вимагає застосування всіх видів "транспорту, організуються спеціалізовані цехи залізничного, безрейкового (автомобільного) і водного транспорту. Транспортне господарство на таких заводах очолює транспортно-технічний відділ. На середніх заводах створюється єдиний транспортний цех, що включає декілька дільниць по видах транспорту. Для дрібних заводів з невеликим вантажообігом, але що вимагає застосування всіх видів транспорту, створюються об'єднані транспортні господарства для декількох підприємств. Ці господарства можуть

створюватися при головному заводі або виділятися в самостійні транспортні господарства відомчого характеру.

Транспортні цехи мають в своєму складі ряд служб і дільниць. Так, залізничний цех має службу рушення (експлуатації), службу тяги (рухомого кладу), службу шляху, службу вантажно-розвантажувальних робіт. Цехи безрейкового транспорту звичайно мають службу експлуатації. Складське господарство. Основними задачами складського господарства є приймання і зберігання матеріалів, підготовка матеріалів до виробничого споживання, постачання цехів матеріалами, дотримання норм запасів і контроль за витрачанням матеріалів.

Структура складського господарства заводу визначається в залежності від номенклатури споживаних матеріалів, типу і обсягів виробництва, рівня його спеціалізації і кооперування. Найчастіше склади класифікуються по їх місцю у виробничому процесі, по роду; матеріалів, що зберігаються, по технічному пристрою і мірі пожежної небезпеки.

По місцю у виробничому процесі (і підлеглості) склади підприємства поділяються на матеріальні (постачальницькі), виробничі і збутових Матеріальні склади підлеглі відділу матеріально-технічного постачання, Це склади виробничих запасів сировини, матеріалів і інших матеріальних! ресурсів до їх включення в процес виробництва. До виробничих складів відносяться склади напівфабрикатів, обладнання і запасних частин до нього, центральний інструментальний склад. Ці склади підлеглі відповідно» відділам виробництва, головного механіка і інструментальному відділу заводу. На збутових складах зберігається готова продукція заводу, і підлеглі вони відділу збуту. По роду матеріалів, що зберігаються склади бувають універсальні і спеціалізовані, вони можуть бути також централізованими, прицеховими і цеховими.

По технічному оснащенню склади поділяються на відкриті (майданчики), напівзакритий (навіси) і закритих (будівлі).

Енергетичне господарство. Основною задачею енергетичного господарства є надійне і безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімізації витрат. Обсяг і структура споживаних енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, що випускається, характеру технологічних процесів, а також від зв'язків підприємства з районними енергосистемами.

Енергетичне господарство підприємства поділяється на дві частини — загальнозаводську і цехову. До загальнозаводської відносяться ті, що генерують, преобразуючі установки 1 загальнозаводські мережі, які об'єднуються в ряд спеціальних цехів (дільниць) — електросиловий, теплосиловий, газовий, слаботочний, електромеханічний. Склад цехів залежить від енергоємності виробництва і зв'язків заводу із зовнішніми енергосистемами. На великих і середніх машинобудівних підприємствах енергетичне господарство очолює головний енергетик. На невеликих підприємствах все енергогосподарство може бути об'єднано в один-два цехи або навіть дільниці в службі головного механіка. Цехову частину енергогосподарства утворюють первинні енергоприймачі (споживачі енергії — пічі, станки, підіймально-трапспортне обладнання), цехові преобразуючі установки і внутрицехові розподільні мережі.

Ремонтне господарство підприємства

У процесі експлуатації технологічне обладнання зазнає фізичного і морального зносу і вимагає постійного технічного обслуговування. Відновлення працездатності обладнання здійснюється внаслідок його ремонту. При цьому в процесі ремонту повинен не тільки відновлюватися первинний стан обладнання, але і значно поліпшуватися його основні технічні характеристики за рахунок модернізації. Таким чином, суть ремонту полягає в збереженні і якісному відновленні працездатності обладнання шляхом заміни або відновлення зношених деталей і регулювання механізмів.

Тільки в машинобудуванні витрати на ремонт обладнання щорічно досягають 17-26% його первинних вартості, що відповідає 5-8% собівартості продукції підприємства. Практика показує, що витрати на ремонт і технічне обслуговування обладнання постійно збільшуються, ростуть потужності ремонтних служб і чисельність ремонтних робітників.

Основною задачею ремонтного господарства є забезпечення безперебійної експлуатації обладнання при мінімальних витратах на ремонтне обслуговування. Ця задача вирішується шляхом раціональної організації поточного обслуговування обладнання в процесі його експлуатації; своєчасного планового ремонту обладнання; модернізації застарілого обладнання; підвищення організаційно-технічного рівня ремонтного господарства. Організаційно-виробнича структура ремонтного господарства визначається обсягом виробництва і прийнятою формою організації ремонту. На великих заводах існують загальнозаводські і цехові ремонтні служби, на невеликих ремонтне господарство централізоване в . масштабі заводу. До загальнозаводських ремонтних підрозділів відносять відділ головного механіка (ОГМ), ремонтно-механічний цех (РМЦ), склад обладнання і запасних частин. На невеликих підприємствах до складу ремонтного господарства входить і енергогосподарство. До цехових ремонтних підрозділів відносять цехові (ЦРБ) і корпусні ремонтні бази (КРБ) у виробничих цехах.

Керівництво ремонтним господарством здійснює головний механік заводу через ОГМ, який складається з ряду бюро: обладнання (планового ремонту), планово-виробничого, технічного. Відділ головного механіка здійснює конструкторську, технологічну, виробничу і планово-економічну роботи для усього ремонтного господарства заводу. Ремонтно-механічний цех підлеглий головному механіку і здійснює капітальний ремонт і модернізацію складного обладнання, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, надання допомоги цеховим ремонтним службам. Структура РМЦ має комплексний характер ї забезпечує виконання всіх ремонтних робіт і їх обслуговування. До числа відділень і дільниць РМЦ відносять демонтажне, заготовче, механічне. слюсарно-складальне, ковальське, зварювальне, жестяницке, відновлення деталей, окрасочне і інші.

До складу цехової ремонтної бази входять механічна майстерня, слюсарна дільниця, ремонтні бригади, комора. Керівництво ремонтними роботами в цехах здійснюють механіки цехів через майстрів і бригадирів. Види і обсяги ремонтних робіт, що виконуються в цеху зумовлюються прийнятою на заводі формою організації ремонту обладнання.

Склад і кількість основного обладнання в ремонтних підрозділах повинні забезпечувати виконання всіх видів ремонтних робіт, виготовлення запасних частин і нестандартизованого обладнання, а також здійснення модернізації. Основне обладнання ремонтних служб — універсальні станки для обробки металу різанням (токарно-револьверні — 50%, фрезерні — 12%, шліфувальні — 16% і інші.).

Організація ремонтного господарства і технічне обслуговування обладнання базуються на системі планово-попереджувальних ремонтів (ППР). Системою ППР обладнання називається сукупність запланованих організаційних і технічних заходів щодо відходу, нагляду за обладнанням, його обслуговування і ремонту. Основна мета цих заходів запобігати прогресивно наростаючому зносу, попереджати аварії і підтримувати обладнання в стані постійної готовності до роботи. Система ППР включає технічне обслуговування і планові ремонти поточний і капітальний. Система періодичних ремонтів і нормативна її частина встановлені в основу Типової системи технічного обслуговування . і ремонту метало- і деревообробного обладнання. Суть Типової системи полягає в тому, що після відробляння кожним агрегатом певної кількості годин проводяться огляди і різні види планових ремонтів, чергування і періодичність яких визначаються призначенням агрегату, його конструктивними і ремонтними особливостями і умовами експлуатації.

Типова система передбачає проведення наступних робіт: технічного обслуговування, планових ремонтів обладнання і непланових (аварійних) ремонтних робіт.

Технічне обслуговування полягає в спостереженні за станом обладнання і правилами його експлуатації, регулюванні механізмів і усуненні дрібних несправностей. Якісне виконання робіт з технічного обслуговування забезпечує підтримку працездатності обладнання, значно подовжує терміни служби обладнання і скорочує витрати на планові ремонти. Технічне «обслуговування виконується під час перерв в роботі обладнання виробничими бітниками і черговими слюсарями.

Планові ремонти в залежності від об'єму, складності і термінів проведення робіт поділяються на поточні, середні і капітальні ремонти. Поточний ремонт передбачає заміну або відновлення окремих зношених деталей без розбирання станка, регулювання механізмів і забезпечення працездатності агрегату до чергового планового ремонту.

Серередній ремонт здійснюється з частковим розбиранням агрегату, при цьому ремонтують окремі вузли, замінюють або відновлюють основні зношені деталі, частково відновлюють ресурс обладнання.

При капітальному ремонті здійснюється повне розбирання агрегата заміна всіх зношених деталей і вузлів, ремонт базових деталей, збирання, регулювання і випробування агрегату під навантаженням. Капітальний ремонт повинен не тільки відновлювати первинні характеристики агрегату, але і поліпшувати їх за рахунок модернізації. Модернізація усуває моральний знос застарілого обладнання і передбачає або підвищення загальнотехнічного рівня агрегату, або його пристосування для виконання спеціальних робіт.

Ремонти, що викликані відмовами і аваріями обладнання, називаються неплановими (аварійними). При добре організованій системі вслуговування, ремонту і високій культурі експлуатації обладнання необхідність в непланових ремонтах, як правило, не виникає.

Основою регламентації ремонтних робіт є нормативна база Типової системи, що передбачає наступні основні нормативи: структуру і тривалість ремонтного циклу агрегату, тривалість міжремонтних періодів, структуру тривалість циклу технічного обслуговування, категорію складності ремонту, норми трудомісткості, витрати матеріалу і простою в плановому ремонті і інш. Структура ремонтного циклу Сц.р визначає перелік і чергування -ланових ремонтів всередині циклу. Наприклад, для металоріжучих станків структура має вигляд:

КР-ПР-ПР-СР-ПР-ПР-КР,

де КР — капітальний ремонт;

СР— середній ремонт;

ПР — поточний ремонт.

Тривалість ремонтного циклу — число годин оперативного часу роботи агрегату від початку введення його в експлуатацію до першого капітального ремонту або між двома капітальними ремонтами. Вона визначається твором встановленого нормативу відпрацьованих годин для кожного вигляду обладнання на коефіцієнти, що характеризують матеріал, що обробляється, матеріал інструмента, що застосовується, клас точності обладнання, категорія маси, ремонтні особливості, умови експлуатації, вік.

За одиницю ремонтної складності механічної частини прийнята ремонтна складність умовного обладнання, трудомісткість капітального ремонту якого в умовах середнього ремонтно-механічного цеху становить 50 год., а за одиницю ремонтної складності електричної частини обладнання - - відповідно 12,5 год. Категорія складності ремонту обладнання визначається за числом одиниць складності ремонту, привласнених даній групі обладнання. Технічне обслуговування обладнання здійснюється між плановими ремонтами і передбачає щоденне чищення, змазування обладнання, дотримання правил його експлуатації, своєчасне регулювання механізмів і усунення дрібних несправностей. Типова система технічного обслуговування і ремонту метало і деревообробного обладнання, додає технічному обслуговуванню рег­ламентований характер. Всі роботи по технічному обслуговуванню чітко регламентуються за їх змістом, трудомісткості, періодичності виконання і розподілу по виконавцях. У залежності від цих чинників передбачені наступні комплекси робіт з технічного обслуговування: Е, ТО-1, ТО-2,ТО-3, ТО-4, ТО-5. У комплекс Е включені всі роботи, що виконуються щозмінно основними робітниками. По суті, це інструкція по експлуатації і догляду за обладнанням. Комплекс ТЕ-1 виконується один раз в тиждень і містить роботи по перевірці пристроїв техніки безпеки і механізмів, відмови яких можуть привести до аварій. Комплекс ТЕ-2 виконується один раз в місяць і передбачає перевірку органів управління, кріпильних деталей і т. п. Комплекс ТЕ-3 виконується один раз в три місяці, ТО-4 і ТО-5 відповідно через 6 і 12 місяців. При цьому кожний подальший комплекс передбачає більш складні і трудомісткі роботи і в той же час включає роботи попередніх комплексів. Роботи ТО-1, ТО-2, ТО-3, ТО-4 і ТО-5 виконуються ремонтниками комплексних бригад.

Планування ремонтних робіт здійснює ОГМ. Він складає річний план-графік на основі структур ремонтного циклу і інших нормативів Типової системи. Річний план-графік ремонту обладнання складається в фізичних або ремонтних одиницях і є виробничою програмою для ремонтних підрозділів, на основі якій розраховуються інші техніко-економічні показники трудомісткість робіт, чисельність персоналу, потреба матеріалів, кошторисна вартість ремонтних робіт.

Підготовка до ремонту включає технічну, матеріальну і організаційну підготовку.

Технічна підготовка передбачає розробку конструкторської і технологічної документації: альбому креслень змінних деталей і вузлів, паспорта обладнання, схеми управління, інструкції по регулюванню і догляду за обладнанням в процесі експлуатації, технологічних карт розбирання і збирання агрегатів і механізмів, типових технологічних процесів виготовлення і ремонту запасних деталей, типового оснащення і пристосування для механізації трудомістких ремонтних робіт.

Матеріальна підготовка ремонтних робіт передбачає своєчасне придбання або виготовлення запасних деталей і вузлів, постачання інструментом і пристосуванням, а також матеріалами і купованими комплектуючими виробами.

Нарівні з технічною і матеріальною підготовкою необхідно провести організаційні заходи щодо забезпечення виведення в ремонт, тобто узгодження термінів ремонту з виконанням календарного плану виробництва на даній дільниці.

Скорочення простою обладнання в ремонтах — важлива організаційно економічна задача, її рішення приводить до зменшення парку обладнання (або до збільшення випуску продукції), підвищення коефіцієнта його використання.

Інструментальне господарство

Інструментальне господарство займає ведуче місце в системі технічного обслуговування виробництва. Технічний і організаційний рівень підприємства визначається високою оснащеністю його моделями, штампами, пресомформами, пристосуванням, ріжучими, вимірювальними і допоміжними інструментами і приладами, що об'єднуються в загальний комплекс технологічного оснащення. Від міри її досконалості, своєчасності забезпечення робочих місць і від розмірів витрат на інструмент залежать найважливіші показники роботи підприємства; продуктивність праці, якість і собівартість продукції, ритмічність виробництва.

Витрати на інструмент і інше оснащення в масовому виробництві досягають 25-30%, в серійному — 10-15 %, в дрібносерійному і одиничному — до 5% вартості обладнання, а питома вага цих витрат в собівартості продукції, що випускається складає відповідно 8-15%, 6-8% і 1,5-4%.

Враховуючи це на підприємствах створюються служби інструментального господарства, на які покладаються наступні основні задачі:

• безперебійне забезпечення робочих місць інструментом і іншим оснащенням, шляхом власного виробництва або придбання зі сторони;

• організація раціональної експлуатації інструмента, що забезпечує скорочення витрат на його відновлення;

• систематичне підвищення якості інструмента шляхом впровадження нових конструкцій, прогресивних матеріалів і технології.

Організаційно-виробнича структура інструментального господарства являє собою сукупність загальнозаводських і цехових підрозділів, зайнятих проектуванням, виготовленням, придбанням і експлуатацією інструмента.

До загальнозаводських органів інструментального господарства від­носяться інструментальні цехи, майстерні відновлення оснащення, центральний склад інструментального господарства (ЦГС),-інструментальний відділ. Вони виробляють технологічне оснащення на підприємстві, придбають його на стороні, здійснюють централізоване зберігання і видачу оснащення цехам-споживачам, відновлюють зношене оснащення. У інструментальних цехах виготовляють і відновлюють нестандартизоване оснащення. ЦІС здійснює приймання всього оснащення, організує зберігання, облік запасу і рух оснащення, видає його цеховим інструментально-роздавальним коморам (ІРК). Інструментальний відділ виконує планово-диспетчерські функції по забезпеченню підприємства оснащенням, виробництву п в інструментальних цехах, а також здійснює технічний нагляд за експлуатацією оснащення і контроль її стану. Він знаходиться у веденні головного інженера підприємства або головного технолога.

До цехових органів інструментального господарства відносяться інструментально-роздавальні комори і майстерні по заточуванню і поточному ремонту оснащення. ІРК забезпечує оснащенням робочі місця цеху, організує її зберігання і облік, збір і передачу в ЦІС зношеного оснащення, збір і передачу в ремонт оснащення і в заточування ріжучого інструмента, видає оснащення на робочі місця і забезпечує її повернення.

Задачею організації виробництва інструмента є забезпечення виконання виробничої програми виготовлення інструмента при найкращих техніко-економічних показниках. Організація виробництва в інструментальних цехах має переважно дрібносерійний і одиничний характер і складається з двох основних етапів: підготовки виробництва і регулювання процесу виробництва.

Підготовка виробництва здійснюється загальнозаводськими тех­нологічними службами (ОГТ, відділ головного металурга, інструментальний відділ) і передбачає конструкторську, технологічну, матеріальну підготовку і визначення пропускної спроможності (потужностей) інструментальних цехів.

У процесі підготовки здійснюються конструювання інструмента, розробка типових технологічних процесів його виготовлення, заточування і ремонту; розробка заходів щодо підвищення організаційно-технічного рівня інструментального виробництва; розробка керівних і нормативних матеріалів для інструментальних служб.

Матеріальна підготовка передбачає вишукування прогресивних інструментальних матеріалів, визначення загальної потреби в матеріалах

своєчасне придбання або виготовлення заготівель, координацію роботи із заготовчими цехами і відділом постачання.

Регулювання процесу виробництва полягає в оперативному розподілі обсягу робіт виробничої програми по всіх підрозділах інструментального цеху, у встановленні терміну їх виконання і диспетчерському забезпеченні ходу виробництва. Основним оперативно-плановим документом інструментального цеху є місячна виробнича програма, в якій визначаються номенклатура замовлень і кількість одиниць інструмента, що підлягає виготовленню. Виробничі відділення, дільниці і постійні робочі місця цеху крім місячного завдання отримують декадні і змінно-добові завдання.

Організація експлуатації інструмента є основною задачею інструментального господарства і включає наступні функції: організація роботи ЦІС та ІРК забезпечення робочих місць інструментом, організація заточування, ремонту і відновлення інструмента, технічний нагляд.

Центральний інструментальний склад здійснює приймання, перевірку, зберігання, видачу і облік рушення інструмента. Весь інструмент поступає в ЦІС, де він зазнає приймального контролю і оформлення. Видача інструмента в експлуатацію проводиться тільки через ІРК цехів у встановлених лімітах. Облік в ЦІС ведеться по картках, в яких вказуються найменування, індекс, встановлені норми за системою "максимум- мінімум" і рушення інструмента.

Інструментально-роздавальні комори розташовуються у виробничих цехах і здійснюють безперебійне забезпечення робочих місць необхідним інструментом і його зберігання.

Організація обслуговування робочих місць інструментом повинна забезпечувати своєчасну і комплектну доставку, мінімальні витрати часу на отримання і заміну, простій і чіткий облік інструмента, що знаходиться на робочих місцях.

Інструмент масового використання після повного зносу може

відновлюватися в первинних розмірах і використовуватися за прямим призначенням; може перероблятися в інструмент менших розмірів того ж призначення, може використовуватися як заготівля для виготовлення інструментів інших типорозмірів.

При загальній оцінці стану організації інструментального господарства використовуються такі показники, як питома вага витрат на інструмент в собівартості, рівень втрат від простоїв робітників і обладнання внаслідок невчасного забезпечення робочих місць оснащенням, стан запасів оснащення.

Для вдосконалення організації інструментального обслуговування необхідно підвищити рівень стандартизації і уніфікації технологічного оснащення, ширше застосовувати типові технологічні процеси, спеціалізацію виробництва однотипного оснащення, розширити об'єми відновлення інструмента на спеціалізованих підприємствах і в спеціалізованих цехах або на

дільницях, посилити технагляд за станом інструментального господарства, вдосконалити планування, облік і нормативну базу інструментальних господарств на основі використання електронно-обчислювальноі техніки.