55. Термінологія як компонент укр. Мови. Вимоги до термінів

Термін– це одиниця історично сформованої сис-ми, що позначає поняття і його місце в сис-мі інших понять та служить для спілкування людей, пов’яз. єдністю спеціалізації (мова фахівців). Сукупністю т-нів є термінологія (галузей). Зараз у розвинених мовах близько 90% нової лексики становлять наук.-техн. т-ни, проте історія мови не знає випадку цілковитої заміни термінології якоїсь галузі науки за короткий час. Т. не тільки називає, а й логічно, вичерпно, точно позначає поняття. За структурою т-ни поділяються на однослівні, терміни-словосполучення (важкі метали), питомі й запозичені (займенник, морфема). Більшість термінів-іменники. Т. повинен бути однозначним. Багатозначні одиниці в межах терміну систем уживаються $ (морфологія – лінгвістика або біологія). Небажаним явищем є синонімія термінів (терміни-дублети). Є тенденція терміни іншомовного походження вживати в офіційно-діловому стилі та суто наукових працях (академічні видання). Проте у науково-популярних, науково-навчальних та публіцистичних текстах – питомі. Від термінів треба відрізняти номенклатурні назви. В основі терміна лежить загальне поняття, у номенклатурній назви – одиничне. Це своєрідні етикетки явищ, понять: серійні марки машин, приладів, найменування підприємств, геогр..назви (напр.,хвойні породи–це номенклатурна назва). У публіці. стилі т-ни вжив. не тільки для називання понять, але й розкриття їх змісту. У худ.-белетр. стилі т-ни також вжив. номінативній функції. Інтернаціоналізми й усі іншомовні слова часто виступають як терміни в офіц-діл, наук. та публіцист. стилях, виконуючи там номінативну функцію без жодного стилістичного навантаження.

56. Стиліст. Використання гіперболи та літоти.

Гіпербола – троп, в основі якого лежить підкреслене перебільшення розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища.( Його церкви аж хмари зачіпали(Метлинський)) Літота (грец.) – протилежність гіперболи. Тропи широко вживані в художньому (часто як частина епітету,метафор, порівнянь) стилі, меншою мірою в публіцистичному (для загострення уваги і пожвавлення викладу), майже не вживаються в офіційно-діловому та науковому стилях.

Ми карасів наловим до обіду

І серцем захмелієм як на те,

І так поїдемо, і зникнемо без сліду

Що й коров'як на нас не зацвіте.

(М. вінграновський0

57. Вставлені конструкції в різн. стилях. Мають синтакс. Зв’язок з реченням або з одним з його компонентів. Вони не вир. модал. значення, не вказують на джерело повід., тому не можуть стояти на поч. реч. Можуть містити додат. зауваження, які викають в процесі викладення думки. Є в наук. стилі і його різновидах є засобом уточнення і роз’яснення, додаткового повідомлення, а в художн. і публіцистичному стилях сприяють розвитку другого плану розповіді, можуть містити оцінку і експресивні зауваження автора.

58. Способи введення термінів у тексти різного призначення. Способи можуть бут різноманітні: 1. безпосередньо визначення; 2. поступове підведення до терміну, тобто термін називається післярозгорненого опису поняття. 3. Синонімічна форма введення («Ідіома- стійкі звороти мови, в які входило основне слово.»); 4. Аналогізація – використання при введені прикладу подібних, знайомих читачеві прикладів; 5. Етимологізація, тобто пояснення походження.

Терміни можуть бути пояснені в дужках, або у виносці під текстом.

59. Способи вираження суб’єктивної оцінки засобами словотвору. Словотвір – творення нових слів наявними в мовіспособами. Буває: афіксальний, синтаксичний, семантичний. Стил. можливості словотвору виявляються насамперед у синонімії словотвір. афіксів. Одні суфікси викор. для творення слів з новим значенням (рука – рушник), інші суфікси вносять нові відтінки значення, не змінюючи його ( сестра-сестричка).

Деякі суф. можуть надавати відтінку книжності ( -ння, -ття), ці суф. є продуктивними в оф.-діл., наук., та публ. ст., але зустр. і в інших ( в поет мов. можуть надавати відтінку пестливості (кохання, зітхання).Проте такими іменниками не слід зловживати. Книжк. відт. мають також слова з суф. : -ізм, -їзм, --зтво, -цтво. Вони хар-ні для всіх стилів.

Суф. –юх, -л-, -ил надають словам експресивного забарвлення (упертюх, дурило). Також до суф. суб’єкт. Оцінки належать суф. здрібнілості, збільшеності, пестливості (-есенький, -ісінький, -ик, -инка, -яга, -юга.

Стил. забарвл. перф. : па-, пра-, запозичені: ультра-, екстра-, архі-, анти- та ін.

60. Передавання чужої мови в офіц-діл, наук., публіц. текстах. Усне або письмове мовлення іншої особи, що вводиться в текст авторською ремаркою зі збереженням лексичних, граматичних та інших особливостей зветься прямою мовою. Одним із видів прямої мови є цитування. Це дослівний уривок з іншого твору, наведений із дотриманням усіх особливостей та посиланням на джерело. Цитати характерні для наукового та офіційно-ділового стилів. Обов’язкова умова – автентичність першоджерелу. Малі цитати основно характерні для публіцистики.

Непряма мова – це форма чужої мови, що будується на основі безпосереднього висловлювання, але передається від автора за допомогою підрядних речень з певними скороченнями. Автор викидає тут деталі, нецікаві чи неважливі для читача, або ж коли відпадає потреба передати своєрідність мовлення персонажів.