- •Предмет і завдання стилістики
- •Морфологічні синоніми як стилістичний засіб
- •Одно- і двоскладні речення (характеристика і зіставлення)
- •Загальна народна і літературна мова. Норми української літературної мови
- •Афіксація з лексичного погляду.
- •Типи фразеологічних одиниць за способом з’єднання компонентів та за генетичними зв’язками.
- •Поняття стилю. Принципи поділу на стилі.
- •Взаємозаміна способів дієслова.
- •Безособові речення в різних стилях.
- •Стилістична диференціація української лексики
- •11. Категорія роду, як стилістичний засіб.
- •12. Типи простих речень за інтонацією та будовою.
- •13. Лексика української мови за походженням.
- •15. Стилістичні можливості складного речення.
- •16. Фонетичні особливості та вимовні норми сучасної української мови.
- •17. Ступінювання прикметників та їх стилістичні аспекти.
- •18. Номінативні речення в різних стилях.
- •19. Багатозначність і омонімія.
- •20. Стилістичне використання категорії числа.
- •21.Риторичні звертання та їхні стилістичні можливості.
- •22.Багатозначність як стилістичний засіб.
- •23.Стягнені й нестягнені форми прикметників. Короткі форми прикметників. Стилістичні можливості.
- •24. Називний відмінок уявлення
- •25.Омоніми як лексичне й стилістичне явище. Типи омонімів.
- •26.Взаємодія часів дієслова.
- •27. Особливості будови складного речення в науковому стилі.
- •28. Тропи в різних стилях мови.
- •29. Лексико-семантичний спосіб словотвору. Основоскладання.
- •35.Стилістичні можливості числівників.
- •31. Стилістичні можливості паронімів, семантичні помилки, спричинені паронімією.
- •32.Взаємозаміна осіб дієслова.
- •33.Складне речення в художньому стилі.
- •34. Синоніми в різних стилях.
- •36. Однорідний ряд як стилістичний засіб у нехудожніх текстах.
- •37. Антонімія та її стилістичні функції.
- •38. Активні та пасивні дієприкметники в українській мові.
- •39.Однорідний ряд у публіцистиці і красному письменстві.
- •40.Лексика іншомовного походження у стилістичному плані. Інтернаціоналізми, екзотизми, варваризми.
- •41. Стилістичне використання займенників.
- •42. Способи вираження узагальнення.
- •44. Службові частини мови в стил. Плані.
- •45. Факутальтивне і нормативне відокремлення.
- •46. Номінат. І ст. Ф-ї неологізмів.
- •47. Метафора і метонімія у різних стилях.
- •48. Відокр. Прикладки в ст. Плані.
- •49. Застаріла лексика.
- •51. Власне звертання, напівриторичне в стил. Плані.
- •55. Термінологія як компонент укр. Мови. Вимоги до термінів
- •56. Стиліст. Використання гіперболи та літоти.
- •61)Способи творення та можливості використання професіоналызмів
- •62) Характеристика наукового стилю та його різновидів
- •63) Пряма мова в художньому стилі
- •64)Розмовна й просторічна лексика в стилістичному плані
- •65) Публіцистичний стиль. Його різновиди
- •66)Невласне пряма мова, її стилістичні можливості.
- •67) Діалектизми, їх номінативні та стилістичні функції.
- •68) Епітет і порівняння в стилістичному плані.
- •69) Монолог у різних стилях мови
- •70) Жаргонізми й аргонізми в складі української лексики.
- •71) Художній стиль
- •72) Особливості будови та стилістичні можливості внутр.Діалогу
- •73) Етимологія та її викор. В стил.Плані
- •74) Іншомовні словотворні елементи в питомих укр.Словах
- •75) Композиційні та стилістичні функції діалогу й полілогу
- •76) Народна етимологія як засіб гумору та сатири
- •77) Розмовний стиль
- •78) Синтакс. Й стиліст. Характеристика періоду
- •79) Деетимологізація, роль у мові
- •80) Засоби вираження міри й якості, її стиліст. Можливості
- •81. Види періодів. Період у художньому та нехудожньому текстах.
- •82. Фразеологія укр. Мови.
- •83. Стилістична роль порядку слів.
- •84. Стилістичні фігури на основі синонімії.
- •85. Використання фразеології в різних стилях.
- •87. Стилістичні фігури на основі паронімії та антонімії.
- •88. Видозміна фразеологізмів як стилістичних засобів.
- •89. Власні й загальні іменники як стилістичний засіб.
- •90. Стилістичні фігури як засіб логізації тексту.
Предмет і завдання стилістики
Стилістика — ділянка мовознавства й літературознавства (поетики), що вивчає функційно-стильові засоби мови й їх стосування з погляду норм, їх варіантів (нормативна С.) і відхилень (літ. С.) в синхронному й діяхронному (іст. С.) перекрої. С. розвинулася у 19 — 20 ст.ст. з риторики, виниклої в античній Греції й Римі як мистецтва суд.-вічового красномовства. Теоретичні підстави гр.-рим. риторики, спершу в їх латинсько-поль. бароковій версії, були запроваджені у шкільне навчання по братських школах. У 17 ст. в Київській Академії виникли компілятивні рукописні підручники латинською мовою (найдавніший збережений 1637; спершу з поль. практичними прикладами).
Основні завдання стилістики в теоретичному аспекті зводяться до з’ясування головних понять, визначення основних критеріїв класифікації стилів; висвітлення основних етапів формування, становлення і розвитку функціональних стилів української літературної мови в різних сферах спілкування, зв’язку інтра- й екстралінгвістичних чинників; характеристики стилістичного матеріалу сучасної української літературної мови. У практичному аспекті завдання стилістики української мови зводяться до оволодіння стилістичною системою української мови, стилістикою ресурсів і функціональною стилістикою; вироблення вмінь і навичок визначати стилістичні ознаки мовних одиниць у текстах усіх стилів; ознайомлення із стилістичними прийомами і способами використання мовного матеріалу відповідно до умов і цільової настанови; вироблення умінь оцінювати стилістичні можливості мовних засобів; закріплення стилістичних навичок шляхом конструювання стилістично довершеного тексту; піднесення культури професійного, ділового й побутового мовлення.
Морфологічні синоніми як стилістичний засіб
Морфологічні синоніми – це варіанти форм слів на позначення того самого поняття: гуляє – гуля, співає – співа, питає – пита, стрибає – стриба, лунає – луна.
Перші компоненти цих пар нейтральні з погляду літературної нормативності, другі теж літературні, але з обмеженими діапазоном вживання (поезія, розмовна мова). Або ще: ходить, носить, робить, бачить, любить і ходе, носе, робе, любе, де в першому ряду – літературні варіанти, в другому – діалектні. Форми прикметників на зразок – синьому – синім, білому – білім, великому – великім.
Одно- і двоскладні речення (характеристика і зіставлення)
Речення, предикативний центр якого складається з двох членів, називається двоскладним. Члени простого речення поділяються на головні й другорядні. Головні члени – підмет і присудок, означають суб’єкт, що виконує дію (підмет) і дію, що виконується (присудок). Вони пов’язані й утворюють предикативний центр (грам. основу речення). Другорядні речення – означення, додаток, обставина – пояснюють головні або інші другорядні члени речення і синтаксично залежать від них.
Односкладні речення – речення, предикативний центр якого складається з одного члена.
Типи:
Означено-особові – односкладні речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що визначає особу, яка виконує дію. Головним членом у таких реченнях можуть виступати тільки дієслова у формі 1-ої та 2-ої соби однини і множини Т.Ч. і Майб. Часу, а також дієслова 1-ло й 2-ої особи однини й множини наказового способу. Усі односкладні означено-особові речення можуть бути перетворені на двоскладні (Піду в кіно – я піду в кіно).
Узагальнено-особові речення –односкладні речення, головний член яких означає дію, що може стосуватися будь-якої особи в будь-який момент часу. (Багато будеш знати – швидко постарієш)
Неозначено-особові - речення, гололовний член яких виражений дієсловом у формі 3-ої особи множини Т.Ч чи Майб. Ч у формі множини минулого часу й умовного способу. (Завтра до вас подзвонять). Виконавець дії в реченні не називається – вся увага зосереджується на самій дії та її результаті. (Дивись, все уже розкупили)
Безособові речення – односкладні речення, головний член яких називає дію або стан, котрі не мають виконавця чи носія або реалізуються незалежно від них. Поділяються на групи:
А). Речення, і яких головний член виражений безособовим дієсловом. (Означають: природні явища, фізичні і психічні стани істоти, наявність чи відсутність чогось, дії невизначених сил)
Б). Речення, в яких особові дієслова вживаються в ролі безособових
В). Головний член безособового речення може бути виражений безособово-предикативними словами:
- прислівникового походження (було, буде)
- іменникового походження (страх, жаль)
- модальним предикативним словом типу треба, потрібно, можна
- заперечним предикативними словами (нема, нікому, ніде, ні з ким)
Інфінітивні речення – головним членом є синтаксично незалежний інфінітив (2 групи: з частеою «би» і без частки).Означають неминучість дії, фізичну нездатність дії, категоричний наказ, заклик, сумнів, вагання.
Номінативні речення – речення, головний член яких виражений іменником у формі називного відмінка.
Неповні речення – речення, в яких пропущено, тобто не представлено словом, один із структурно-необхідних синтаксичних членів.