6. Чинники зростання ефективності виробництва

Різноманітні чинники зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства) класифікуються за трьома ознаками.

Місце реалізації чинників у системі управління діяльністю зовнішні (державна економічна та соціальна політика, інституціональні механізми, інфраструктура, структурні зміни); внутрішні («тверді» чинники: технологія, устаткування, матеріали та енергія, вироби; «м'які» чинники: працівники, організація і системи, методи роботи, стиль управління).

Основні напрями розвитку та вдосконалення діяльності ~ науково-технічний прогрес, структура виробництва, організаційні системи управління, форми та методи організації діяльності, конкурентоспроможність продукції (послуг)., планування та мотивація діяльності, зовнішньоекономічна діяльність.

Джерела підвищення ефективності зростання продуктивності праці, зниження фондомісткості продукції, матеріаломісткості продукції, зарплатомісткості продукції, раціональне використання природних ресурсів.

Активне використання основних джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрями розвитку і вдосконалення виробництва. Практично найбільш важливою треба визнати класифікацію чинників динаміки ефективності за місцем їх реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Особливо важливим є виділення внутрішніх (внутрішньовиробничих) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, оскільки вони справляють найвагоміший вплив на рівень ефективності виробництва (діяльності).

Характеристика груп та окремих чинників підвищення ефективності виробництва (діяльності).

Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» та «м'які»- є умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічні назви цих груп чинників запозиченої з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називають «твердим товаром», а програмне забезпечення «м'яким товаром». За аналогією «твердими» заведено вважати ті чинники, які піддаються вимірюванню і мають фізичні параметри, а «м'якими» - ті, що не можна фізично відчути. Проте «м'які» чинники оправляють істотний вплив на ефективність виробництва» а отже, і на процес економічного управління виробничо-господарською системою.

1. Технологія. Технологічні нововведення найістотніше впливають на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони зумовлюють вирішальні (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів.

2. Устаткуванню належить провідне місце в проекті (програмі) підвищення ефективності виробництва. Продуктивність діючого устаткування багато в чому залежить не лише від його технічного рівня, а й від продуманої організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи і завантаження в часі.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності виробництва, коли розв'язуються проблеми ресурсозбереження, підвищення їх якості, зниження матеріаломісткості та енергоємності виробництва багатьох видів продукції, раціоналізації управління виробничими запасами та джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їх якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливим чинником ефективності виробництва. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо.

Вироби мають з'явитися на ринку в необхідному місці, у потрібний час її за прийнятною ціною. Отже, важливе завдання підприємства полягає в тім, щоб не допускати виникнення щонайменших організаційних та економічних перешкод між маркетингом і виробництвом.

5. Працівники. Визначальним чинником зростання ефективності

виробництва (діяльності підприємства) є працівники-керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються діловим мотиваційним механізмом на

підприємстві (в організації), підтримуванням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) складної виробничо-економічної системи. Для підтримування високої ефективності господарювання остання має бути динамічною і гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають унаслідок зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. У разі переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їх атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення й використання нагромадженого на інших підприємства (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і

високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, якою мірою враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Отже, належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства (організації).

Кожний суб'єкт господарювання діє в певному навколишньому економічному і соціальному середовищі. Тому об'єктивно будь-яке підприємство чи організація повинні враховувати зовнішні чинники, які відчутно впливають на рівень ефективності виробництва (іншої діяльності). Передовсім обов'язково потрібно враховувати державну економічну і соціальну політику, структурні зміни в економіці та суспільстві, а також спиратися на інституціональні механізми та інфраструктуру держави.

9. Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструменти (закони і стимули);

г) економічні правила і нормативи (регулювання доходів та оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств (організацій);

ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій) на національному, регіональному чи галузевому рівнях. Такі організації мають сприяти практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління, розв'язувати ключові проблеми підвищення ефективності різноманітних виробничо-господарських систем та інших організаційних утворень.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств та організацій є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової і виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, фондових бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури — комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо.

12. Структурні зміни в економіці й суспільстві також помітно впливають на показники ефективності діяльності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

• технології, наукові дослідження та розробки;

• склад і технічний рівень засобів праці;

• масштаби виробництва (інтенсивне створення малих підприємств та організацій);

• моделі зайнятості населення в різних галузях і сферах;

• склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.