4.3. Транспозиція судинно-нервового пучка

Ця операція є однієї із самих складних технік у сучасної імплантології, її проведення жадає від хірурга найвищого рівня майстерності. Вона проводиться при значній атрофії кісткової тканини в бічних відділах нижньої щелепи.

Для проведення транспозиції необхідно дистально від ментального отвору випиляти кістковий блок довжиною близько 15 мм і шириною 5-7 мм. Раніше для випилювання використалися пилки й хірургічні бори, що робило операцію досить довгої й трудомісткої. Сьогодні для цієї мети використають ультразвукову техніку для кісткової хірургії, що значно полегшує роботу й знижує ризик ушкодження нерва. Потім розкривають нижньощелепний канал із щічної сторони. Судинно-нервовий пучок добре видний, має товщину приблизно 0,5 мм. Потім його інструментом виділяють у зовнішню сторону, після чого стандартним способом готовлять ложе для імплантатів, які встановлюють бикортикально.

Під час препарування кісткові опилки необхідно обов'язково збирати в прикріплену до слюноотсосу пастку. Потім їх змішують із тромбоцитарной масою, що готовлять заздалегідь, і додають остеозамещающую композицію - суміш гидроксилапатита з бета-трикальційфосфатом у співвідношенні 1:1. Щоб уникнути травмування пучка, краще використати мелкодисперсні гранули. Потім укладають бар'єрну резорбируемую мембрану, на яку обережно встановлюють судинно-нервовий пучок. Зверху на нього також укладають мембрану й у завершенні всього укладають слизисто-надкостничний лоскут.

Пацієнтові призначають антигистаминні препарати й протизапальну терапію.

У післяопераційний період у пацієнта спостерігається незначна парестезія нижньої губи, що повністю зникає через місяць після операції. Потім у стандартний термін проводять протезування.

У цей час, у зв'язку з появою на нашому ринку плоских імплантатів різних форм і розмірів, даної операції можна в деяких випадках уникнути. У зв'язку із цим сьогодні вона вже не настільки актуальна, як раніше.

Частина 5. Ускладнення дентальної імплантації

5.1. Ускладнення в ході операції

Незважаючи на успіхи, досягнуті в дентальної імплантології, проблема зниження числа ускладнень після операції й збільшення строку функціонування імплантату залишається як і раніше актуальною. Ускладнення можуть виникнути під час операції, у ранній термін після її, і в пізній термін, після закінчення декількох років.

Перелом бора (мал. 5.1. 1)

При використанні циліндричних і гвинтових імплантатів перелому бора практично ніколи не відбувається, але це мають місце досить часто при введенні пластинкових імплантатів. Відламаний фрагмент украй небажано залишати його в кістковому ложе і його необхідно видалити (рис 5.1.2).

Повітряна емболія й емфізема тканин

Вони виникає внаслідок використання стоматологічної установки не призначеної для операцій дентальної імплантації, з дуже високою швидкістю обертання інструмента й подачею під тиском водно-повітряної суміші. У кістковій тканині створюється тиск, що перевищує тиск крові у венозних судинах й у кісткових лакунах, що приводить до розвитку емболії. Необхідно використати сучасні імплантологіческі установки, які виключають ці ускладнення.

Кровотеча з рани

У ході імплантації в ряді випадків можливо інтенсивна кровотеча, як з м'яких тканин альвеолярного відростка, так і з кісткової рани. Оскільки в м'яких тканинах альвеолярного відростка великі судини відсутні, то поява або посилення кровотечі може бути пов'язане з підвищенням у пацієнта артеріального тиску. Кровотеча з м'яких тканин звичайно усувають електрокоагуляцій. При зупинці кровотечі з кісткової тканини гарні результати дає використанні препаратів типу Коллапола й Коллапана. Введення цих препаратів у кісткову рану в більшості випадків усуває кровотечу.

Ушкодження дна верхнечелюстной пазухи й стінок нижньощелепного каналу (мал. 5.1.3) і перфорація язичної поверхні тіла нижньої щелепи

Для їхньої профілактики при плануванні операції доцільно використати методи комп'ютерної томографії. Ці ускладнення трапляються, головним чином, при введенні імплантату в умовах атрофії альвеолярного відростка й відсутності достатнього обсягу кісткової тканини. Використання матеріалів на основі гидроксилапатита спріяє відновленню кісткової тканини в зоні операції, що значно знижує ризик виникнення такого післяопераційного ускладнення, як утворення соустья порожнини рота з верхнечелюстной пазухою.

Помилки при виборі форми й розміру імплантату або в ході самої операції, при надмірному поглибленні фрези або бора

У цьому випадку варто втриматися від імплантації; у деяких випадках можна застосувати імплантат меншого розміру.