3. Матеріально-технічне забезпечення виробництва

Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва, включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, їх пошук і придбання; організацію доставки, зберігання та видачі окремим споживачам на

підприємстві. Такі господарські операції безпосередньо здійснює відділ матеріально-технічного постачання підприємства.

Формами матеріально-технічного забезпечення виробництва є:

> організація забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами за прямими зв'язками, тобто їх придбання безпосередньо у підприємств-виробників. У такий спосіб поставляються здебільшого ті ресурси, які споживаються постійно і у великій кількості, а також складне устаткування та вироби на індивідуальне замовлення;

> організація матеріально-технічного забезпечення виробництва через посередників (оптові фірми та магазини). Вона застосовується тоді, коли певні види ресурсів необхідні виробництву в невеликій кількості, споживаються періодично і нерегулярно.

Розповсюджені наступні системи забезпечення виробничих цехів (дільниць) сировиною, матеріалами та комплектуючими виробами:

• децентралізована (пасивна): застосовується на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва; склад видає матеріали на разові вимоги цехів, які самостійно їх одержують і транспортують;

• централізована (активна): застосовується за умов масового / великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою та ритмічним споживанням матеріалів; склад доставляє матеріали у виробничий цех безпосередньо на робочі місця відповідно до календарного графіка в межах виділеного ліміту,

• система «точно за часом» (японський варіант «канбан») є най­досконалішою та найефективнішою; застосовується за умов інтегрованої системи виробництва і постачання, коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком.

Регулювання запасів матеріалів на підприємствах переважно здійснюється за системою «максимум-мінімум», за якою запаси поповнюється до рівня не нижчого їхньої мінімальної величини, але після надходження чергової партії не можуть бути більшими за встановлену максимальну величину. У зв'язку з цим визначають «точку замовлення» як суму підготовчого і страхового запасу та запасу на час від моменту оформлення замовлення до надходження матеріалів.

4. Якість і конкурентоспроможність продукції (послуг)

Під якістю продукції потрібно розуміти сукупність властивостей продукції, що зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення.

Показником якості продукції називається кількісна характеристика властивостей продукції, що входять до складу її якості, що розглядається застосовано до певних умов її створення і експлуатації або споживання.

Оптимальними називаються значення показників, які відповідають найкращому, з точки зору поставлених цілей, поєднанню між витратами ресурсів і отриманими ефектами. Вимірювання чисельних значень показників

якості проводять за допомогою інструментів, приладів, досвідним шляхом, розраховують теоретично. Для оцінки деяких властивостей продукції технічні засоби поки неприйнятні, і в цьому випадку застосовують так званий органолептичний метод.

Загальними показниками якості продукції є сортність, брак, кількість прийнятих рекламацій.

Нарівні із загальними показниками, для кожної галузі промисловості є і специфічні показники, які можуть бути одиничними і комплексними.

У свою чергу комплексні показники якості продукції діляться на узагальнені, групові, інтегральні.

Загальновизнана класифікація наступних груп властивостей і відповідно показників.

1. Показники призначення характеризують корисний ефект від використання продукції за призначенням і зумовлюють область застосування продукції. Для продукції виробничо-технічного призначення основним може служити показник продуктивності, що показує, який обсяг продукції може бути випущений за допомогою продукції, що оцінюється або який об'єм виробничих послуг може бути наданий за певний проміжок часу.

2. Показники надійності:

> безвідмовність — властивість об'єкта безперервно зберігати працездатність протягом деякого часу або деякої наработки;

> сохранність — властивість виробу зберігати свої показники протягом зберігання і транспортування;

• ремонтопригодність — властивість об'єктів пристосовуватися до попередження причин виникнення його відмов і усунення їх наслідків шляхом проведення ремонтів і технічного обслуговування;

• довговічність — властивість об'єкта зберігати працездатність до настання граничного стану при встановленій системі технічного обслуговування і ремонтів.

3. Показники технологічності характеризують технологічність рішень для забезпечення високої продуктивності труда при виготовленні і ремонті продукції.

4. Показники стандартизації і уніфікації — це насиченість продукції стандартними, уніфікованими і оригінальними складовими частинами.

5. Ергономічні показники відображають взаємодію людини з виробом і комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних і психологічних властивостей людини, що виявилися при використанні виробу.

6. Естетичні показники характеризують інформаційну виразність раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виконання і стабільність товарного вигляду виробу.

7. Показники транспортабельності виражають пристосованість продукції для транспортування.

8. Патентно-правові показники характеризують патентний захист продукції і є істотним чинником при визначенні конкурентоздатності.

9. Екологічні показники — це рівень шкідливих впливів на навколишнє середовище, які виникають при експлуатації або споживанні продукції.

10. Показники безпеки характеризують особливості продукції для безпеки покупця і обслуговуючого персоналу, т. є. забезпечують безпеку при монтажі, обслуговуванні, ремонті, зберіганні, транспортуванні споживанні продукції.

Показники якості продукції визначаються за допомогою наступних методів:

> вимірювання за допомогою технічних вимірювальних приладів (твердість, міцність, еластичність і т. н.;

• визначення показників на основі теоретичної або емпіричної залежності між параметрами (розчинність і т, п.);

• статистичного методу на основі спостережень і відповідної обробки інформації (показники надійності, довговічності і інш.);

• органолептичного методу на основі сприйняття органів почуттів, зір, нюху, смаку і інших;

• соціологічного методу на основі збору і аналізу думок споживачів, шляхом усних опитів, заповнення анкет, за допомогою аукціонів, виставок

> експертного методу на основі обробки думок групи фахівців-експертів. Відповідно до перерахованих методів визначення абсолютні показники якості продукції можуть бути згруповані таким чином: миттєві, розрахункові, ймовірності, суб'єктивно-умовні.

Будь-який товар, винесений на ринок, фактично проходить там перевірку на міру задоволення суспільних потреб: кожний покупець придбає той товар, який найбільш повно задовольняє його особисті потреби. Тому конкурентоздатність (т. є. можливість збуту на даному ринку) товару можна визначити, порівнюючи тільки товари конкурентів між собою. Іншими словами — конкурентоздатність — поняття відносне, чітко прив'язане до ринку і часу продажу.

Конкурентоздатність товару — сукупність якісних і вартісних характеристик товару, що забезпечує задоволення конкретної потреби покупця.

Витрати покупця складаються з двох частин — витрат на купівлю (ціна товару) і витрат, пов'язаних з споживанням, що разом називається ціною споживання. Ціна споживання звичайно істотно вище продажної ціни. Найбільш конкурентоздатний не той товар, за який просять мінімальну ціну на ринку, а той, у якого мінімальна ціна споживання за весь термін його служби у покупця.

При цьому потрібно розрізнювати якість і конкурентоздатність товару.

Адже якість — це просто сукупність тих властивостей виробу, які роблять його здатним виконувати задані функції і задовольняти тим самим певну потребу. Порівнюючи якість двох виробів, ми порівнюємо просто міри корисності

кожного з них, а в конкретних умовах експлуатації корисність речі виражається її конку рентоздатністю. Іншими словами, не можна говорити про конкурентоздатність, не оговорюючи умов ви користання виробів.

Конкурентоздатність товару повинна бути ключовим моментом прийняття рішення про створення нових виробництв.

Вивчення конкурентоздатності товару, що реалізовується на ринку повинно вестися безперервно і систематично. Це дасть можливість уловити момент, коли даний показник почне знижуватися. У результаті можна вчасно ухвалити те або інше оптимальне рішення: чи зняти виріб з виробництва, чи модернізувати його, чи перевести на інший ринок.