1.6. Методики імплантації

Одномоментна імплантація

Імплантат міститься в сформоване кісткове ложе, його голівка виступає в порожнину рота й протезування починається в перші дні після операції. Її можна здійснювати, коли є достатній обсяг кісткової тканини, як по довжині, так і по ширині. Відразу після установки накладаються шви й потім знімаються відбитки, для чого використається кофердам, що ізолює операційну зону. Протез виготовляють до зняття швів (мал. 1.6.1).

Плоскі імплантати системи Лінкова гарні тим, що їх можна навантажити відразу, і вони витримують більші навантаження в порівнянні із циліндричн і гвинтовими, тому що мають більшу площу поверхні внутрікісткової частини.

Двухмоментна імплантація (мал. 1.6. 2)

У кісткову тканину міститься тільки коренева частина імплантату, закручується заглушка й потім він закривається слизовою оболонкою. На нижній щелепі протезування починається через 3 місяці, а на верхньої - через 6 місяців. Застосовуються, як правило, гвинтові й циліндричні імплантати.

Безпосередня імплантація (мал. 1.6. 3)

Вона виробляється в альвеолярну лунку одночасно з видаленням однокореневого зуба або через чотири тижні при наявності запальних змін в області зуба. Для її здійснення необхідно акуратно видалити корінь, не зашкодивши кісткових стінок. Потім туди поміщають імплантат, всю поверхню засинають гидроксилапатитом й бета-трикальційфосфатом і закривають мембраною. Кераміка необхідна для заповнення порожнечі, тому що корінь має форму зворотного конуса, а імплантат форму циліндра. Через розбіжність імплантату з розміром лунки така імплантація ефективна при двухмоментной методиці з попереднім "приживленням" кореневої частини. Звичайно рекомендується не квапитися з установкою імплантату, тому що в області вилученого зуба може мати місце вогнище хронічного запалення й процес загоєння може йти гірше. Клінічний досвід показує менш надійні результати при імплантації в лунку вилученого зуба, однак пацієнти часто не хочуть чекати.

Відстрочена імплантація

Вона виробляється після повної перебудови кісткової тканини в області вилученого зуба, у середньому через дев'ять місяців.

1.7. Устаткування й інструментарій для хірургічного етапу імплантації

Проведення оперативних втручань по установці дентальних імплантатів обов'язково вимагає наявності спеціального устаткування, насамперед фізиодиспенсеру, що являє собою стоматологічну установку з понижуючим оберти наконечником й охолодженням бора стерильною рідиною (фізррозчином) (мал. 1.7.1). Таке встаткування роблять різні фірми, однак при покупці завжди необхідно обертати увагу на наявність контролю обертаючого моменту, реверса й можливість відключення подачі охолодної рідини.

Успішна остеоінтеграція імплантату залежить від декількох факторів. Необхідно ретельно стежити, наскільки справні використовувані інструменти. Дуже бажане використання так званих "агресивних фрез" (мал.1.7.2).

Щодо охолодження кісткової тканини. Її перегрів у процесі препарування понад 48°С веде до різкого зниження репаративних властивостей й, у ряді випадків, навіть до термічного некрозу. Сучасний рівень розвитку імплантації вимагає повністю відмовитися від будь-якого впливу на кісткову тканину без охолодження навіть на стадії первинної обробки кісткового ложа пілотними борами. Фрези повинні мати внутрішнє охолодження, що забезпечує гарне проникнення охолоджцвальної рідини до місця препарування кісткової тканини й не допускає її перегріву.

Необхідно звернути увагу на те, наскільки повноцінно функціонують канали, що проводять охолодний розчин до робочої частини фрези (мал.1.7.3).

З метою профілактики ускладнень, препарування варто вести при частоті обертання різального інструменту не більше 300 об/хв. Необхідно здійснювати безперервне зрошення інструмента й операційного поля стерильним ізотонічним розчином хлориду натрію, охолодженим до 5-10°С. У процесі імплантації, що проходить без ускладнень і застосування складних технік, при установці одного імплантату витрачається приблизно 200 мл рідини. Необхідно використати тільки якісний, гостро заточений інструмент. Операційне поле повинне бути добре освітлене.

Ложе рекомендується препарувати обережно, часто зупиняючись і періодично оглядаючи робочу фрезу. Треба звернути увагу, що при витягу пилотного бора з кісткової тканини I типу, канали для охолодної рідини, бувають забиті кістковою стружкою. Від того, наскільки фрези цьому піддані, залежить їхня якість й ефективність роботи.

Якщо вони піддані такому явищу, то при роботі з ними необхідно враховувати цей факт. Через короткі проміжки часу потрібно витягати їх з кісткової тканини й оглядати, щоб переконатися у відсутності закупорювання каналів кістковою стружкою.

При роботі на пористій кістковій тканині III й IV типу використається бонконденсор (мал. 1.7.4). Цей спосіб препаровки кісткової тканини є більше повноцінним,ніж фрезерування, тому що він передбачає ущільнення кісткової тканини не за рахунок тертя, а шляхом ущільнення по периферії кісткової рани. Це завжди краще сприймається кістковою тканиною, ніж її препарування. Перегрів частіше відбувається при препаруванні, а не ущільненні.

Важливо також не допускати зайвого навантаження при установці імплантату. Настійна вимога полягає у використанні динамометричних ключів (мал. 1.7.5) для впровадження гвинтових імплантатів, щоб дозволяє уникнути деструкції кісткової тканини, що може викликати її лізис. Залежно від зусилля, що додається при закручуванні імплантату, можна планувати й строки початку протезування. Крім того, контроль зусилля при загвинчуванні абатмена дозволяє надійно його зафіксувати без того, щоб провернути імплантат, що внаслідок цього може бути загублений. Однак необхідно відзначити, що динамометричні ключі не завжди присутні в імплантаційних наборах, тому що вони значно збільшують їхню вартість.

Для пацієнта необхідно підібрати оптимальний у даній клінічній ситуації імплантат. У верхній щелепі найчастіше представлені кістка III й IV типу й у ній установлюються гвинтові імплантати. У нижній щелепі - звичайно кістка I й II типу й тут рекомендуються циліндричні імплантати. Якщо обсяг збереженої кісткової тканини недостатній, то необхідно використати плоскі імплантати.

У процесі роботи кожен лікар підбирає той інструментарій, що йому необхідний для успішного оперативного втручання, однак існує базовий набір, необхідний для початку роботи.

Насамперед, необхідний стандартний імплантаційоний набір (мал. 1.7.6). Він поставляється різними фірмами під свої конструкції імплантатів і звичайно містить у собі комплект фрез, від пилотного бора до фінішної фрези. Необхідно пам'ятати, що різальні інструмент (бори, мітчики, фрези) мають ліміт кратності їхнього використання, що відбито у відповідній документації фірми-виробника.

Під свої конструкції плоских імплантатів фірми-виробники також поставляють власні хірургічні набори.

Крім фірмового інструментарію, також необхідні й стандартні хірургічні інструменти, які використаються хірургом для проведення будь-якого виду оперативного втручання. Треба, зокрема, мати скальпель із одноразовими лезами. Зручніше за все користуватися № 15 або №11, у деяких випадках використається № 12.

Необхідно обов'язково мати кутові або прямі распатори й інструментарій для ушивання рани, що містить у собі голкотримач й одноразовий атравматический шовний матеріал з голкою.

Кетгут використати небажано, тому що він може набухати після операції, він часто розв'язується й від нього утворяться пролежні. Поліамідна нитка дратує й травмує навколишні тканини, часто прорізаючи краю рани. Краще використати сучасні синтетичні матеріали, які знімаються на 7 - 10 день після оперативного втручання.

Використаються наконечники з понижуючими редукторами, звичайно 4:1, 16:1, 20:1 й інші, які знижують швидкість обертання бора при відповідному збільшенні обертаючого моменту.

Для успішної операції при гарному охолодженні обов'язкова наявність потужного слюноотсоса для відводу охолодної рідини й слини.