- •Предмет і завдання стилістики
- •Морфологічні синоніми як стилістичний засіб
- •Одно- і двоскладні речення (характеристика і зіставлення)
- •Загальна народна і літературна мова. Норми української літературної мови
- •Афіксація з лексичного погляду.
- •Типи фразеологічних одиниць за способом з’єднання компонентів та за генетичними зв’язками.
- •Поняття стилю. Принципи поділу на стилі.
- •Взаємозаміна способів дієслова.
- •Безособові речення в різних стилях.
- •Стилістична диференціація української лексики
- •11. Категорія роду, як стилістичний засіб.
- •12. Типи простих речень за інтонацією та будовою.
- •13. Лексика української мови за походженням.
- •15. Стилістичні можливості складного речення.
- •16. Фонетичні особливості та вимовні норми сучасної української мови.
- •17. Ступінювання прикметників та їх стилістичні аспекти.
- •18. Номінативні речення в різних стилях.
- •19. Багатозначність і омонімія.
- •20. Стилістичне використання категорії числа.
- •21.Риторичні звертання та їхні стилістичні можливості.
- •22.Багатозначність як стилістичний засіб.
- •23.Стягнені й нестягнені форми прикметників. Короткі форми прикметників. Стилістичні можливості.
- •24. Називний відмінок уявлення
- •25.Омоніми як лексичне й стилістичне явище. Типи омонімів.
- •26.Взаємодія часів дієслова.
- •27. Особливості будови складного речення в науковому стилі.
- •28. Тропи в різних стилях мови.
- •29. Лексико-семантичний спосіб словотвору. Основоскладання.
- •35.Стилістичні можливості числівників.
- •31. Стилістичні можливості паронімів, семантичні помилки, спричинені паронімією.
- •32.Взаємозаміна осіб дієслова.
- •33.Складне речення в художньому стилі.
- •34. Синоніми в різних стилях.
- •36. Однорідний ряд як стилістичний засіб у нехудожніх текстах.
- •37. Антонімія та її стилістичні функції.
- •38. Активні та пасивні дієприкметники в українській мові.
- •39.Однорідний ряд у публіцистиці і красному письменстві.
- •40.Лексика іншомовного походження у стилістичному плані. Інтернаціоналізми, екзотизми, варваризми.
- •41. Стилістичне використання займенників.
- •42. Способи вираження узагальнення.
- •44. Службові частини мови в стил. Плані.
- •45. Факутальтивне і нормативне відокремлення.
- •46. Номінат. І ст. Ф-ї неологізмів.
- •47. Метафора і метонімія у різних стилях.
- •48. Відокр. Прикладки в ст. Плані.
- •49. Застаріла лексика.
- •51. Власне звертання, напівриторичне в стил. Плані.
- •55. Термінологія як компонент укр. Мови. Вимоги до термінів
- •56. Стиліст. Використання гіперболи та літоти.
- •61)Способи творення та можливості використання професіоналызмів
- •62) Характеристика наукового стилю та його різновидів
- •63) Пряма мова в художньому стилі
- •64)Розмовна й просторічна лексика в стилістичному плані
- •65) Публіцистичний стиль. Його різновиди
- •66)Невласне пряма мова, її стилістичні можливості.
- •67) Діалектизми, їх номінативні та стилістичні функції.
- •68) Епітет і порівняння в стилістичному плані.
- •69) Монолог у різних стилях мови
- •70) Жаргонізми й аргонізми в складі української лексики.
- •71) Художній стиль
- •72) Особливості будови та стилістичні можливості внутр.Діалогу
- •73) Етимологія та її викор. В стил.Плані
- •74) Іншомовні словотворні елементи в питомих укр.Словах
- •75) Композиційні та стилістичні функції діалогу й полілогу
- •76) Народна етимологія як засіб гумору та сатири
- •77) Розмовний стиль
- •78) Синтакс. Й стиліст. Характеристика періоду
- •79) Деетимологізація, роль у мові
- •80) Засоби вираження міри й якості, її стиліст. Можливості
- •81. Види періодів. Період у художньому та нехудожньому текстах.
- •82. Фразеологія укр. Мови.
- •83. Стилістична роль порядку слів.
- •84. Стилістичні фігури на основі синонімії.
- •85. Використання фразеології в різних стилях.
- •87. Стилістичні фігури на основі паронімії та антонімії.
- •88. Видозміна фразеологізмів як стилістичних засобів.
- •89. Власні й загальні іменники як стилістичний засіб.
- •90. Стилістичні фігури як засіб логізації тексту.
76) Народна етимологія як засіб гумору та сатири
Етимологія (гр. etymon – «істина, першооснова», logos – слово) – розділ мовознавства, що вивч. походження слів. Внутрішня форма слова – це його семантична структура, морфологічні властивості, що символіз. зв'язок даного звучання з дан. значенням. Походження слова встановл. таким чином: зіставл. зі спорідненими сл. своєї чи інш. мов. Приклад: віконниця, підвіконня від вікно. Вікно – від око, т.як існ. спільна ознака (внутрішня форма) око - орган жив. істот, через який бачить навколишн. світ, вікно – отвір, в будівлі,через який потрапляє світло і видно навкол. світ. Слово походить з праслов’янських мов, та з часом зазнало фонетичних змін.
Народна Е. (несправжня, наївна Е. ) – це зближення запозиченого або рідного слова з іншим словом на підставі випадкового звукового збігу, без урахування реальних фактів. Тобто, на відміну від наукової, народна Е. не відновлює втрачених Е-них зв’язків, а намаг. поясн. походж. сл.. виходячи з сучасного стану мови. З визначенням «народна» варто бути обережн. оскільки значна частина цих Е. виникла не в народному середовищі, а на вищому академічному рівні. (Пр. Ще в 18 ст. академ. і філолог Тредіаковський писав, що назва стародавн. мешканців Піренейського півострова — ібери поход від перекруч сл.. упери. Поясн. Це тим, що вони за географ . полож з усіх сторін уперті морями.) Отже народ тут ні до чого. Просто за часів науковця Е. ще не сформ. Як наука, тому був простір для подібн фантазій.
Народн. Е. використ. зі стилістичною метою в літ-рі. Використ для створ комічн ситуац, для хар-ки персонажів (Пр: письмен Яворівський писав про героя твору, що той вваж, що сл. океан поход від сл. око, бо океан – це найбільше, що може побачити людське око.). У поезії – нар. Е. – це засіб образності. У художн. Твор. Власні назви – імена, прізвища викор для хар-ки персонажів (Пр. Зайдиголова, Чмир, Терпилиха), історичн найменування та географічн. Назв – для створ місцевого колориту (Пр. плато звалося Липками, бо там колись був липовий гай); для показу шляху авторськ роздумів.
Словотворч. асоціації на підставі народн Е. прявилися у вигляді «тлумачно-Е-них словників» - поширені в газетах і часописах. Статті» такого словника буд. за принц.: слово— стилістична ремарка – тлумачення. (Пр.: автограф – водій із благородної сім.ї – насправді поход від гр. сл. autos-«сам», grapho-«пишу»—власноручний підпис. Пройдисвіт – турист, справж знач – «шахрай». Нудист – доповідач монотонного типу, спавж— від лат. Nudus- голий – «прихильник культу голого тіла»)
77) Розмовний стиль
Розмовне мовлення – найдавніший стиль будь-якої нац.. мови – бо виконує функт спілкування. Особливість стилю: розмаїття ритміко-мелодійних варіацій, різноманітність, велика кількість експресивна емоційно-оцінних слів і зворотів, просторічні елементи (свідомі і несвідомі). З синтаксичного погляду характеризується широким використ неповних та еліптичних речень , наявність стереотипний конструкцій. Мовлення спонтанне, непідготовлене. Компоненти: міміка, жести, конкретна ситуація, наявність чи відсутність об’єкта мовлення. Синтаксична побудова залежить від кількості мовців—
монолог, діалог, полілог.