- •Предмет і завдання стилістики
- •Морфологічні синоніми як стилістичний засіб
- •Одно- і двоскладні речення (характеристика і зіставлення)
- •Загальна народна і літературна мова. Норми української літературної мови
- •Афіксація з лексичного погляду.
- •Типи фразеологічних одиниць за способом з’єднання компонентів та за генетичними зв’язками.
- •Поняття стилю. Принципи поділу на стилі.
- •Взаємозаміна способів дієслова.
- •Безособові речення в різних стилях.
- •Стилістична диференціація української лексики
- •11. Категорія роду, як стилістичний засіб.
- •12. Типи простих речень за інтонацією та будовою.
- •13. Лексика української мови за походженням.
- •15. Стилістичні можливості складного речення.
- •16. Фонетичні особливості та вимовні норми сучасної української мови.
- •17. Ступінювання прикметників та їх стилістичні аспекти.
- •18. Номінативні речення в різних стилях.
- •19. Багатозначність і омонімія.
- •20. Стилістичне використання категорії числа.
- •21.Риторичні звертання та їхні стилістичні можливості.
- •22.Багатозначність як стилістичний засіб.
- •23.Стягнені й нестягнені форми прикметників. Короткі форми прикметників. Стилістичні можливості.
- •24. Називний відмінок уявлення
- •25.Омоніми як лексичне й стилістичне явище. Типи омонімів.
- •26.Взаємодія часів дієслова.
- •27. Особливості будови складного речення в науковому стилі.
- •28. Тропи в різних стилях мови.
- •29. Лексико-семантичний спосіб словотвору. Основоскладання.
- •35.Стилістичні можливості числівників.
- •31. Стилістичні можливості паронімів, семантичні помилки, спричинені паронімією.
- •32.Взаємозаміна осіб дієслова.
- •33.Складне речення в художньому стилі.
- •34. Синоніми в різних стилях.
- •36. Однорідний ряд як стилістичний засіб у нехудожніх текстах.
- •37. Антонімія та її стилістичні функції.
- •38. Активні та пасивні дієприкметники в українській мові.
- •39.Однорідний ряд у публіцистиці і красному письменстві.
- •40.Лексика іншомовного походження у стилістичному плані. Інтернаціоналізми, екзотизми, варваризми.
- •41. Стилістичне використання займенників.
- •42. Способи вираження узагальнення.
- •44. Службові частини мови в стил. Плані.
- •45. Факутальтивне і нормативне відокремлення.
- •46. Номінат. І ст. Ф-ї неологізмів.
- •47. Метафора і метонімія у різних стилях.
- •48. Відокр. Прикладки в ст. Плані.
- •49. Застаріла лексика.
- •51. Власне звертання, напівриторичне в стил. Плані.
- •55. Термінологія як компонент укр. Мови. Вимоги до термінів
- •56. Стиліст. Використання гіперболи та літоти.
- •61)Способи творення та можливості використання професіоналызмів
- •62) Характеристика наукового стилю та його різновидів
- •63) Пряма мова в художньому стилі
- •64)Розмовна й просторічна лексика в стилістичному плані
- •65) Публіцистичний стиль. Його різновиди
- •66)Невласне пряма мова, її стилістичні можливості.
- •67) Діалектизми, їх номінативні та стилістичні функції.
- •68) Епітет і порівняння в стилістичному плані.
- •69) Монолог у різних стилях мови
- •70) Жаргонізми й аргонізми в складі української лексики.
- •71) Художній стиль
- •72) Особливості будови та стилістичні можливості внутр.Діалогу
- •73) Етимологія та її викор. В стил.Плані
- •74) Іншомовні словотворні елементи в питомих укр.Словах
- •75) Композиційні та стилістичні функції діалогу й полілогу
- •76) Народна етимологія як засіб гумору та сатири
- •77) Розмовний стиль
- •78) Синтакс. Й стиліст. Характеристика періоду
- •79) Деетимологізація, роль у мові
- •80) Засоби вираження міри й якості, її стиліст. Можливості
- •81. Види періодів. Період у художньому та нехудожньому текстах.
- •82. Фразеологія укр. Мови.
- •83. Стилістична роль порядку слів.
- •84. Стилістичні фігури на основі синонімії.
- •85. Використання фразеології в різних стилях.
- •87. Стилістичні фігури на основі паронімії та антонімії.
- •88. Видозміна фразеологізмів як стилістичних засобів.
- •89. Власні й загальні іменники як стилістичний засіб.
- •90. Стилістичні фігури як засіб логізації тексту.
63) Пряма мова в художньому стилі
Пряма мова завжди береться в лапки.
Вживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні.
Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка:
Він має повернутися. В хатину,
де на порозі — сивий чоловік.
Той сивий старець прошепоче: "Сину..."
Старий і сивий, як двадцятий вік (В. Герасим'юк).
Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире:
"Не клопочися дарма, жінко", — хитали сивими бородами діди.
"А знаєте, чому півники подружилися?" — підійшов до дітей тато.
"Дідусю, струмок висихає!" — схвильовано повідомили хлоп'ята (За В. Чухлібом).
Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків:
1.слова автора всередині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире:
"У вигляді мови, — сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар" (А. Бортняк).
2.слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У такому разі перед другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире:
"Так воно і є! — мовив дідусь, заглянувши в криничку. — Джерело замулилось". "Нічого, згодяться кошики, — мовить Овдій. — Руки в людини для того, щоб роботу ними робити".
"Чому це ви радієте? — запитує Тетянка. — Сонця ж нема. Хмарно" (За В. Чухлібом).
Якщо слова автора, які містяться всередині прямої мови, вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись, то після них вживається двокрапка і тире:
"Писанка ще мало досліджена, — говорить учений і додає: — Але є переконливі докази, що вона була відома ще задовго до нашої ери" (За Скуратівським).
Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою е складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір засобу зв'язку залежить від таких умов:
•якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, вживається сполучник що:
Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка (Із журналу).
•якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів у його достовірності, вживається сполучник ніби;
Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце (За Симоненком).
•якщо висловлювання було спонукальним реченням, вживається сполучник щоб:
Софія Петрівна благала Аркадія, щоби він заспокоївся (За Коцюбинським).
•якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, вживається сполучник чи:
Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою (За Донченком).
Коли ж такі слова були, вони стають сполучними словами у підрядному реченні:
Хлопчик запитав, куди зникає вночі сонце. Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, де Юлія (Іваничук).
Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша (Іваничук).