Тема 13. Регулювання, прогнозування та планування діяльності

1 Державне економічне регулювання.

2. Прогнозування розвитку підприємств (організацій).

3. Методологічні основи планування.

4. Стратегія розвитку і бізнес-плани підприємств (організацій).

5. Тактичне та оперативне планування діяльності. Відмінності між стратегічним і тактичним плануванням.

1 Державне економічне регулювання

Держава завжди виконує низку функцій, з-поміж яких першочерговими та визначальними е функції регулювання економіки. Це означає, що об'єктивно завжди існують і реалізуються економічні функції держави.

Основними методами державного регулювання економіки суб'єктів господарювання є фінансово-економічні і адміністративні.

Основними принципами державного регулювання є мінімальне пряме втручання в економічні процеси і опосередкований вплив на суб'єктів господарювання (за допомогою економічних регуляторів та нормативів).

Державне регулювання економіки характеризується виконанням визначених окремих функцій.

Випереджальною функцією та обов'язковою передумовою державного регулювання економіки є створення необхідної правової бази, що визначає порядок формування і функціонування елементів ринкового господарства. Така база включає законодавчі акти про власність, підриемства, підприємництво, зайнятість населення, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, систему оподаткування тощо.

Розробка і реалізація глобальної стратегії економічного розвитку країни е однією з головних функцій держави. Стратегічні напрямки розвитку економіки визначаються в процесі макроекономічного планування. Таке планування має передбачати.

• по-перше, досягнення цілей і розв'язання завдань, що об'єктивно не можуть бути забезпечені первинними та середніми управлінськими структурами;

• по-друге, перехід від переважно галузевого до територіального комплексного управління економікою із забезпеченням органічної взаємодії економічного та соціального прогресу в суспільстві;

• по-третє, формування господарсько-економічного механізму, спроможного узгоджувати і реалізовувати інтереси всіх суб'єктів власності з орієнтацією на досягнення цілей більшості;

• по-четверте, розробку стратегічного плану у вигляді певної сукупності цільових комплексних програм, суть та етапи реалізації, яких визначаються їхніми спрямованістю і змістом.

Регулювання і стимулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності належать до важливих функцій держави у сфері управління економікою. Це є цілком логічним та об'єктивно необхідним, оскільки економічний розвиток країни здійснюється за допомогою науково-технічних та організаційних інновацій, які потребують, як правило, істотних інвестиційних ресурсів.

Інноваційні процеси повинні базуватися на цілеспрямованій державній науково-технічній політиці, що має бути селективною, спиратися на всебічно зважену стратегію вибору і реалізацію пріоритетів.

Державне регулювання інвестиційної діяльності охоплює як пряме правління інвестиціями, так і визначення та дотримання державою належних економічних передумов цієї діяльності. Конкретними формами такого регулювання є; прогнозування та планування державних інвестицій; адаптована до ринкової економіки система фінансування, кредитування та ціноутворення; нормування амортизаційних відрахувань; експертиза інвестиційних проектів тощо.

Важливою економічною функцією держави є перерозподіл центра­лізованих доходів і ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення. Практична реалізація цієї функції передбачає: визначення мінімальних розмірів заробітної плати і пенсій; трансфертні платежі (допомога багатодітним сім'ям, виплати по безробіттю тощо); регулювання цін; забезпечення функціонування на належному рівні освіти, науки й культури, охорони здоров'я та інших сфер діяльності через (переважно) пряме бюджетне фінансування; надання податкових пільг і застосування особливих податків (відрахувань) з метою поповнення дохідної частини державного бюджету.

Моніторинг і регулювання процесів охорони та відтворення зовнішнього природного середовища належать до дуже важливих соціально-економічних функцій держави. Ця функція охоплює: гарантію економічної безпеки, охорону та ефективне використання природного середовища; проведення на базі екологічних програм конкретних заходів щодо економного використання та відтворення природних ресурсів.

Основний зміст індикативного макроекономічного планування становлять розробка і наукове обґрунтування цілей, орієнтирів, пріоритеті, пропорцій соціально-економічного розвитку країни на заданий перспективний період. Індикативний план має цілепокладальний та орієнтувальний характер; він містить певний комплекс необов'язкових для суб'єктів господарювання рекомендацій, а також засоби непрямого впливу на суспільне виробництво через фінансово-кредитний і податковий механізми, а також прямого впливу за допомогою державного підприємництва та розробки цільових комплексних програм.

Основні принципи макроекономічного планування:

• поєднання аналітичних і прогнозних методів для вивчення соціально- економічних процесів, визначення конкретних об'єктів державного впливу та вибір засобів такого впливу;

• інформування суб'єктів ринкових відносин про перспективи та прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їхньої орієнтації під час вибору власних господарських рішень;

• неоднозначність функцій показників індикативного плану, обчислення орієнтовної їхньої величини, мінімального чи максимального рівня можливих абсолютних значень;

• застосування переважно непрямих (опосередкованих) регуляторів і нормативів для суб'єктів ринкових відносин;

• реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси та відповідні групи суб'єктів господарювання переважно через кошти державного бюджету.

Індикативний план вміщує наступні типові розділи.

1. Природноекономічні особливості країни і регіонів: поточний та перспективний стан.

2. Зміни в структурі економіки на перспективу, важливі пропорції та пріоритети.

3. Перспективи розвитку галузей і міжгалузевих зв'язків.

4. Напрямки соціального розвитку суспільства, соціальний захист населення.

5. Перелік цільових програм та їх забезпечення ресурсами на різних рівнях управління.

6. Розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків у перспективі, характер їхньої кон'юнктури

7. Фінансовий план, державний бюджет та економічні регулятори. Державний контракт є формою забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету та поповнення державних резервів. При цьому оплата поставок продукції (виконання робіт, надання послуг) гарантується державою. Державні контракти можуть укладатися: у промисловості — на кінцеві продукти споживання; капітальному будівництві — на створення технологічних комплексів виробничо-технічного та соціально- культурного призначення; сільському господарстві — на продовольство.

Державне замовлення є формою стимулювання нарощування виробництва дефіцитної продукції, розвитку пріоритетних галузей економіки, розв'язання соціальних проблем, державної підтримки важливих наукових досліджень. Держава надає пільги виконавцям такого замовлення, але не забезпечує його фінансування. У державне замовлення включається певна сукупність видів продукції (робіт, послуг), перелік якої визначає уряд країни.

Цільові настанови прогнозів, планів і програм реалізуються в основному через бюджетне планування (складання та виконання державного бюджету).

Державний бюджет - - затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків країни (здебільшого на рік).

Джерела формування дохідної частини державного бюджету:

• податки з юридичних і фізичних осіб;

• надходження коштів від зовнішньоекономічної діяльності;

• надходження коштів від приватизації майна підприємств та організацій;

• централізація частини амортизаційних відрахувань;

• надходження коштів від продажу непотрібного військового майна;

• збори та інші неподаткові доходи.

Напрями використання ресурсів (видатків) державного бюджету.

1. Субвенції місцевим бюджетам.

2. Фінансування народного господарства.

3. Утримання органів впади.

4. Фінансування науки та соціально-культурної сфери.

5. Фінансування оборони країни.

6. Фінансування заходів соціального захисту населення.

7. Фінансування зовнішньоекономічної діяльності. І

8. фінансування заходів державного регулювання цін.

1. Спеціальні витрати на створення резерву центральної виконавчої влади- Кабінету Міністрів (Уряду) країни.

Державний бюджет країни, як правило, затверджується законодавчим органом з певним дефіцитом. Допустимий (обґрунтований) його рівень може становити п'ять відсотків видаткової частини державного бюджету. За ринкових умов господарювання економічно виправданий рівень дефіциту бюджету належить покривати переважно випуском цінних паперів — облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) і казначейських (скарбничих) зобов'язань.

Грошово-кредитна система країни — це сукупність принципів, організаційних форм, методів і правил, встановлених законодавством і спрямованих на забезпечення ефективного управління грошовим обігом і кредитом.

Держава визначає грошову одиницю країни, види грошових знаків у обігу та порядок їхньої емісії, форми безготівкового платіжного обігу, масштаб цін і курс національної валюти щодо іноземних валют.

Кредит характеризує економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником стосовно одержання останнім позики у грошовій або товарній формі на умовах повернення та платності. Здебільшого в країні застосовуються три форми кредиту — державний, банківський, комерційний.

Державний кредит - - форма кредиту, коли як позичальник або кредитор виступає держава (місцеві органи влади), а сам кредит набуває вигляду випущених позик, що реалізуються в основному фінансово-кредитними установами. Він використовується для покриття певної частки державних видатків.

Банківський кредит є найбільш поширеною (основною) формою надання в тимчасове користування грошових коштів юридичним (фізичним) особам і державі. Більшість позик видається банками-кредиторами під заставу майна клієнта, тобто є забезпеченими.

Комерційний кредит надають у товарній формі продавці покупцям у

вигляді відстрочки платежів за продані товари, оформляючи його векселем. У міжнародних економічних відносинах різновидом комерційного є фірмовий

кредит, що відображає грошово-кредитні відносини між фірмами різних країн і надається у вигляді поставки товарів (здійснення послуг) з відстрочкою платежів, а оформлюється звичайно переказним векселем (траттою) або відкритим рахунком. Податкова система країни — сукупність податків, що справляються, форм і методів їхньої побудови та стягнення, а також відповідних державних органів, які практично здійснюють менеджмент цієї специфічної діяльності.

Характерними рисами податкової системи є наступні:

• прямо пропорційна залежність відрахувань до бюджету від доходів суб'єктів господарювання;

• поєднання централізації та гнучкості управління системою (рівнями) оподаткування;

• рівність умов оподаткування для юридичних і фізичних осіб;

• ясність і визначеність умов стягування податків, їхня достатня тривалість у часі;

• стимулюючий вплив оподаткування на рівень ефективності

господарювання.

Принципами побудови податкової системи є стабільність, соціальна справедливість, обовязковість, застосування пільговості.

Характеристика основних видів податків, платежів і зборів.

Податок на додану вартість (ПДВ) - - частина заново твореної вартості, що відраховується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг). Платниками такого податку є національні та іноземні суб'єкти підприємницької діяльності. Об'єктами оподаткування служать:

• щодо вітчизняних товарів — оборот з їхньої реалізації (крім продажу за іноземну валюту);

• щодо імпортних товарів — різниця між цінами їхньої реалізації за національну валюту та їхньою митною (купівельною) вартістю;

• товарів (послуг), що реалізуються посередниками — різниця між продажною ціною та ціною, за якою проводяться розрахунки з постачальниками, включаючи суму ПДВ.

В Україні від ПДВ звільняються:

1. бюджетні науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи;

2. експортні товари і транзит іноземних вантажів;

3. вугілля та електроенергія;

4. вартість будівництва об'єктів соціальної сфери і житла;

5. театрально-видовищні, культурно-освітні та спортивні заходи,

Податок на прибуток сплачують всі суб'єкти господарювання, які е юридичними особами та одержують доходи від комерційної діяльності. Об'єктом оподаткування в Україні слугує валовий прибуток підприємства (організації), зменшений на суму рентних платежів, доходів від продажу цінних паперів і пайової участі в діяльності інших суб'єктів господарювання.

Оподатковуваний прибуток зменшується на ту його частку, що використовується на:

• проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, підготовку й освоєння нових прогресивних та екологічно чистих технологій і видів продукції (50% витрат);

• реконструкцію та модернізацію активної частини основних фондів, введення в дію нових потужностей (за умови повного використання амортизаційних відрахувань) і утримання об'єктів соціального призначення;

• створення через спеціально відкриті рахунки доброчинних, екологічних та оздоровчих фондів (у розмірі не більше 2 % оподатковуваного прибутку).

Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається в їхню ціну. Він обчислюється у відсотках до обороту або у твердих сумах з одиниці реалізованої продукції за єдиними на всій території України ставками. До переліку товарів (продукції), за які сплачується акцизний збір, входять:

• лікеро-горілчані вироби, коньяк, вино, пиво;

• кава, шоколад;

• ікра лососевих та осетрових риб, делікатесна продукція з цінних видів риби і морепродуктів;

• тютюнові вироби;

• легкові автомобілі;

• ювелірні вироби із золота та срібла, діаманти;

• хутрові вироби, одяг із натуральної шкіри;

• високоякісні вироби з кришталю та фарфору;

• килими й килимові вироби машинного виробництва;

• відеотехніка, кольорові телевізори.

Податок на експорт та імпорт є формою вилучення в дохід держави чистого прибутку, утворюваного внаслідок різниці у рівнях зовнішньоторговельних і внутрішніх цін на окремі види товарів, які ввозяться на територію України або вивозяться з неї; його сплачують всі суб'єкти господарювання, що здійснюють зовнішньоторговельні операції.

Мито справляється з вартості або обсягу товарів, що підлягають митному контролю на території України.

Плата за землю визначається залежно від якості та розміщення земельної ділянки, виходячи з кадастрової її оцінки, і стягується у вигляді земельного податку або орендної плати з тих суб'єктів господарювання, яким землю надано у володіння чи користування.

Екологічний податок сплачують усі підприємства та організації, що задають шкоди довкіллю; він стягується за нормативами, встановленими Кабінетом Міністрів України залежно від рівня, обсягу й характеру забруднення навколишнього природного середовища і погіршання якості природних ресурсів.

Податок з власників транспортних засобів (транспортний збір) диференціюється залежно від типу (марки) транспортного засобу та потужності його двигуна.

Державне мито справляється з підприємств, організацій та громадян за документи й учинення різноманітних юридично-правових дій.