78) Синтакс. Й стиліст. Характеристика періоду

Синтаксис – (гр- побудова, зв'язок) – розділ граматики, що вивчає правила поєднання слів у речення. Реченням наз граматично й інтонаційно оформлена цілісна мовна одиниця, яка є основним засобом формування та вираження думки. Синтаксис не має чітких одиниць щодо стильового забарвлення, які прикріплюються до певних сфер мовлення. Залежно від кількості синтаксичних центрів речення поділ на прості(з 1синтаксичним центром) та складні (2 і більше центрів)

Період (гр.. periodos - рух по колу) – складна синтаксична конструкція, що характеризується детальним викладом, побудована з гармонійно організованих частин, які замикаються у коло, створюють у логічному та інтонаційному плані завершену одиницю мови. Змісту П хар-ться розгорненим викладом теми, форма – впорядкованим впорядкуванням компонентів.

Учення про П та його стилістичні можливості розроб ще в античн часи . Існ різні визначення:1. Будуються на зовнішньому враженні, яке П справляє на читача чи слухача – пишність , структурність, музичність; 2 на граматичн. Властивостях П (типи речень які входять до складу).

Отже в П є 2 взаємно зрівноважені частини: І – (засновок) -входить кілька однорідно побудованих елементів(напр., підрядних або головних речень); ІІ –

(висновок), що замикає першу логічно, граматично, інтонац. Між І і ІІ є пауза – важливий компонент, не лише розмежовує дві частини, а привертає увагу до висновку, який може бути поєднаний з кожним компонентом засновку.

Незамкнений П – починається з висновкової частин, а паралельно-членна конструкція йде після паузи.

Обірваний П- буд. як класичн, але висновок відсутн зовсім, або замінюється вигуком чи синтаксичн конструкц, що заперечує можливість того, про що йшлося в засновковій частині.

Обрамлений П – має однаков початок засновку і висновку.

П широко вжив всіх стилях мови. У художн. стилі виступає як особлива форма образного зображення навколиш світу. Вкорист для вираження складного висловлювання, широкого за змістом і глибокого за впливом на читача. Може бути початком розповіді, містком між двома діями, кульмінацією епізоду, твору, допомагає виразити емоц-експресивний стан героя, для відтвор пейзажів, картин природи, побуту. У поезії П – відтвор урочистий настрій. У наук. Стилі допомогає передати думку в процісі її формування, відтворити шлях логічних роздумів.

У науково-популярн, наук-публіц – автор доносить читач досягнення науки, для викладу аргументування.

79) Деетимологізація, роль у мові

Деетимологізація(Д)– це втрата семантичних зв’язків похідного слова з тим, від якого воно утворене. (Пр. личинка – тварини на перш. стадії розвитку походить від – личина «маска» (архаїчне сл.); мішок – поход від утраченого суч укр. мов міх «хутро». Сьогоддні мішків з хутра не роблять – причина розриву Е. зв’язку). Це пояснюю те, що у мовах збереглося небагато етимологічно прозорих (мотивованих) найменувань.

Д. відбув в кожній мові. Причини Д.: зрушення в значеннях, звукові зміни, розбіжності в стилістичних сферах уживання слів, особливості природи називання, непродуктивність старих афіксів тощо. Д - це дуже корисний процес— сприяє розвитку багатозначності слова, збільш мовні ресурси. (Пр. сл. «чорнило» утвор від сл. «чорний», бо спершу рідина для написання була тільки чорн кольору. Згодом з.яв інші барвники. Та ми кажемо зелене чорнило, тому що свідомість сприйм чорнило як рідину для написання. . Таким чином Д позбавила нас необхідності створ сл. зеленило, червонило й под. Наслідком Д. зникає мотивованість навіть недавніх утворень : літучка, п’ятихвилинка.