71) Художній стиль

Стиль художньої літ-ри (художньо-белетристичний). В якому відображу все багатство мови.

Тут можливе поєднання елементів усіх стилів літ мови (навіть діалектизмів, жаргонізмів, якщо це вмотивоване мистецьким задумом зображення дійсності).Цьому стилю притаманна організація мовних засобів прози, поезії, драматургії, а кожна з них хар-ється влісним розмаїттям жанрових особливостей. Та попри жанрові відмінності, Х. стиль – це цілісна категорія літ мови, оскільки всі виконують спільну функцію – функцію впливу. Призначення стилю – образно відтворити дійсність, тобто змалювати її через образи, втілені в слові. Саме тому використав так багато мовних засобів. Характерна ознака— чуттєвість конкретність при відтворенні образів людей та явищ навкол дійсності, глибока виразність, емоційн, малювничисть, картинність, строкатість. Вимога – естетична вмотивованість. Зображальна функція худ літ-ри вмотивовує широке викор специфічн засобів (лексичних, фразеологічних , синтаксичн). Реалізується мелодика мови. Відчувається творча індивідуальність автора в доборі мовних засобів. Проте, якщо автор вживає просторічно-жаргонні елементи, говірки, фольклор, то має пам’ятати про художньо-словесні норми.

72) Особливості будови та стилістичні можливості внутр.Діалогу

Діалог (dialogos – «мовлення вдвох) – розмова яка відбув між двома особами. Співрозмовники одночасно висловлюються, сприймають чуже мовл і реагують на нього. Тому тут викор неускладнені синтаксичн одиниці, неповн речення, пропущ компоненти, які можна зрозуміти з контексту. Д. пов'яз з усним розмовним мовленням людей у повсякдень житті. . Складниками є міміка, жести, інтонаційні відтінки.

Притаманне прагнення до стиснення – витиснення зайвої інфи. Лексика залежить від індивід й особливостей кожного мовця. Осн. функц – спілкування.

У художн творі Д крім цього викон функт. Художн-естет. Тому автор приділ увагу., шліфує , викор Д для змалювання образ, хар-рів героїв. У драматичн творах Д – засіб самохар-ки персонажів (Мавка)

73) Етимологія та її викор. В стил.Плані

Етимологія (гр. etymon – «істина, першооснова», logos – слово) – розділ мовознавства, що вивч. походження слів. Внутрішня форма слова – це його семантична структура, морфологічні властивості, що символіз. зв'язок даного звучання з дан. значенням. Походження слова встановл. таким чином: зіставл. зі спорідненими сл. своєї чи інш. мов. Приклад: віконниця, підвіконня від вікно. Вікно – від око, т.як існ. спільна ознака (внутрішня форма) око - орган жив. істот, через який бачить навколишн. світ, вікно – отвір, в будівлі,через який потрапляє світло і видно навкол. світ. Слово походить з праслов’янських мов, та з часом зазнало фонетичних змін.

Стилістичні можливості Е. поляг. у можливості створення різних зображально-виразових ефектів. Для цього наголош., підкресл. Е. слова. Існ. 2 прийоми: І. Коли потреби тексту змуш. Автора заглянути глибше у значення слова, звільнити від пізніших нашарувань (часто у публіцистиці); ІІ. Викор. Е. слова для створення образу. Проникнення в суть слова – прояв глибокого інтересу автора до матеріалу. Часто походж. сл. встановл. його зіставл. з іншими, близьк. за знач. сл..

Також Е. викор. як: засіб приверн. увагу читача, слухача до певн. слова, виділите одне з його значень із емоц-експресивною, чи композиц. метою. (Приклад – імен: Олена – гр. – «світло», Андрій – «мужній», Олексій – «захисник»); нагадати читачеві незвичне чи не зрозум. сл. У художн. творах пошуки внутріш. форми сл.. часто є засобом змал. внутрішн. стану героя, його думок та асоціац.

Справжня Е. виступ. лише в наук. мові. Тут вона – не стилістичн. Засіб, а один із об’єктів дослідження. У наук-популярних, наук-публіц-них творах автори часто викор. Окремі елементи Е-гізування.(Пр.: Поясн. походж.назви місяця «Листопад – 11-й місяць року, відображ. явище природи - падіння листви»). У нехудожн. текстах Е. викор., якщо сама тема потреб особл. аналізу певн. поняття.; якщо з метою популяриз. треба нагадати про походж сл. чи словоспол, роз’ясн. причину виникн., дати йому чітку хар-ку.

Етимологічно прозорих (мотивованих) найменувань у мовах зберіг небагато. Це поясн-ся деетимологізацією – втрата семантичних зв’язків похідного слова з тим, від якого воно утворене. (Пр. личинка – тварини на перш. стадії розвитку походить від – личина «маска» (архаїчне сл.))