9.2 Поняття робочого часу, його облік та структура

Відомо, що час зайнятих у економіці трудових ресурсів складається з робочого та позаробочого часу. Робочий час — це та частина фонду часу працівників, яка використовується чи має використовуватися на виробництво матеріальних та духовних благ. Позаробочий час можна умовно розділити на:

1. пов’язаний з працею на виробництві, в установі (пересування до місця праці і назад, обідня перерва тощо), з купівлею товарів, наглядом за дітьми і т. д.;

2. вільний час (відпочинок, підвищення культурного рівня, самоосвіта, виховання дітей та ін.)

Як основні одиниці вимірювання робочого часу в статистиці праці використовують людино-день та людино-годину.

Відпрацьований людино-день — це день, коли працівник прийшов на роботу та розпочав її незалежно від кількості годин його практичної роботи в цей день.

Людино-день цілодобового простою — день, коли робітник вийшов на роботу, але фактично її не розпочинав з певних причин. До цілодобових простоїв належать також людино-дні невиходів на роботу, дозволених адміністрацією у зв’язку з простоєм (так звані «умовні явки»).

Цілодобові простої включають до кількості явок, але не враховують як відпрацьовані людино-дні.

Людино-днем неявки вважається день, коли працівник не з’я­вився на роботу, незважаючи на те, повинен він був у цей день працювати чи ні.

Загальна сума людино-днів явок та неявок (включаючи святкові та вихідні дні) усіх працівників за певний відрізок часу називається календарним фондом часу в людино-годинах. Календарний фонд часу може бути отриманий також множенням кількості календарних днів у періоді на середньоспискову чисельність пра­цівників.

Людино-дні неявок на роботу вивчаються статистикою праці в розрізі причин. До причин неявок належать: вихідні та святкові дні, чергові відпустки, відпустки для навчання, відпустки у зв’яз­ку з вагітністю та пологами, хвороби, виконання державних обов’язків, інші неявки, дозволені законом, неявки з дозволу адміністрації, прогули.

Відпрацьованими людино-годинами потрібно вважати час фак­тичної роботи одного працівника.

За режимом роботи відпрацьовані людино-години поділяють на визначений та позавизначений час, при цьому наявність позавизначених годин роботи говорить про недоліки в організації праці і є головним наслідком неритмічної праці. Позавизначеними вважаються години, що були відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого дня, встановлену законом, а також години, відпрацьовані в ті дні, які за встановленим графіком мають бути вихідними.

Людино-години внутрішньозмінних перерв — це час протягом робочого дня, коли працівники не виконують виробничих зобов’язань.

Внутрішньозмінні перерви поділяють на внутрішньозмінні втрати робочого часу та внутрішньозмінний час, не використаний на виробництві з поважних причин.

До першого виду внутрішньозмінних перерв належать невикористані внутрішньозмінні простої працівників та інші втрати робочого часу (запізнення на роботу, завчасні залишення роботи, відсутність на робочому місці через неповажні причини). До другого — час перерв годувальниць; години, не відпрацьовані через хворобу, години виконання державних зобов’язань та ін.

Внутрішньозмінні простої робітників мають ураховуватись за причинами виникнення (поломка та ремонт обладнання, неотримання сировини, матеріалів, відсутність електроенергії і т. д.). На жаль, практика поточного обліку простоїв не дає змогу відображати внутрішньозмінні простої в повному обсязі, а тому наведені у звітності дані перебільшують кількість фактичних відпрацьованих людино-годин та відповідно зменшують кількість людино-годин внутрішньозмінних простоїв.

У зв’язку з цим велике значення для характеристики використання робочого часу має спеціальне дослідження. До таких досліджень відносять фотографії та самофотографії робочого дня, тобто записи всіх випадків невикористання робочого часу протягом зміни (дня), спеціальними спостерігачами (фотографія робочого дня) або самими працівниками (самофотографія) з зазначенням причин та довготривалості кожної перерви на роботі.