69) Монолог у різних стилях мови

Монолог — це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії

організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї

особи.

Монологічне мовлення виконує такі комунікативні функції:

1) інформативну — повідомлення інформації про предмети чи події

навколишнього середовища, опис явищ, дій, стану;

2) впливову — спонукання до дії чи попередження небажаної дії,

3) експресивну (емоційно-виразну) — використання мовленнєвого

спілкування для опису стану

4) розважальну — виступ людини на сцені чи серед друзів для розваги

слухачів (наприклад, художнє читання, розповідь у неофіційній бесіді);

5) ритуально-культову — висловлювання під час будь-якого ритуального

обряду (наприклад, виступ на ювілеї).

основні типи монологічних висловлювань:

опис, розповідь і роздум (міркування). В основі їх класифікації лежать

такі логічні категорії як простір, час, причина і наслідок. Людина або

описує факти об'єктивної дійсності, передаючи їх просторові відношення,

або повідомляє, розповідає про них, розглядаючи їх у часових

відношеннях.

Монолог-опис є констатуючим типом монологічного висловлювання, в якому

стверджується наявність чи відсутність будь-яких ознак в об'єкті,

описується людина, природа, погода, оточуючі предмети тощо, вказується

просторове розміщення предметів, перераховуються їх якості та ознаки.

Монолог-розповідь є динамічним типом монологічного висловлювання, в

якому розповідається про розвиток подій, пригод, дій чи станів.

Різновидами монологу-розповіді є монолог-оповідь і монолог-повідомлення.

Якщо в розповіді йдеться про об'єктивні факти з життя суспільства в

цілому, то в оповіді — про факти з життя самого розповідача, що надає

подіям, які описуються, суб'єктивно-особистісного характеру.

Монолог-повідомлення є відносно коротким викладом фактів чи подій

реальної дійсності у стислій, інформативній формі.

Монолог-міркування спирається на умовиводи як процес мислення, в ході

с мислення, в ході якого на основі вихідної тези/судження чи декількох тез/суджень робиться висновок.

Як сполучні засоби в монолозі вживаються також усні мовленнєві формули,

які допомагають почати, продовжити чи закінчити висловлювання

70) Жаргонізми й аргонізми в складі української лексики.

Арго (франц. аrgot) — особлива мова певної обмеженої професійної або соціальної групи, що складається з довільно обраних видозмінених елементів однієї або кількох мов. Арго використовується, як правило, з метою приховування предмета комунікації, а також як засіб відокремлення групи від решти суспільства. Термін "арго" частіше використовується у вузькому значенні, позначаючи засіб спілкування декласованих елементів, розповсюджений у середовищі бандитського світу.

У наш час арго, як система, зникло (немає арго лірників, прасолів, офень та ін.), вести мову можна тільки про арготичні підсистеми в межах жаргонів, тому що кількість власне арготичних слів (відомих обмеженому колу людей) дуже мала. Примітивна форма арго ще збереглась у шкільному жаргоні.

Наприклад, мова на "ку" (до кожного складу звичайного слова в препозиції додається цей склад): кухлокупець - хлопець;

кукукупикути — купити.

Частково ще збереглось злодійське арго ( "блатна музика", "стук по блату" ), але знову ж таки як підсистема кримінального жаргону:

бер - будинок, квартира;

дурка - жіноча сумочка;

орел — серце та ін.

Жаргон (франц. jargon) - різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою, відносно стійкою соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії (жаргон програмістів), місця в суспільстві (жаргон російського дворянства у ХІХ ст.), зацікавлень (жаргон філателістів) або віку (молодіжний жаргон). Від загальнонародної мови жаргон відрізняється специфічною лексикою і фразеологією та особливим використанням словотворчих засобів

До цього визначення слід додати, що жаргонізми характеризуються виразним емоційно-експресивним навантаженням.

Наприклад: кера - класний керівник (жінка);

студебєкер - студентський квиток;

комп - комп'ютер;

точка, крапка - нелегальне місце продажу спиртних напоїв;

макаронник, кусок - прапорщик і под.

Якщо арго виникло з метою ідентифікації групової належності співрозмовника та конспірації мовлення, то основою появи жаргонізмів у певному середовищі є бажання носіїв мови бути дотепними, вразити співбесідників свіжістю, яскравістю і точністю висловлення, виділитись за допомогою мови між співрозмовниками, самоствердитись, прагнення показати свою зневагу або байдужість до предмета розмови, пом'якшити або навпаки посилити враження від висловлення, намагання уникнути "затертих" або пишномовних слів і виразів, настанова на фамільярність висловлення, і, зрештою, гра слів для розваги. З цього приводу В.М.Жирмунський писав, що жаргони є свого роду суспільною забавою, мовною грою, яка підпорядкована принципам емоційної експресивності .