Тема 25. Демократична правова держава

1. Поняття, принципи та головні ознаки правової держави.

2. Громадянське суспільство та його ознаки.

3. Демократія та її суть.

1. Поняття та головні ознаки правової держави.

Правова держава — це така держава, в якій функціонує режим конституційного правління, існує розвинута і несуперечлива правова система й ефективна судова влада, забезпечено реальний розподіл влад з їхньою ефективною взаємодією та взаємоконтролем, з розвинутим контролем з боку суспільства державної влади.

Правова держава — це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини. Саме така держава є одним з найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів.

Принципи правової держави:

1. Принцип пріоритету права: а) розгляд всіх питань суспільного і державного життя з позиції права, закону; б) поєднання загальнолюдських морально-правових цінностей (розумність, справедливість) і формально-регулятивних цінностей права (нормативність, рівність всіх перед законом) з організаційно-територіальним поділом суспільства і легітимною публічною владною силою; в) необхідність ідеологічно-правового обґрунтування будь-яких рішень державних і суспільних органів; г) наявність в державі необхідних для виразу і дії права форм и процедур (конституції і законів, системи матеріальних і процесуальних гарантій и т.д.).

2. Принцип правової захищеності людини і громадянина. Цей принцип має первинний, комплексний, неперехідний і абсолютний характер.

3. Принцип єдності права і закону. Закон має бути правовим не тільки по формі, але й по змісту, тобто він повинен відображати природно-правові начала, відповідати міжнародно-правовим нормам з прав людини, бути прийнятим легітимним органом державної влади, при його прийнятті має бути використаний весь комплекс правових засобів і прийомів, вироблених світовою практикою.

4. Принцип правового розмежування діяльності різних гілок влади.

Головні ознаки правової держави: і. Соціально-змістовні:

1. Закріплення в законодавстві основних прав людини.

2. Панування у суспільному і державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення, забезпечуючи та гарантуючи непорушність прав меншості або окремого індивіда, втілюючи, при цьому, загальнолюдські цінності та ідеали.

3. Врегулювання відносин між особою і державою на основі загальнодозвільного принципу — особі дозволено все, що прямо не заборонено законом; та регулювання діяльності державних органів на основі спеціальнодозвільного принципу — дозволено тільки те, що прямо передбачено законом.

4. Наявність взаємо відповідальності між особою і державою, яка включає у себе можливість для громадянина не тільки оскаржити неправомірні дії державного органу або службовця, але й отримати відшкодування за завдані збитки.

5. Притаманність усім громадянам високої правової культури, яка включає у себе знання актуального чинного законодавства та вміння і навики його використання.