§ 7. Основні вимоги до мовлення

Мовленнєва культура особистості великою мірою зале­жить від її зорієнтованості на бездоганне, взірцеве мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися таки­ми найважливішими ознаками:

правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з певної теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;

багатством, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конст­рукцій речень;

точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словниково­го запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найповніше відповідають висловлюваному змісту;

виразністю. Щоб мовлення було виразним, слід наголо­шувати найважливіші місця свого висловлювання й вира­жати своє ставлення до предмета мовлення;

доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Треба уника­ти того, що могло б уразити співрозмовника, викликати в нього роздратування. Вказувати на помилки слід у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає дос­конале володіння літературною мовою, її нормами.

Культура мовлення — це ще й загальноприйнятий мовний етикет — усталені мовні звороти, типові формули, якими послуговуються у певних ситуаціях спілкування. Вони відпо­відають національно-культурним традиціям суспільства або окремого соціуму. Серед виражальних засобів української мови — типові формули звертання, вітання, прощання, поба­жання, подяки, поздоровлення, прохання, вибачення, співчут­тя тощо. У кожного народу складається свій традиційний мовний етикет, причому кожний соціум, регіон має харак­терні йому формули, що зумовлено звичаями, ритуалами, специфікою мовного узусу. Мовний етикет визначається також соціальним статусом мовців, рівнем їхньої освіти й виховання, статтю, віком, емоційністю ситуації.

Неабияке значення має і тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність та ввічливість — основні вимоги мовного етикету.

Вправа 1. Прочитайте висловлювання про мову. Яке значення має мова в житті суспільства та людини?

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється-ожива,

Як їх почує!

(Т. Шевченко)

«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування» (Панас Мирний).

«Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її. Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови» (М. Рильський).

«Мова — це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова — це ще й музика, мелодика, фарби буття, сучасна художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу.

Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її» (О. Гончар).

«Мова народу, народності чи їх діаспори — то генетич­ний код національної культури, запорука самобутності та самозбереження» (Д. Овсянико-Куликовський).

«Людина, яка втратила свою мову, — неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови. В неї зовсім відмінна рефлексія, і користується вона, за визначенням І. Франка, «верхньою» свідомістю. Себто її підсвідомість уна­слідок асиміляції загальмована, притуплена» (Я. Мовчан).

«Рідна мова — це найособистіша і найглибша сфера об­стоювання свого «я», коли воно є, своєї особистої і національ­ної гідності. Та річ не тільки в цьому. Річ і в об'єктивній природності, доцільності рідних мов та мовного розмаїття в багатонаціональному світі, річ в об'єктивній цінності їх для картини світу, річ у тому, що з умиранням усякої, а особли­во розвиненої національної мови, людство назавжди втра­чає одну зі сторінок своєї духовної історії, стає біднішим і несправедливішим» (/. Дзюба).

«До найкоштовніших надбань кожного народу належить мова. Тому й називаємо це надбання рідна мова. Рідна, як мати, як Батьківщина, як усе найдорожче серцю. Мова — найбільший духовний скарб, у якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свій досвід і мудрість, перемоги і славу, культуру і традиції, думи і сподівання. Рідним сло­вом народ збагачує також світову культуру. Слова — наше повнокровне життя, невмируще джерело поступу. З цього невичерпного джерела мовець здобуває не тільки знання про навколишній світ, а й моральні й естетичні оцінки та уподобання народу» (/. Вихованець).

«Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається, засуджує себе на злиденність душі. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого _Не промовляє рідне слово, — це людина без роду й племені.

Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.

Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури» (В. Сухомлинський).

Вправа 2. Письмово розкрийте значення таких понять: культура мови, виховання культури мови, мовна політика.

Вправа 3. Напишіть розповідь «Мова — душа народу». Обґрунтуйте своє розуміння цього вислову.

Вправа 4. Прочитайте вголос висловлювання про мову, поясніть їх зміст. З поданих текстів випишіть приклади орфоепічних (вимовних), орфографічних (правописних), стилістичних (доцільність використан­ня мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування), граматичних (вибір правильного закінчення), синтаксичних норм.

«...Українська мова в багатстві й гнучкості форм не по­ступається ані жодній із сучасних літературних мов слов'ян­ства і не бідна аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду, але чиє місце на право само­стійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойо­ване й не може бути зайняте ніким іншим» (М. Драгоманов).

«На Україні повинно мати силу тільки українське слово» (В. Винниченко).

«Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях на­родної пісні, переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність українського серця й української землі. Ге­ніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка й Чайковський, Барток і Стравінський скористалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови. Українська мова не вчора придумана. Вона — не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона має все» (Д. Павличко).

Вправа 5. Прочитайте текст уголос. Які враження виникли у вас після його прочитання? Назвіть засоби, за допомогою яких автор на­магається викликати ці враження та почуття.