3. Методологічні основи планування

Планування як важлива функція управління підприємством (організацією) — об'єктивно необхідний процес визначення цілей діяльності на певний період, а також засобів, способів та умов їх досягнення. Саме планування об'єднує структурні підрозділи підприємства (організації) загальною метою діяльності, надає всім процесам однонапрямленості та скоординованності, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, професійно розв'язувати різноманітні управлінські завдання.

Планування здійснюється відповідно до певних специфічних принципів.

Вибір та обґрунтування цілей — вихідний пункт планування. Як правило, виділяють такі основні цілі:

• науково-технічні;

• виробничо-технологічні;

• господарсько-економічні;

• соціальні;

• екологічні.

Системність потребує охоплення плануванням: усіх сфер діяльності підприємства (організації); усіх тенденцій, змін та зворотних зв'язків у його (її) системі.

Безперервність означає: підтримку безперервної планової перспективи та періодичну зміну горизонту планування; взаємоузгодженість довго-, седньо- і короткотермінових планів; своєчасне коригування пер-активних і поточних планів.

Оптимальність використання ресурсів орієнтує на вимоги кон’юнктури ринку, впровадження досягнень соціального, науково-технічного та організаційного прогресу, повну реалізацію резервів ліпшого використання ресурсів.

Збалансованість передбачає і необхідну та достатню кількісну відповідність між основними розділами і показниками плану, узгодженість між необхідними та наявними ресурсами.

Адекватність системи планування умовам діяльності об'єктів потребує постійного перегляду та поліпшення методів планування, організації самого процесу розробки планів підприємства (організації).

Планування в залежності від тривалості розподіляється на два види —

перспективне і поточне.

Перспективне планування може душ довгостроковим і середньостроковим. Довгостроковий план відображає переважно стратегію розвитку підприємства (організації), а середньостроковий план — це більш деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства організації). За переходу від довгострокового до середньострокового планування інтервальні показники розвитку підприємства (організації) стають абсолютно більш визначеними, а самі показники використовуються в менш агрегованій формі.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством (організацією) і за всіма напрямками його (її) діяльності на коротші періоди (рік, півріччя, квартал, місяць). Різновидом поточного планування є оперативно-календарне планування.

Методи планування на підприємстві (в організації) мають ураховувати зовнішні умови господарювання, профіль його діяльності та вид плану, що розробляється.

Характеристика окремих методів планування

Ресурсний метод планування з урахуванням ринкових умов господарювання і наявних ресурсів звичайно застосовується за монопольного становища підприємства або за слабкої конкуренції. Завдання того чи іншого плану визначаються залежно від наявних ресурсів підприємства (організації), тобто виходячи з його можливостей.

Цільовий метод планування використовується за умови посилення конкуренції на ринку та базується на попиті на продукцію (послуги). У цьому разі підприємство (організація) самостійно визначає цілі своєї діяльності на основі потреб ринку і відповідно до цього формує свої плани.

За екстраполяційного методу планування проміжні та кінцеві (на кінець планового періоду) значення планових показників визначаються на основі їхньої динаміки в минулому з припущенням того, що темпи та пропорції, що їх досягнуто на момент розробки плану, буде збережено і в майбутньому.

Інтерполяційний метод є оберненим до екстраполяційного. Це означає, що підприємство (організація) спочатку визначає мету для досягнення в майбутньому, а потім виходячи з неї визначає горизонти планового періоду та проміжні планові показники.

Дослідно-статистичний метод планування передбачає використання фактичних статистичних даних (середніх величин) за попередні роки для встановлення планових показників,

Чинниковий метод планування, який є більш обґрунтованим, базується на тім, що планові показники визначаються на підставі розрахунків впливу важливих чинників, які зумовлюють зміну цих показників. Цей метод застосовується передовсім для планування ефективності виробництва (визначення можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо).

Найточнішим вважається нормативний метод планування, сутність якого полягає в тім, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їх зміни внаслідок запровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді.

Балансовий метод планування дає можливість узгодити потреби підприємства (організації) з необхідними ресурсами. З цією метою розробляються спеціальні таблиці — баланси, в одній частині яких відображаються напрямки витрачання ресурсів відповідно до виробничих потреб, а в іншій, - джерела надходження цих ресурсів. Баланси складаються для матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Матричний метод є дальшим розвитком балансового і передбачає побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками.

З урахуванням необхідності розробки кількох варіантів плану, показники окремих його розділів потребують оптимізації за допомогою економічно-математичного моделювання.

На зміну традиційному (ручному) методу планування нині прийшли сучасніші методи — механізовані та автоматизовані з використанням персональних комп'ютерів і складних електронно-обчислювальних машин (комплексів).

Є вже досить поширеною нині форма подання планових показників використанням табличних і лінійно-графічних способів (у вигляді таблиць, рисунків, схем, сітьових графіків тощо). Це наочно свідчить про зростання культури планової діяльності суб'єктів господарювання.