4. Добровільні форми об'єднання підприємств.

Згідно з чинним законодавством України існує два основних типи об'єднань підприємств: інститутональні та добровільні.

Діяльність інституціональних об'єднань започатковується в ди­рективному порядку міністерствами та Кабінетом Міністрів Украї­ни. Серед них розрізняють науково-виробничі, науково-технічні об'єднання і такі, що належать до агропромислового комплексу, бу­дівництва та житлово-комунального господарства.

Розглянемо найпоширеніші форми добровільних об'єднань під­приємств в Україні.

Асоціація — найпростіша форма договірного об'єднання підпри­ємств з метою постійної координації підприємницької діяльності. Як правило, асоціація є юридичною особою, що не має права втруча­тись у виробничу й комерційну діяльність її учасників.

Корпорація — акціонерна форма власності, що передбачає колек­тивне володіння власністю, концентрацію функцій управління під­приємствами в руках професійних менеджерів, тобто об'єднання на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень у централізований орган управління.

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для реалізації певної спільної мети — підпри­ємницької ідеї, інвестиційного проекту тощо.

Концерн — форма статутних об'єднань підприємств, для якої ха­рактерна єдність власності й контролю] найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва, коли концерн інтегрує під­приємства різних галузей народного господарства. Після такого об'єднання підприємства втрачають господарську самостійність.

Холдинг — організаційна форма об'єднання капіталів, товарист­во, яке безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а вико­ристовує власні кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств. Об'єднані в холдинг суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність, але основні питання їх діяльності вирі­шує холдингова фірма.

Фінансова група — об'єднання юридичне та економічно самостій­них підприємств різних галузей народного господарства. Фінансову групу очолює один або кілька банків, які розпоряджаються капіта­лом підприємств, що входять у неї, і координує всі сфери діяльності цих підприємств.

Кожна з наведених форм об'єднань має певні переваги і недоліки й може утворюватись або зникати залежно від умов внутрішнього та зовнішнього середовища.

5. Підприємництво як сучасна форма господарювання.

Підприємництво — це ініціативна самостійна діяльність окремих фізичних або юридичних осіб, що спрямована на отримання прибут­ку і здійснюється на власний ризик з майновою відповідальністю. Ос­новні складові підприємницької діяльності:

• творча — генерування й активне використання новаторських ідей, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі;

• ресурсна — формування й продуктивне використання власного ка­піталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;

• організційно-супровідна — практична організація маркетингу виробництва, продажу, реклами тощо.

Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні га­рантується Законом України "Про підприємництво". Основні його розділи:

• загальні положення про підприємництво;

• умови здійснення підприємницької діяльності (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність, припинення діяльності);

• відносини підприємця і держави (гарантії прав, державна під­тримка і регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

Важливе значення для підприємництва має також Указ Президен­та України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 12.05.98. Згідно з цим Указом підтримка малого підприємництва (МП) в Україні має здійснюватися за такими напрямами:

• формування інфраструктури підтримки й розвитку МП;

• створення сприятливих умов для використання суб'єктами МП державних фінансових, матеріально-технічних та інформаційних ресурсів, а також науково-технічних розробок і технологій;

• впровадження спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності;

• удосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів МП;

• фінансова підтримка інноваційних проектів, у яких задіяні суб'єкти МП.

Існує два основних види підприємницької діяльності — виробнича і посередницька.

Виробнича підприємницька діяльність може мати характер основ­ної (створюються вироби, готові до кінцевого споживання) і допо­міжної (надаються послуги консалтингові, лізингові, маркетингові, проектні та ін.). Фізичні або юридичні особи, які репрезентують інте­реси виробників або споживачів, називаються посередниками. Основ­на їх мета — інтегрувати економічні інтереси виробника і споживача.

Напрями посередницької підприємницької діяльності ілюструє табл. 2.

ПОСЕРЕДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Таблиця 2.

Агентування	Торгово-комерційна діяльність	Аукціонна торгівля	Біржове підприємництво
- агенти - брокери - комісіонери - консигнати	- оптово-роздрібні фірми - торгові доми - дилери - дистриб’ютори - комівояжери	Об’єкти - промислові товари - нерухомість - майнові сертифікати форми - внутрішньодержавна - міждержавна	Біржі - фондові - валютні - товарні - праці

Агентування в посередницькій підприємницькій діяльності відбу­вається за участю агентів, брокерів, комісіонерів та консигнантів. Агент діє від імені й на користь виробника або споживача і працює на довготерміновій основі. Брокер виконує функції одноразового агента. Комісіонер приймає товар на комісію від виробника і в по­дальшому діє на власний розсуд. Консигнант реалізує продукцію з власного складу на підставі договора-доручення.

Суб'єктами торгово-комерційної діяльності можуть бути оптово-роздрібні фірми, торгові доми, дилери, дистриб'ютори та комівоя­жери. Оптово-роздрібна фірма безпосередньо реалізує продукцію традиційним способом. Торговий дім здійснює експортно-імпортні операції, включаючи організацію виставок, презентацій, реклами, заснування своїх представництв в інших країнах. Дилер перепродує товар від свого імені й за власний рахунок. Дистриб'ютор купує то­вар безпосередньо у виробника і реалізує постійним клієнтам. Комі­вояжер перепродує товар з доставкою його покупцям.

Аукціонна торгівля за специфікою об'єктів поділяється на торгів­лю промисловими товарами, нерухомістю та майновими сертифіка­тами. Аукціонна торгівля за формою поділяється на внутрішньо- та міждержавну. Аукціони — це прилюдний торг з попереднім оголо­шенням стартової ціни й лоту (неподільної партії товару). Внутріш­ньодержавні аукціонні торги відбуваються постійно і стосуються промислових товарів та нерухомості. Міждержавна аукціонна тор­гівля відбувається періодично і стосується тільки специфічних това­рів (хутро, антикваріат, дорогоцінне каміння, коні тощо).

Біржове підприємництво здійснюється на біржах: праці, фондовій, валютній та товарній. Біржа — це постійно діючий оптовий ринок, який виконує спеціалізовані функції. На товарній біржі відбувається торгівля товарами масового вжитку, на фондовій — купівля-продаж цінних паперів, на валютній — купівля-продаж валюти, золота, ін­ших дорогоцінних металів. На біржі праці відбувається облік попи­ту і пропозиції робочої сили.

Структура виробництва в будь-якому суспільстві формується під впливом суспільного поділу праці. Розрізняють три види поділу пра­ці: загальний, частковий і одиничний.

Загальний поділ праці призвів до виокремлення таких галузей на­родного господарства, як промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво та ін.

Частковий поділ праці спричинив виокремлення галузей всере­дині промисловості, сільського господарства тощо.

Одиничний поділ праці спостерігається безпосередньо на підпри­ємствах і впливає на структуру промислового виробництва.

У національній економіці виокремлюються сфера матеріального виробництва і невиробнича сфера. До сфери матеріального виробниц­тва належать:

• промисловість;

• сільське господарство;

• лісове господарство;

• рибне господарство;

• транспорт і зв'язок;

• будівництво;

• торгівля і громадське харчування;

• матеріально-технічне забезпечення та збут;

• заготівля;

• інформаційно-технічне обслуговування;

• операції з нерухомістю;

• загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку;

• геологія та розвідка надр, геодезична і гідрометеорологічна служби;

• виробничі види побутового обслуговування населення;

• інші види діяльності сфери матеріального виробництва.