Тема 15. Продуктивність, мотивація та оплата праці

1 Продуктивність праці персоналу.

2. Мотивація трудової діяльності працівників.

3. Оплата праці: сутність, функції, державна політика і загальна організація.

4. Застосовувані форми і системи оплати праці робітників.

5. Доплата і надбавки до заробітної плати та організація преміювання персоналу.

6. Участь працівників у прибутках підприємства (установи, організації).

1. Продуктивність праці персоналу

Продуктивність праці — це міра плідності (ефективності) конкретного труда. Ефективність труда вимірюється співвідношенням витрат праці і результатів праці.

Більш продуктивна праця здатна в одиницю часу виробляти більшу кількість продукції, кращої якості, з меншими витратами ресурсів.

У умовах ринку діє об'єктивний економічний закон неухильного зростання продуктивності праці, оскільки зростання продуктивності праці сприяє збільшенню прибутку і конкурентоздатності продукції, виживанню фірми на конкурентному ринку.

Існують наступні методи вимірювання продуктивності праці в) залежності від способів обліку обсягів виробництва: натуральний (умовно-натуральний), вартісний, трудовий.

При натуральному методі обсяг продукції вимірюється в натуральних вимірниках (тонни, штуки, м², м³, погонні метри).

Вироблення при натуральному методі вимірюється відношенням обсягу

продукції в натурі за певний період до середнього числа працівників, що беруть участь у виробництві цієї продукції.

Переваги натурального методу наступні: простота, наглядність, доступність; можливість доведення цього показника до робочого місця, цеху, дільниці; об'єктивність відображення витрат живого труда.

Недоліки методу полягають в наступному: неможливість застосування при випуску неоднорідної продукції різної якості і асортименту; неспівставимість з іншими видами продукції, виробництвами.

Області застосування даного методу — робочі місця, дільниці, цехи з однорідною продукцією однакової якості.

Умовно-натуральний метод дозволяє розширити кордони застосування натурального методу. Однорідна, але різноякісна продукція приводиться по якій-небудь ознаці до умовного еталона. Наприклад, сірчану кислоту різної концентрації приводять до моногідрату (100%), мінеральні добрива — до 100% змісту поживних речовин і т. д. Але цей спосіб має всі вади натурального методу вимірювання продуктивності праці.

Вартісний метод є найбільш універсальним для вимірювання продуктивності праці. Обсяг виробництва оцінюється у вартісному вираженні (валова, товарна, реалізована, чиста, умовно-чиста продукція). При вартісному методі продуктивність праці визначається відношенням обсягу виробництва у вартісному вираженні за певний період до середнього числа працівників.

Валова (товарна) продукція вимірюється в діючих оптових цінах підприємства (для оцінки динаміки продуктивності праці товарну продукцію перераховують в порівнянні ціни з базисним періодом). Переваги оцінки продуктивності праці за товарною продукцією: можливість застосування при випуску різнорідної і різноякісної продукції; можливість зіставлення продуктивності праці з іншими об'єктами (навіть різних галузей); можливість оцінки динаміки продуктивності праці за ряд років.

Вади оцінки продуктивності праці за товарною продукцією: за­цікавленість у випуску більше за матеріало-, енерго-, і трудомісткої продукції і використання дорогих ресурсів, оскільки до підвищених витрат додається норматив прибутку, що дає підвищену оцінку товарної продукції; спотворення рівня продуктивності праці при зміні номенклатури і асортименту продукції; спотворення рівня продуктивності праці при зміні спеціалізації і кооперування.

Чиста продукція визначається відніманням з валової продукції вартості всіх матеріальних і прирівняних до них витрат. Іншими словами, де складу чистої продукції включається тільки знову створена вартість.

Переваги чистої продукції для оцінки продуктивності праці: відсутній вплив структурних зсувів у виробництві на рівень продуктивності праці; відсутній вплив заміни сировини, використання більш дорогих ресурсів на рівень продуктивності праці.

Недоліки чистої продукції для оцінки продуктивності праці; розрахунок чистої продукції є громіздким, трудомістким, неоперативним зберігається вигідність випуску зарплатоємної продукції.

Вартісної показник не в повній мірі відображає ефективність живої праці, а лише непрямо вимірює продуктивність праці.

Більш об'єктивним і точним вимірюванням продуктивності праці е трудомісткість продукції (чол-год.шш, нормо-годніш). На неї не впливають зміни асортименту продукції, рентабельності. У майбутньому цей метод знайде широке застосування. ^!

Трудомісткість продукції визначається відношенням фонду затраченого робочого часу (в чол-годинах) до кількості виробленої продукції в натуральному вимірюванні.

Трудомісткість визначається за формулою;

t = T / Q

де Т — кількість робочого часу, затраченого на випуск продукції;

Q — випуск даного виду продукції за певний період.

Розрізнюють наступні види трудомісткості в залежності від трудових витрат, що включаються в неї:

Технологічна трудомісткість (t_mex) включає витрати праці основних робітників:

t_max = T₀ / Q

де Т₀ — витрати праці основних виробничих робітників, годин або сут. Трудомісткість обслуговування (t_об) являє собою витрати праці допоміжних робітників цеху

t_об = T_вц / Q

де Твц- витрати праці допоміжних робітників цеху, годин або сут.

Цехова трудомісткість визначається витратами праці всього персоналу цеху на одиницю продукції

t_ц = (T₀ + T_вц + Т_пц) / Q

Т_пц — витрати праці керівників, фахівців, службовців цеха, год або сут. Трудомісткість допоміжних цехів і служб визначається відношенням

витрат праці працівників допоміжних цехів і загальнозаводських служб до обсягу виробництва.

Повна заводська трудомісткість являє собою витрати праці всіх працівників підприємства на одиницю продукції.

Галузева трудомісткість визначається як величина середньозважений індивідуальної трудомісткості даної продукції окремих підприємств галузі через обсяг виробництва.

Трудовий метод застосовується переважно на окремих робочих місцях, в бригадах, на дільницях, в цехах при випуску незавершеної виробництвом продукції, яку не можна виміряти ні в грошовому вираженні, ні в натуральних одиницях.

Чинники, які впливають на зростання продуктивності праці можна розбити на три групи: матеріально-технічні; організаційно-економічні;соціально-психологічні.

Матеріально-технічні чинники включають в себе — механізацію і атгоматизацію виробництва; модернізацію обладнання; впровадження нової техніки і технології; раціоналізацію і винахідництво.

У промисловості до цих чинників відносять створення непреривних, малостадійних виробничих процесів; розробку екологічно чистої безвідходної технології; комплексне використання сировини; автоматизацію регулювання технологічного процесу; ведення процесу в оптимальному режимі; оптимізацію одиничної потужності агрегатів; механізацію допоміжних процесів,

Організаційно-економічні чинники включають вдосконалення організації виробництва; розвиток спеціалізації і кооперування; поліпшення обслуговування робочих місць; вдосконалення оплати і стимулювання праці; вдосконалення управління і планування; поглиблення міжнародного розподілу праці.

Соціально-психологічні чинники виробництва включають підвищення кваліфікації і культурно-технічного рівня працівників; поліпшення умов труда, побуту і відпочинку; підвищення життєвого рівня; розвиток сфери обслуговування; створення здорового соціально-психологічного клімату в колективі; розвиток моральних стимулів до праці; підвищення ролі людського чинника в економіці.