Запитання і завдання для самоконтролю

1.Що таке список і перелік? Яка між ними різниця?

2. Які реквізити містить список?

3. Напишіть список студентів, які отримують Шевченківську, підви­щену та звичайну стипендію.

4. Які прислівники пишуться разом?

5. Які прислівники пишуться через дефіс?

6. Які речення називаються складносурядними?

7. Які розділові знаки ставляться між частинами складносурядного речення?

8. Коли ставиться кома?

9. Коли кома не ставиться?

10. Коли ставиться тире?

11. Коли ставиться крапка з комою?

12. Запишіть тексти під диктовку. Звірте написане з надрукованим, виправте помилки і поясніть їх.

I. З уст народу

Давним-давно в Чигирині від сивої, спрацьованої за довге життя бабусі я почув зворушливу легенду. Бабуся сиділа на ослоні в своїй тісненькій хатині, а довкола неї, по стінах, бар­висто цвіли рушники, вишиті її сухими, жилавими руками. її тихий голос дзвенів чисто-чисто, ніби Холодоярський струмок:

— Жила в нашому містечку дівчина-красуня. На диво струнка, чорноброва, з тугою косою за плечима, знала безліч старовинних пісень і співала їх так, що навіть людина, яка й мови української не знала, — танула серцем, ронила сльо­зу, бо вчувала у тих мелодіях, звичайнісіньких буденних словах — красу душі народної. Звали ту дівчину Оленою, і мала вона от-от повінчатися зі своїм нареченим. Палко і вірно вони кохали одне одного. На жаль, заступили світ чорні хмари війни... Ганьбили й топтали дощенту землю нашу злі воріженьки. Провела на світанку Олена свого любого на фронт, провела й стала чекати день за днем. І тільки тоді, як визволила Червона армія до кінця наш край Чигиринський з-під фашистських чобіт, тільки тоді приніс листоноша жаданий трикутник. Але не від Тихона, ні... Друзі його писали, що лежить її суджений у далекому лазареті, смертельно поранений і без кінця-краю марить її ім'ям... Називає адресу, кличе Олену, просить привезти води з джерела, що на Замковій горі, благає уві сні долю, аби Оленчин голос почути, народною піснею з уст її душу втолити...

Рано-вранці зібралася дівчина і подалася до щастя свого аж на Урал. Відшукала, до спопелілих вуст припала, дже­рельною водою напувала і тихо співала улюблену Тихонову пісню, яку він найбільше поривався слухати ввечері під вербами біля Тасмина:

Ой у лузі, та ще й при березі Червона калина...

І побачила Олена, як з тим її співом, її тихим сердечним голосом все ясніше розплющувалися карі очі коханого, а на його блідому, вкрай змарнілому обличчі — тепло світилася усмішка... Дні й ночі просиджувала біля нього.

А коли забирала додому немічного каліку без рук і пра­вої ноги, лікар-хірург відкликав Олену і сказав наодинці: «Не ми, а ваша любов, ваші пісні народні врятували солда­та від смерті» (С. Носань).

II. Життя квітів починається з пролісків.

Пролісок — квітка ніжна, але смілива й нетерпляча. Ще не зійде сніг, а вже крізь весняну ніздрювату сніго-льодову скоринку, про­гріваючи собі тісненьку і скромну проталину, пнеться цуп­кий паросток, схожий на цибульку. Сьогодні це біло-зеленаво-жовтуватий хвостик, а завтра це біло-зелена гостриця, післязавтра це вже довгий зелений листок з тоненькою стрілкою всередині. Ще за день брунька на кінці стрілочки розквітає враз твердою білою пащицею — і квітів визорює так густо, що земля знову стає біла і зимна від рясного холодного цвіту.

І негайно ж заквітовує ряст. Це вже весна. Квіти рясту фіалкові — теплі і сонячні. І хоча тіло квітки ще тверде, напружене, готове до опертя холоду й негоді — проте дух її вже ніжний, теплий, весняний. Вона вже пахне.

Потім з'являється жовтий козелець. Це вже повна весна. Квітка гаряча, як сонце. Вона м'яка і ніжна. Дух від неї іде сильний, але це вже аромат. І росте козелець вже не з чорної землі. Довкола вже не тільки торішнє пріле листя, а й зелена трава. Над козельцем вже схиляється зелена брость і молода парость.

І тоді рясно вибухає фіалковий цвіт.

Густим килимом вкривають теплу землю фіалки. Вони пахнуть ніжно, радісно і хвилююче. Випростує свої м'які волохаті пелюстки тихий сон. Стрімко зводяться легкі тремт­ливі дзвіночки. Все затоплює, все захоплює, все укриває войовничий, невідступний, швидкий барвінок. Надходить літо (За Ю. Смоличем).