3. Винагорода за користування нематеріальними активами
Створені чи придбані підприємством нематеріальні активи можуть використовуватися безпосередньо у власній діяльності або надаватися іншим суб'єктам. Зазвичай, право на використання нематеріальних активів іншим юридичним чи фізичним особам надається на платній основі. Платежі за використання нематеріальних активів підприємства називають роялті.
Роялті (від англ. royalty - авторський гонорар) - вид ліцензійної винагороди за право використання винаходів, ноу-хау, випуск книг тощо у вигляді періодичних або поточних відрахувань, які встановлюються як фіксовані процентні ставки.
Роялті встановлюються у вигляді фіксованих ставок, які сплачуються через певні проміжки часу протягом дії ліцензійної угоди. За базу для визначення суми роялті при наданні права на використання патентів на винаходи і корисні моделі, а також на промислові зразки приймають ціну продажу продукції, яка виготовляється за ліцензією, тобто з використанням патентів на винаходи, корисні моделі або промислові зразки.
При наданні права на використання торгових марок, знаків для товарів та послуг застосовують кілька методик оцінки винагороди ліцензіару. Найпоширеніший метод - ринкове порівняння схожих продуктів, яке полягає в тому, що розраховується додатковий прибуток, отриманий від продажу товарів з даним знаком порівняно з аналогічним товаром маловідомих виробників за певний період часу або від певних обсягів продажу. Ця різниця і буде вартістю винагороди за користування знаком на товари. Для точнішого визначення суми винагороди оцінюють доходи, які може принести користування конкретним знаком на товари чи послуги, витрати на створення аналогічного знака на товари і послуги.
Таким чином, при укладанні більшості ліцензійних угод ліцензіат набуває лише обмежених прав стосовно предмета ліцензії, тому в договорі фіксують ставки роялті. При цьому суму роялті визначають за дохідним або витратним методом.
Дохідний метод полягає в тому, що ліцензіат укладає угоду за умови, якщо ліцензія принесе йому додатковий прибуток. При цьому сума роялті визначається пропорційно до: обсягів продажу продукції; фіксованого відрахування з одиниці продукції; участі ліцензіара у прибутку ліцензіата.
Метод визначення суми роялті пропорційно до обсягів продажу продукції передбачає, що за базу роялті приймають вартість виробленої (реалізованої) продукції, тобто розрахунок проводять за загальновідомою у міжнародній практиці формулою:
де С i - сума роялті в і-тому році, грн;
Vi - очікувана кількість виробництва (реалізації) продукції в і-тому році, одиниць;
рі - ціна одиниці продукції в і-тому році, грн.; rj - ставка роялті в і-тому році, %;
і - термін дії ліцензійної угоди, роки.
Метод визначення суми роялті як фіксованого відрахування з одиниці продукції, виготовленої за ліцензією, реалізується за формулою:
де DZ - сума роялті з одиниці продукції валцензєю, грн.
Метод визначення суми роялті за участю ліцензіара у прибутку ліцензіата передбачає, що роялті дорівнює економії (додатковому прибутку) ліцензіата і визначається за формулою:
де Pі - прибуток ліцензіата на одиницю виробленої (реалізованої) продукції, грн.;
r і - ставка роялті як частка ліцензіара у прибутку ліцензіата в і -тому році, %.
На практиці іноді виплачують повну вартість промислової власності шляхом паушального платежу.
Паушальний платіж (від нім. pauschal -взятий загалом) - фактична ціна ліцензії, одноразова винагорода за право користуватися предметом ліцензійної угоди до отримання економічного ефекту (прибутку) від його використання. За економічною суттю паушальний платіж можна розглядати як оплату роялті авансом.
Для визначення розміру паушального платежу доцільно застосувати таку формулу:
де ПП- паушальний платіж;
п- термін дії ліцензійного договору;
Сr - дисконтована сума роялті за рік, грн.;
Rc - ставка роялті, % від обсягу продажу;
S - обсяг продажу за рік , грн;
r - ставка дисконту.
Паушальний платіж практикується при передачі ліцензій разом з поставками технологічного обладнання, при продажу ліцензії малознайомій фірмі, небажанні ліцензіата дозволити контроль над виробництвом ліцензійної продукції; при можливих ускладненнях при переведенні прибутку тощо. Зазвичай, у виплаті паушального платежу більше зацікавлений ліцензіар.
Витратний метол ґрунтується на вартості інтелектуальної власності для ліцензіара. Визначаючи мінімальну власну винагороду від надання ліцензії ліцензіар може включити до складу винагороди власні витрати на науково-технічні роботи та дослідження, а також: витрати на реєстрацію інтелектуальної власності. Якщо ліцензіар згідно з договором зобов'язаний надати додаткову технічну інформацію або допомогу, то вартісну оцінку цих послуг подають у договорі із застосуванням терміну "технічне ноу-хау ". Форма оплати та методика визначення розміру роялті за користування ноу-хау аналогічні винагороді за ліцензійними договорами, предметом яких є авторське право і патенти.
Закон "Про авторське право і суміжні права" передбачає, що особа, яка має авторське право, може вимагати винагороду за будь-яке використання її твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожен проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюється в авторському договорі або в договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права. Встановлено такі мінімальні ставки авторської винагороди:
за публічне виконання творів - ставки авторської винагороди у відсотках до сум валового збору, що надходить від продажу квитків за публічне виконання одного твору або програми, незалежно від твору - від 1 % до 17 % від суми валового збору;
за відтворення творів у звуковому (механічному )запису у разі їх виготовлення промисловим способом - 8% відпускної ціни кожного випущеного примірника (відпускною ціною вважається ціна, за якою виробник передає примірники звукозапису для реалізації);
за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування творів декоративно-прикладного мистецтва - у розмірі 0,01- 5% від відпускної ціни кожного екземпляра виробу мистецтва.
Зазначені ставки є мінімальними і не обмежують права автора вимагати більшої винагороди. Конкретний розмір винагороди, порядок і терміни її виплати визначаються авторським договором між користувачем твору та його автором або особою, яка володіє правами на цей твір.