3.8. Застосування імплантатів діаметром 2,9 мм

У більшості випадків мінімальний діаметр імплантатів становить, як правило, не менш 3,5 мм. Разом з тим, останні клінічні дослідження (з 1996 по 2005 р.г.) по використанню надтонких імплантатів Impladent діаметром 2,9 мм показали ефективність їхнього застосування. Переваги таких імплантатів полягають у можливості впровадження їх у вузький альвеолярний відросток, запобігання проведення синусліфтингу і як заміна плоских імплантатів і миниімплантатов.

Імплантати діаметром 2,9 мм, зрозуміло, мають меншу міцність, площею поверхні й вони роблять більше навантаження на кістку в області шийки імплантату. Однак дані проблеми розв'язувані.

Використання спеціальних марок титану дозволяє досягти прийнятної міцності цих імплантатів.

Для мінімізації ризику перевантаження можна збільшити їхню кількість, оптимизировать місце розташування, проводити атравматическое впровадження, прагнути уникати прямого навантаження й оптимизировать її, використати, по можливості, імплантати підвищеної довжини (не менш 8 мм). Також необхідно забезпечити якісне прилягання слизової до поверхні імплантату й проводити ретельну гігієну порожнини рота.

Статистика проведення двухетапной імплантації зі стандартним строком приживлення підтверджує можливість використання, якщо буде потреба, надтонких імплантатів.

Усього було прооперовано 115 пацієнтів, із середнім віком 47,5 років. Їм було встановлено 211 імплантатів, з них довжиною 10 мм - 47 шт., 12 мм - 80 шт., 14 мм - 70 шт. й 16 мм - 14 шт. Усього у верхню щелепу було встановлено 182 шт., а в нижню - 29 шт. З використанням синусліфтингу було встановлено 22 імплантату.

Час знаходження імплантатів у кості становило від 1,4 до 9,1 років, у середньому 6,4 років, а середній час навантаження на імплантат становило 5,3 років. Найбільш тривалий час навантаження на імплантат становило 8,2 роки.

Із загальної кількості в 211 імплантатів, на першому етапі прижилися всі, на другому етапі (через 6 - 7 років) відбулося відторгнення у двох випадках. Крім того, в одному випадку резорбція склала більше однієї третини імплантату.

3.9. Післяопераційний етап

У післяопераційний період необхідно прикласти холод на область втручання на 20 - 30 хвилин, з невеликим тиском, це зменшить набряк і біль. Відразу після операції призначаються анальгетики й седативні препарати. Пацієнтові необхідно надати в письмовому виді рекомендації з індивідуального догляду за порожниною рота, як на післяопераційний період, так і на увесь час функціонування імплантату.

Наступного дня після операції пацієнтові рекомендується обережно чистити зуби й 3 - 4 рази в день після їжі робити теплі содові ванночки. Особлива увага необхідно приділити гігієні ротової порожнини, доцільні полоскання 0,12%-ним хлоргексидином. Протягом 7 - 10 днів необхідно вживати тільки м'яку їжу помірної температури й уникати жування на прооперованій стороні.

Шви, залежно від складності операції, знімають на 7-й - 12-й день після імплантації з дотриманням правил антисептики.

Можливі запальні явища проявляються, як правило, наступного дня після операції й супроводжуються характерним тупим ниючим болем в області імплантату, нездужанням, головним болем, набряклістю й гіперемією слизової оболонки. У цьому випадку призначаються антибактеріальні препарати й фізіотерапія (гелій-неоновий або рубіновий лазер, магнитотерапія).

Після зняття запалення з пацієнтом варто поговорити по питанню гігієнічного відходу. Гігієна порожнини рота є важливою умовою тривалого функціонування протезів на імплантатах. Необхідно пояснити, що в більшості випадків причиною втрати зубів є нерегулярне й неповноцінне їхнє чищення, що може привести також і до випадання імплантату.

Знімний або проміжний протез можна застосовувати після стабілізації стану слизової оболонки, через 1 - 2 тижні. У цьому випадку оптимальним є використання еластичного базису.

Через місяць після зняття швів проводиться повторний огляд. Якщо в пацієнта немає скарг й у периімплантной зоні немає ознак запалення, то можна чекати, що остеоінтеграція пройде нормально. Рентгенологічне обстеження в такому випадку не потрібно.

Необхідною умовою остеоінтеграції є обмежена рухливість імплантату. Якщо зсув на границі кістка - імплантат буде перевищувати 30 мкм, то остеоінтеграції не відбудеться. При більшій початковій рухливості, фіксація відбувається за рахунок інкапсуляції неминерализованной волокнистою тканиною. Таким чином, тип біологічної фіксації імплантату обумовлений його первісною стабільністю.