Глава 16

ПОНЯТТЯ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ВІДНОСИН ТА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

§ 1. Поняття особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими

Проблема особистих немайнових прав посідає у цивілістиці одне із найважливіших місць. Реальне забезпечення прав людини є ознакою правової держави, результатом побудови демократичних відносин. Організація Об'єднаних Націй визначає права людини як "права, які притаманні нашій природі і без яких ми не можемо жити як люди." їх справедливо називають також "спільною мовою людства".

Повага до кожної людини як до особистості повинна стати нормою повсякденного життя в Україні, знайти свій вияв у визнанні її єдиною цінністю первісного порядку, відносно якої визначаються всі інші цінності, включаючи право. Мету закону слід розуміти як забезпечення всебічного розвитку особистості, охорону її життя, свободи, честі, гідності та особистої недоторканності. За такого підходу людина ні в якому разі не розглядатиметься лише як засіб для досягнення цілей.

Права людини становлять абсолютну цінність. У будь-якому суспільстві вони є важливим інститутом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи і засоби впливу на неї, межі вторгнення в особисту сферу, встановлюються юридичні гарантії реалізації та захисту прав і свобод. Основні права і свободи людини належать їй від народження І є невід'ємними, тому забезпечення їх — одна із найважливіших функцій держави.

Розглядаючи так звану проблему нематеріальних інтересів, відомі цивілісти початку XX ст. стверджували, що зростання особистості починається з зовнішнього, матеріального. На їхню думку, першими сферами, в яких за особистістю визнавалися суб'єктивні права, були сфери майнових і сімейних відносин, причому сімейні відносини розглядалися також під кутом зору інтересів матеріальних (фізіологічних І економічних). Все те, що виходило за межі цих матеріальних відносин, ще мало цікавило особистість, а в результаті цього не знаходило відображення у праві цивільному. Пізніше, поступово, індивід починає цінувати і не-

20 _ Глава 16

ітеріальні, духовні блага і тоді право починає давати охорону і їм — спочатку істкову, слабку і безсистемну, а потім дедалі повнішу¹.

Навіть у римському праві, яке слугує певним прикладом у розробці норм пра-

багатьох інститутів приватного права, духовний бік особистості знайшов ли-

? поверхове відображення. Розвиток римського права відбувався в основі своїй

інтересах торговельного, комерційного обороту, а про рівність усіх членів сус-

тьства, що є найважливішою передумовою появи особистих немайнових прав,

ав для всіх, незалежно від будь-яких зовнішніх факторів, годі й говорити.

Між тим проблема прав людини за всіх часів була невід'ємною складовою

звитку людства, набуваючи характерних для різних епох філософських, релі-

них або етичних елементів. Тому, зазначаючи безперечну новизну і оригіналь-

ть, глобальність сучасних досліджень у сфері прав людини, не слід забувати і

з той внесок, який зробили вчені і видатні мислителі попередніх епох у розу-

шя місця і ролі людини в суспільстві, понять свободи, честі, гідності.

Це перш за все ідеї софістів Стародавньої Греції про природну рівність і сво-

гу всіх людей у V—IV ст. до н. є., які були висловлені Протагором, Антіфо-

л, а також іншими представниками давньогрецької філософської школи —

кідамом, Сократом. Однак ідеї про права і свободи людини не мали універ-

ьного характеру — визнаючи права за одними членами суспільства, вони пов-

гю заперечували їх наявність для інших людей².

Універсальну концепцію природного права і космополітичних ідей, згідно з (ми всі люди є громадянами єдиної світової держави, а людина — громадянин ісвіту, відстоювали римські стоїки Сенека, Марк Аврелій та Епітет³. Не слід, ак, забувати, що за римським правом раб не визнавався людиною юридично 'зглядався як об'єкт, а не суб'єкт права. Тому можна розглядати як визначне ще розуміння римськими юристами (Модестіном, Юліаном) права через аведливість, що стало основою для подальшого розвитку юридичних поло-іь про свободу людини та її природні права.

Значну роль у процесі розвитку концепцій прав людини відіграло християн-), зокрема вчення Фоми АквІнського про природний закон, який приписує і людям прагнути до самозбереження та продовження роду, шукати істину і нного Бога, поважати гідність кожної людини⁴.

За часів феодалізму принцип правової рівності поширився на ширше коло ей і відносин, залишивши, між тим, станову диференціацію. Таким чином, за людини і в цей період залишаються різними як за змістом, так і за обсягом і — привілеїв членів різних станів.

Визначними документами цього періоду стали Велика Хартія вільностей і р., Декларація незалежності США 1787 р., Білль про права 1789—1791 рр. і нцузька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. Визначні мислителі іарух Спіноза, Гуго Гроцій, Джон Локк, Шарль Монтеск'є, Імануїл Кант та — обгрунтували в цей період нові концепції про права та свободи людини,

Покровский И. А. Основние проблеми гражданского права. — М.: Статут (в серии "Классика

йской цивилистики"), 1998. — С. 132.

Ірава человека: Учебник для вузов / Под ред. Е. А. Лукашева. — М., 1999. — С. 41.

нтология мировой философии. — М., 1969. — Т. 1,ч. І. — С. 503.

Ірава человека: Учебник для вузов / Под ред. Е. А. Лукашева. — С. 56—60.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи 221

про необхідність панування права у відносинах між державою і індивідом. Ці теорії відіграли значну роль у юридичному закріпленні буржуазних революцій¹. Першим документом, в якому була закріплена ідея невідчужуваності прав людини, висунута Томасом Джефферсоном, стала Декларація незалежності США 1787 р.

Вплив зазначених концепцій спостерігається і в конституційному законодавстві кінця ХУШ — початку XIX ст. Так, у Французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. чітко простежується відмінність між правами людини і правами громадянина, що по суті означає відмінність людини як приватної особи, відображаючи тенденцію до розмежування приватного права і права публічного.

Вплив природно-правової доктрини помітний і в процесі підготовки перших значних кодифікацій у цивільному праві — текстів, розроблених наприкінці XVIII — на початку XIX ст.: Пруського земського уложення 1794 р., Французького кодексу Наполеона 1804 р. та Австрійського уложення 1811 р.

Природно-правова доктрина найбільше поширилася у Франції — Кодекс Наполеона по суті відкрив нову еру у розвитку західноєвропейського законодавства, визнавши принцип індивідуальної автономії і незалежності особистості.

Кінець XIX — початок XX ст. ознаменований в історії цивільного права підвищенням ролі моральних цінностей і відродженням ідеї природного права. Цей період характеризується, на думку Й. О. Покровського, тим, що "новейшее раз-витие правосознания движется не только по пути признання прав личности во-обще, но и по пути признання прав конкретной человеческой личности"³.

У XIX ст. І знаходить підтримку Ідея про те, що цивільне право повинно охороняти і нематеріальні Інтереси. На практиці англійські і французькі суди починають виплачувати грошову компенсацію за моральну шкоду. За практикою слідувала і теорія. І поступово право на охорону нематеріальних інтересів починає закріплюватися у законодавстві, зокрема у Німецькому уложенні, швейцарському законі про зобов'язання 1911 р., який поширив цивільно-правову охорону на всі особисті відносини, тобто на всю сукупність нематеріальних Інтересів особистості.

Таким чином, наприкінці XIX — на початку XX ст. цивільне право поширює свою дію не тільки на сферу майнових відносин, а й на нематеріальні, духовні блага, що обумовлює появу перших законів у сфері авторських прав, які встановлюють відповідальність за порушення особистих інтересів, за моральну шкоду, з'являються механізми охорони немайнових прав, тобто розпочинається процес іх реального забезпечення.

Найбільшого розвитку досягла концепція особистих немайнових прав людини у другій половині XX ст. Друга світова війна показала, до яких трагічних наслідків може призвести неповага до людської особистості, її прав і свобод. Проблема прав людини набула значення міжнародного рівня, що знайшло своє відображення у таких міжнародно-правових документах, як Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські та

Права человека: Учебник для вузов / Под ред. Е. А. Лукашева. — С. 62. Хрестоматия по истории государства и права зарубежнмх стран. — М., 1984. — С. 209. Покровский И. А. Указ, работа. — С. 138.

222 Глава 16

політичні права та факультативні протоколи до нього від 16 грудня 1966 р., Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. та ряд інших.

Удосконалюється механізм захисту прав людини: за неможливості захистити свої права згідно з національною процедурою, можна захистити їх на міжнародному рівні. Для цього створюються спеціальні міжнародні органи, серед яких найважливіші — Міжнародний суд ООН в Гаазі, Європейський суд і Комісія з прав людини у Страсбурзі та ін. Характерна особливість цього періоду — поява нових підходів до забезпечення та захисту особистих прав, відносини в названій :фері починають носити не лише охоронний, а й регулюючий характер. Спосте-зігається тенденція до позитивного регулювання цих відносин за допомогою ме-годів приватного права, оскільки воно найкраще здатне охороняти автономію :воїх суб'єктів, їхню волю та ініціативу.

XX ст. пройшло під гаслом захисту прав людини. Це не могло не позначитися на позитивній охороні права на ім'я, права авторства, права на власне зобра-кення, права на приватне життя тощо.

Новий зміст приватного права відбився у сучасних кодифікаціях. Позитив-іим прикладом може слугувати Квебекськии цивільний кодекс , який набув чин-юсті у 1994 р. В ньому знаходимо вже 2 розділи (142 статті) книги першої "Осо-іи", які цілком присвячені регулюванню прав особистості. Зокрема, норми щодо іедоторканності особи, згоди на медичну допомогу, поваги до прав дітей, поваги ,о репутації та приватного життя, поваги до тіла людини після ЇЇ смерті, ім'я лю-,ини, доміцилію та місця перебування тощо.

Якщо звернутися до нашої вітчизняної історії цивілістики, то перші спроби егулювання особистих немаинових відносин були зроблені у 60-х роках XX ст. зводилися вони, головним чином, до забезпечення захисту честі, гідності та ді-ової репутації. Так зване позитивне регулювання цих відносин або взагалі не дійснювалося, або було винесено за межі цивілістичного правового матеріалу, оч за своїм змістом мало б стосуватися саме цивілістики.

За дослідженнями 3. В. Ромовської, першу спробу проаналізувати стан осо-истих немаинових прав в СРСР, порівнявши їх з правами у капіталістичних раїнах, було зроблено К. Флейшиць¹. Незважаючи на те, що автор обходила стрі кути, уникала будь-якої критики радянського законодавства, книгу було вдано під грифом "Для службового користування", а тому широкому колу чи-ачІв вона залишилась невідомою².

Віддаючи належне К. Флейшиць, в літературі стверджується, що саме ця іі раця стала теоретичним підґрунтям ст. 7 Основ цивільного законодавства Со-зу РСР та союзних республік 1961 р., у якій вперше було проголошено цивіль-правовий захист честі і гідності.

Основи цивільного законодавства не лише започаткували правове регулю-шня особистих немаинових відносин, що не пов'язані з майновими, а й зняли

К. Флейшиц. Личньїе неимущественньіе права в гражданском праве Союза ССР и питалистических стран Ученьїе записки ВИЮН. — М.: Юриздат. — 1941. — Вьіп. 6.

Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. — 1977. — 1(6).

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи 22

фактичну заборону проведення відповідних наукових досліджень, стали поштовхом для бурхливого розвитку цього напряму цивілістичної науки¹.

Таким чином, вперше цивільно-правовий захист честі і гідності було врегульовано в ст.7 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік у 1961 р. Дослідження проводилися з урахуванням прийнятої Загальної декларації прав людини 1948 р. і Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., інших міжнародно-правових актів з питань прав людини.

В Україні в умовах радянського суспільства (1917—1991 рр.) сформувалася радянська юридична наука. Вона являла собою унікальне історичне явище, феномен розвитку людського духу й інтелекту з питань права, літератури із спільних юридичних питань, мала суперечливий зміст і наслідки. Слід зазначити, що радянська юридична література істотно відрізнялася від передових і "престижних" напрямів світової юридичної думки, проте за всіх своїх виняткових для розвитку умов, змогла все ж на своєрідному правовому зламі правової дійсності розкрити свій потенціал, свої теоретичні резерви, виявити специфічний спектр вивчення права філософського рівня, який мав далеку перспективу, пов'язану з продовженням так званого ліберального напряму дореволюційної філософсько-правової думки².

Значний вплив на такий розвиток подій мали праці видатного цивіліста Й. О. Покровського. Нині в юридичній науці звичними стали посилання на праці видатних дореволюційних правознавців. І суть цього явища — у сприйнятті ліберального духу праць цих видатних мислителів, у переосмисленні їх філософського, соціального І правового спадку.

Так, головною думкою і позицією автора — гуманіста Й, О. Покровського була моральність у праві, відповідальність юриста за свої дії та ідеї. Найбільш яскраво і лаконічно суть цієї глибоко моральної, гуманістичної позиції він сформулював так: "Если мьі не допускаєм... превращения человека в простое средство для целей других... то, очевидно, верховной истиной для нашего нравственного сознания является идея самоценности человеческой личности. Только такой пра-вовой порядок мьі можем считать зтически безупречньїм, в котором каждьій от-дельньїй человек будет в равной мере с другими рассматриваться как самоцель, будет признаваться одинаковой самоценностью"³.

Друга половина 30-х років XX ст, ознаменувалася парадоксальною для тих часів подією — в науку права і в юридичні вузи СРСР повернулась дореволюційна професура, яка збереглася і не тільки допомогла вирішенню практичних завдань, а й принесла із собою пафос інтелігенції початку революції і потенціал високої культури аналітичної юриспруденції, її досягнень, які поставили у свій час Росію, у складі якої перебувала і Україна, на одне з провідних місць у світовій юридичній науці⁴. В науку і викладання юридичних знань повернулися дорево-

Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. — 1977. — « Кб).-С. 47-60.

2

Алексеев С. С. Право: азбука — теория — философия: опьіт комплексного исследования. —

М.: Статут, 1999. — С. 167. з Покровский И. А. Указ, работа. — С. 18.

Алексеев С. С. Указ, работа. — С. 167—168.

; Глава 16

пйні правознавці, які здебільшого проводили у своїх працях ідеї Й. О. По-вського.

Зміни цього періоду призвели до орієнтації на сприйняття цінностей світової 'чизняної культури, підготувавши грунт для розвитку правознавства у новому елективному напрямі. Саме у 40 — 60-х роках XX ст. виявився позитивний ив вітчизняної і світової культури, а саму радянську цивілістичну науку 50-х Ів називають "правовим романтизмом". Надія на право, віра в нього в цей іод, як і в дореволюційні часи, опанувала думками людей, знову підвищилася га до права, розуміння його особливостей як своєрідного, унікального явища итті людей.

Прагнення створити демократичне суспільство, всебічно забезпечити права і 5оди людини виявилося у Декларації про державний суверенітет України 0 р.¹. У свою чергу 90-ті роки XX ст. стали надзвичайно сприятливим періо-для української цивілістики, для піднесеного, романтичного правосприйнят-правотворення. Підтвердженням тому стала розробка провідними україн-ши вченими нового Цивільного кодексу України, а книга II цього кодексу, свячена особистим немайновим правам фізичної особи, — перемогою багато-вих прагнень людства про втілення у праві понять моральності, справедли-гі, Ідеї самоцінностї кожної окремої особистості. Можна з упевненістю фджувати, що введення цієї книги до нового ЦК України є доказом того, що зо рухається шляхом утвердження всебічної охорони особистості людини, її відуальних можливостей та інтересів.

Як зазначалося вище, універсальні та регіональні інститути, норми міжнарод-ї права, які належать до сфери захисту прав людини, стали швидко розвива-і після закінчення другої світової війни. Найбільш значних результатів було ігнуто спочатку на Європейському континенті в рамках Ради Європи. Так, у З Статуту Ради Європи, підписаного в Лондоні 5 травня 1949 р. зазначено: жен член Ради Європи повинен визнавати принцип верховенства права і чцип, відповідно до якого всі особи, які перебувають під його юрисдикцією, інні користуватися правами людини і основними свободами." Важливо та-зазначити, що на Раду Європи покладається завдання вдаватися у своїй ро-не лише до захисту прав І свобод, що вже визнані, а й удосконалювати та-захист та поширювати його на інші права. Серйозні порушення прав людини 4овних свобод є підставою для призупинення членства держави, яка їх прибила, або виключення її з Ради Європи.

іжнародно-правові доктрини захисту прав людини мають певні відмінності класичних доктрин міжнародного права. Так, традиційне публічне міжнарод-раво спирається на уявлення про суверенну рівність держав та стоїть на сто-і принципу взаємності у відносинах між ними. І навпаки, сучасні інститути і ли міжнародного права, які регулюють захист прав людини, вимагають від кав — учасниць відповідних договорів прийняти на себе односторонні зо-язання із забезпечення захисту прав людини щодо всіх осіб, які перебувають їх юрисдикцією. Це означає, що вказані інститути і норми регламентують іше взаємовідносини між державою і людиною, а не між двома державами двома урядами. Таким чином, у сфері прав людини міжнародне право надає

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. — К., 1990.

Поняття особистих нємайнових відносин та ... прав фізичної особи 225

індивіду статус суб'єкта, а не тільки об'єкта регулювання, на відміну від традиційного міжнародного права, відповідно до якої держави є діючими особами одна щодо одної, а індивіди користуються захистом лише як об'єкти турботи держави.

Визнання та захист прав і свобод сьогодні є спільною турботою держав, які розглядають їх як загальнокультурну цінність, об'єкт міжнародно-правового регулювання. Україна зобов'язана додержуватися загальноприйнятих міжнародних принципів у галузі прав людини, які закріплено в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р., Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., у Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р.¹. Декларації глав держав — учасниць Співдружності незалежних держав про міжнародні зобов'язання у сфері прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 р., Законі України "Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. та Інших, зобов'язання за якими відповідають членству України в міжнародному та Європейському співтоваристві, зокрема у Раді Європи.

Важливим законодавчим актом у названій сфері є також Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., першого протоколу і протоколів № 2, 4, 7 та 11 до конвенції" від 17 липня 1997 р.². Це у свою чергу відкриває перспективи розвитку України як держави, основаної на цінностях прав людини, зобов'язує до подальшої перебудови своєї правової системи. Для цього вже існує конституційне підґрунтя, вдосконалюється чинне законодавство.

Інституту прав і свобод людини належить центральне місце в Конституції України 1996 р., в якій значна кількість статей (близько 30%) входить до розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Це прискорило розробки у сфері цивільно-правового регулювання особистих нємайнових відносин.

У Конституції змінено саме розуміння прав людини як таких, які вона отримує від держави, на концепцію прав людини, які пов'язані із самим фактом її існування, тобто належать до основних її властивостей, без яких вона не може бути "членом суспільного союзу". За відсутності прав знищується сама природа людської Істоти. Таким чином, людина виступає на сьогодні рівним та вільним партнером держави, а остання має не тільки права щодо людини, а й обов'язки. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є найважливішим серед них. Конституція проголошує, що людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3). Вона ставить права людини в центр державної політики, визначаючи утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком держави (ч. 2 ст. 3). До найважливіших положень Конституції, які мають вплив на всю сферу прав людини, слід віднести невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини (ст. 21); неможливість скасування конституційних прав і свобод (ст. 24). Як виняток з цих загальних правил можна розглядати обмеження певних прав для окремих людей, їх об'єднань лише за умови необхідності забезпечення національної безпеки, за-

Права людини: міжнародні договори Організації Об'єднаних Націй та Ради Європи / Упоряд.

В. Павлик, В. Тесленко. — К.: Факт, 2001. — С. 6—70. 2 Право і практика. — 1998. — № 12.

6 Глава 16

бігання злочинам, захисту прав інших людей або охорони здоров'я та за наяв-сті умов, спеціально визначених самою Конституцією та законами. Стаття 24 нституції однозначно забороняє будь-які обмеження прав за ознаками раси, пьору шкіри, політичних, релігійних та Інших переконань, статі, етнічного та лдального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або ін-іми ознаками.

Серед характерних рис розділу II Конституції спеціалісти конституційного ава називають: помітне розширення каталогу самих прав порівняно із поперед-и Конституціями; позанаціональність та позатериторіальність прав і свобод дини; прагнення очистити права і свободи людини і громадянина від фетиши-іаних ідеологічних нашарувань; не тільки декларація прав і свобод, у тому чис-нових, а й значне посилення юридичних гарантій їх реалізації та захисту; ви-ічення підстав та меж для можливих обмежень основних прав І свобод; іровадження спеціального інституту Уповноваженого Верховної Ради України рав людини (ст. 55); особливе значення суду серед гарантій прав і свобод; су-юму захисту підлягають усі права та свободи (ст. 55), тільки суд санкціонує ;шт або тримання під вартою (ст. 29), проникнення до житла та проведення в му обшуку і огляду (ст. ЗО), встановлює винятки з права на таємницю корес-іденції (ст. 31), право кожного після використання всіх національних засобів івового захисту звертатися за захистом своїх прав І свобод до відповідних (народних організацій, членом або учасником яких є Україна. Зміни, що відбулися протягом останніх років в Україні, дали можливість роз-іити проект Цивільного кодексу України, в якому спеціальній книзі "Особисті іайнові права фізичної особи" відведено належне місце у структурі кодексу пя книги І "Загальні положення". Такий підхід цілком відповідає Конституції заїни і сприятиме формуванню людини перш за все як особи, а потім як влас-;а чи підприємця.

Переважна кількість людей вважають найбільшою цінністю своє духовне "я", ямовуючи зусилля на самовдосконалення своєї особистості через духовне стання. Нематеріальне, немайнове важить для людини не менше, а іноді на-ато більше, ніж матеріальне. Таким чином, оцінка людини як особистості, від-тя свободи, самоповаги — це те, заради чого вона живе, покращує своє ма-іальне становище, працює та спілкується. Відчуваючи себе особистістю, шна бажає зберегти свою неповторність, продемонструвати її оточуючим, бу-впевненою в оцінці і повазі до себе.

В Україні вперше на рівні Цивільного кодексу закріплено особисті немайнові ва фізичних осіб, визначено їх зміст, гарантії та способи захисту (глави 20 — проекту ЦК України). Безперечно, закріплення на рівні Цивільного кодексу ід'ємних особистих прав громадян стало істотним внеском у процес поліп-шя чинного цивільного законодавства, приведення його у відповідність з між-одними стандартами.

Предмет регулювання кожної галузі права становить певна сукупність єди-за своєю сутністю суспільних відносин. Що стосується предмета цивільного ва, то ця сукупність становить відносини майнові та немайнові. Правова рег-ентація як перших, так і других зазнала останніми роками істотних змін. Одбуло б помилкою вважати, що право створює суспільні відносини. Особисті айнові відносини виникали і реально існували в суспільстві незалежно від іеня І характеру їх правової врегульованості.

поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи 227

Відома ст. 1 ЦК УРСР 1963 р. вказує відповідно до Основ цивільного законодавства Союзу РСР, які діяли до 1991 р., що у випадках, передбачених законом, кодекс регулює також інші особисті немайнові відносини. Іншими словами, виходячи зі змісту названої статті цивільне право регулює по суті три види суспільних відносин: майнові; особисті немайнові, пов'язані з майновими; особисті немайнові, не пов'язані з майновими. Нині особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, зводяться до норми ст. 7 ЦК РСР.

Поява ст. 7 в Цивільному кодексі УРСР обумовлюється тим, що по-перше, ця стаття не могла бути віднесена до жодної із спеціальних галузей права у зв'язку з відсутністю специфічних для цих галузей ознак; по-друге, поява цивільного права відбувалася на грунті приватного права, яке охоплювало всі випадки захисту інтересів особистості, що існували на тому чи іншому етапі розвитку цього права; по-третє, адміністративно — правовий і кримінальний правовий захист, що Існував раніше, не міг забезпечити охорону Інтересів особистості всебічно та ефективно.

Між тим поява цих статей спричинила дискусію щодо взаємозв'язку цивільного права та особистих немайнових відносин. Проблема галузевої належності особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, давала підстави для дискусії протягом не одного десятка років.

В юридичній літературі висловлювалися різні думки з приводу можливості і необхідності включення особистих немайнових відносин до предмета цивільного права.

В теорії права існували принаймні дві точки зору на предмет цивільно-правового регулювання відносин з приводу нематеріальних благ І пов'язаних з ними особистих немайнових прав. На думку однієї групи вчених, цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті немайнові права. На переконання інших, правове регулювання та охорона прав не можуть протиставлятися, оскільки регулювання означає охорону прав, а їх охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин¹. Останніми роками переважає думка про те, що цивільне право як регулює, так і охороняє нематеріальні блага².

На думку О. С. Йоффе, цивільне право повинно регулювати тільки першу групу особистих немайнових відносин, тобто тих особистих відносин, які пов'язані з майновими. Що стосується другої групи цих відносин, то цивільне право здійснює лише їх охорону³. "Те, що особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, входять до предмета цивільного права, сумніву не викликає, а от стосовно другої групи особистих немайнових відносин, — продовжує він, — то тут стверджувати однозначно не можна."

Развитие советского гражданского права на современном зтапе. — М., 1986. — С. 205.

2

Красавчикоеа М. О. Личная жизнь граждан под охраной закона. — М., 1983. — С. 32 —33; Ярошенко К. Б. Жизнь и здоровье под охраной закона. Гражданско-правовая защита личньїх неиму-Шественньїх прав граждан. — М., 1990. — С. 9 — 20; Егоров Н. Д. Гражданско-правовое регулиро-вание обшественньїх отношений. — Л., !988. — С. 117; Красавчикоеа Л. О. Понятие и система •"ичньіх неимущественньїх прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Феде-

Рации. — Екатеринбург, 1994. — С. 12 и др. з Иоффе О. С. Личньїе неимущественньїе права и их место в системе советского гражданского

права // Советское государство и право. — 1966. — № 7. — С. 51.

228 Глава 16

Обґрунтовуючи свої висновки, прихильники цієї позиції вказують на відсутність безпосереднього зв'язку з майновими відносинами І на зовсім інші, невіддільні від особистості об'єкти, що свідчить про неможливість належності даних зідносин до цивільного права.

На думку В. А. Тархова, "відносини з приводу немайнових благ, невіддільних від особистості, утворюють самостійний предмет правового регулювання, проте ні за питомою вагою відносин, пов'язаних з особистими немайновими благами, ні за питомою вагою норм регулювання цих відносин не можуть розраховувати на виділення в самостійну галузь"¹.

Між тим ряд авторів дали переконливе обгрунтування того, що відносини, які виникають з приводу особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, є частиною предмета цивільно-правового регулювання², адже ці відносини за своїм абсолютним характером тяжіють до відносин власності.

Кожна людина має право на матеріальні блага і кожна людина має право на гакі особисті блага, як життя, здоров'я, честь, гідність, ділова репутація та інші. Тут можна побачити багато спільного. І тому з 1 січня 1964 р., а саме з моменту введення в дію ЦК УРСР, особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, хоч І в обмеженому вигляді, але врегульовано цивільним правом.

Питання про можливість регулювання або лише захисту зазначених відносин також набуло свого часу дискусійного змісту. Так, висловлювалася думка про те, що цивільне право може регулювати лише особисті немайнові відносини, що виникають з приводу результатів інтелектуальної творчості. Що стосується інших особистих немайнових відносин, то закон може лише охороняти їх, а саме — застосовувати правові санкції³.

У наш час нормами ЦК може і повинен здійснюватися не лише захист особистих немайнових прав, а й так зване позитивне регулювання, тобто конкретне визначення змісту цих прав І водночас змісту обов'язків, які їм кореспондують⁴.

Самостійного висвітлення у зв'язку з цим заслуговує питання про функції цивільного права у сфері особистих немайнових відносин.

Загальновизнано, що "активна роль права виявляється в його функціях, тобто в напрямах правового впливу, які відображають роль права в організації (упорядкуванні) суспільних відносин"⁵.

У загальній теорії права прийнято відокремлювати регулятивну і охоронну функції. Головна відмінність між ними полягає в тому, що регулятивна функція спрямована на забезпечення належної нормальної організації суспільних відносин, а охоронна — на охорону суспільних відносин, її недоторканність, а отже, на відокремлення чужих даному суспільству відносин.

Тархов В. А. Гражданское право. Общая часть: Курс лекций. — Чебоксари, 1997. — С. 57.

Братусь С. Н. Предмет и система советского гражданского права. — М.: Госюриздат, 1963; Алексеев С. С. Предмет советского социалистического гражданского права / / Ученьїе трудьі. Серия Гражданское право. — Свердловск, 1959 — Т. 1; Дозорцев А. В. О предмете советкого гражданского права // Советское государство и право. — 1954. — № 7.

Иоффе О.С. Указ, работа — С. 51—56.

Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право.— 1997.— № 1 (6). — С. 48.

⁵ Алексеев С. С. Общая теория права. — М., 1981.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи 225

Можливість здійснення як регулятивної, так і охоронної функцій цивільногс права у сфері немайнових відносин обумовлена тим, що право "має певне зна-чення як при забезпеченні прав і свобод "для" (для активних власних і чужш дій), так і при забезпеченні свободи "від" (від втручання інших осіб у сферу життєдіяльності даної особистості)"¹.

Цивільно-правове регулювання особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, означає регулювання не тільки відносин, які виникають у раз порушення особистих прав, а й тих, які складаються на стадії їх нормальногс здійснення.

Виправданість такого висновку випливає зі ст. 1 ЦК УРСР, в якій наголошується саме на регулюванні немайнових відносин. Для того, щоб наведена позиція отримала остаточне визнання в цивільно-правовій науці, цивілістика повинна була відмовитися від висловлених раніше поглядів протилежного характеру.

Регулюються особисті немайнові відносини різними інститутами цивільногс права. Так, авторське, патентне та Інші правові інститути регулюють відносини, пов'язані з майновими. Предмет їх становлять майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини.

Особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими — а саме суспільні відносини, які складаються з приводу таких нематеріальних благ, як життя, здоров'я, особиста недоторканність, честь і гідність, — повинні також утворювати предмет самостійного структурного підрозділу цивільного права.

3. В. Ромовська пояснює включення особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, до предмета цивільно-правового регулювання наявністю характерних спільних ознак, які притаманні майновим та особистим відносинам. До них належать: 1) рівне становище сторін, тобто відсутність між суб'єктами особистих немайнових та майнових відносин ознак підпорядкування; 2) у разі порушення особистих та майнових прав вони можуть бути захищені методами цивільного права².

Особливості методу правового регулювання дозволяють, як відомо, поряд із предметною ознакою характеру відносин, відмежувати галузі права.

Тому, оскільки учасники особистих немайнових відносин, які входять у сферу регулювання цивільного права не пов'язані підпорядкуванням однієї сторони іншою (лінійним або функціональним), то саме ця ознака може бути використана як один з найважливіших критеріїв для відмежування відносин, які входять у правове поле різних галузей права .

Л. О. Красавчикова вважає, що юридична рівність сторін, надання сторонам можливості визначати характер взаємовідносин повністю (або частково) за власною волею (тобто диспозитивність), ініціатива учасників відносин, особливості

Красавчикова Л. О. Понятие и система личнмх, не связанньїх с имущественньїми, прав граж-дан (физических лий) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — Екатеринбург, 1994.

Ромовская 3. В. Личньїе неимущественньїе права граждан СССР (понятие, видьі, классифика-

иия, содержание, гражданско-правовая защита): Дис. ... канд. юрид. наук. — К., 1968. — С.23. з Красавчикова Л. О. Понятие и система личнмх, не связанньїх с имущественньїми, прав граж-

Дан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — Екатеринбург, 1994. — С. 12—16.

230 Глава 16

засобів захисту та інші специфічні ознаки галузі цивільного права в сукупності дають змогу досить чітко відокремлювати ті особисті немайнові відносини, які можуть ї повинні регулюватися цивільним правом, від тих, які підлягають правовому впливу з боку інших галузей.

Специфіка методу цивільно-правового регулювання полягає в тому, що суб'єкти цивільного права наділяються як диспозитивністю, так і ініціативою. Вони вирішують питання про засоби та шляхи реалізації своїх прав самостійно.

Таким чином, реалізація охоронної функції цивільного права стає можливою тільки у поєднанні з регулятивною, яка виявляється у впливі права на суспільні відносини як шляхом їх закріплення у тих чи інших правових інститутах, так і шляхом оформлення їхнього руху. При цьому окремо взяті регулятивні і охоронні приписи тісно переплетені між собою, виступають у нерозривній єдності, оскільки і регулятивна, і охоронна функції є формами вияву впливу права на суспільні відносини.

У теорії права до шляхів впливу права у процесі правового регулювання відносять: надання особам суб'єктивних прав; покладення на них юридичних обов'язків; загрозу застосування заходів державного примусу; забезпечення державного примусу.

Між тим Л. О. Красавчикова звертає увагу на те, що жодна галузь права не може наділити громадянина (фізичну особу) честю і гідністю, ім'ям, життям і здоров'ям, особистою свободою і недоторканністю. Ці нематеріальні блага з'являються у людини в момент народження і нерозривно пов'язані з нею протягом всього життя. На думку вченого, цивільне право у цій сфері констатує наявність названих благ і визнає свободу Індивіда визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на свій розсуд. Таким чином, регулятивна функція цивільного права у сфері особистих немайнових відносин виявляється, в першу чергу, у формі юридичного визнання належності кожній фізичній особі невідчужуваних нематеріальних благ І свободи визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на свій розсуд, а основу цивільно-правового регулювання (яке включає охорону) особистих немайнових відносин становить система встановлених державою юридичних заходів і способів забезпечення юридично визнаної свободи громадянина визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на свій розсуд, яка виключає втручання з боку Інших осіб, крім випадків, прямо передбачених законом¹.

Аналіз особистих немайнових відносин дає можливість виділити найважливіші їх ознаки:

по-перше, вони не мають економічного або майнового змісту, тобто мають єдину неекономічну природу і утворюються у духовній сфері життя суспільства. Вони виникають у людини з народження, одні — внаслідок самого факту фізичної появи на світ, інші — внаслідок того, що людина, яка народилася, існує в певному соціумі;

по-друге, мають абсолютний характер. Змістом особистих абсолютних правовідносин є суб'єктивні особисті права та відповідні обов'язки. Цим правам (на

¹ Красавчикова Л. О. Понятие и система личньїх, не связанньїх с имущественньїми, прав граж-дан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис. — докт. юрид. наук. — Екатеринбург, 1994. — С. 12—16.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи 2с

ім'я, честь, гідність) відповідають обов'язки інших осіб не порушувати, поважат ці права;

по-третє, вони складаються з приводу особливої категорії об'єктів — немаі нових благ, які неможливо відокремити від конкретної особи, тому мають осі бистий характер, що визначає їх єдину функціональну властивість — нетова

ність.

Переважна більшість дослідників цивільного права визначає особисті немаї нові відносини як такі, що не пов'язані безпосередньо з майновими відносинам і які виникають з приводу немайнових благ, невіддільних від конкретної особи в яких здійснюється індивідуалізація особистості.

Л. О. Красавчикова підкреслює, що особисті немайнові відносини, не повЧ зані з майновими, — це суспільні відносини, які складаються з приводу немат ріальних благ, що мають єдину позаекономічну природу, є самостійною ціннїсті для їх носія, мають функціональну властивість нетоварності, належать особж тості як такій та невіддільні від неї¹.

Життя, здоров'я, ім'я, гідність не стають товаром ні за яких умов нормальне го Існування і розвитку людського суспільства.

Нематеріальні блага розглядаються в Цивільному кодексі як різновид об'єі-тів, з приводу яких можуть виникати цивільні правовідносини.

ЦК України поділяє нематеріальні блага на результати інтелектуальної, твор чої діяльності; Інформацію та особисті немайнові блага фізичної особи.

Правовідносини, елементом яких є суб'єктивне право особи на нематеріаль не благо, є абсолютними, враховуючи те, що управомоченому суб'єктові протис тоять абсолютно усі, хто зобов'язаний утримуватися від порушення цього праве Однак у разі його порушення воно набуває характеру відносного правопор шення.

Нематеріальні блага характеризуються принаймні двома нерозривно пов'яза ними з ними ознаками. Це, по-перше, відсутність матеріального (майнового змісту і, по-друге, нерозривний зв'язок з особистістю носія, що породжує невід чужуваність цього блага.

Вважається, що невідчужуваність нематеріальних благ не виключає того, щі їх здійснення і захист можуть доручатися третім особам, зокрема, позови про за хист честі І гідності неповнолітніх можуть пред'являти їх законні представники Нектарність, відсутність економічного змісту нематеріального блага, його не розривний зв'язок з особою носія є необхідними, але не виключними ознаками Невіддільність від особи носія даного нематеріального блага, наявність цьоп блага Індивідуалізує і робить неповторною саму особистість її носія. Нематері альні блага характеризують суспільний стан їх володільця і становлять його не від'ємну, хоч і таку, що може змінюватися, якість на весь період його існування Підкреслюється, що нематеріальні блага існують без обмеження строку².

Красавчикова Л. О. Понятие и система личньїх, не связанньїх с имущественньїми, прав гра* Дан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис. ... докт. юрид наук. — Екатеринбург, 1994. — С. 12 —13.

Гражданское право: Учебник. — 3-є изд., перераб. и доп. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. Ь Тадстого. — М.: Проспект, 1998. — Ч. 2. — С. 314 — 315.

232 Глава 16

Як уже підкреслювалось, ці правовідносини в переважній більшості є абсолютними.

Певну специфіку має суб'єктний склад особистих немайнових правовідносин. Враховуючи, що книга II ЦК України присвячена особистим немайновим правам фізичних осіб, правомочною особою щодо таких благ за таких умов слід назвати лише фізичну особу. Хоч юридичні особи також можуть розглядатися як правомочні особи, наприклад, коли йдеться про захист ділової репутації юридичної особи або про право на найменування.

Зобов'язані особи можна поділити на дві категорії — загальну і спеціальну. До загальної категорії належать практично всі суб'єкти права — як фізичні, так І юридичні особи, за винятком самої правомочної особи. Кожна особа виступає носієм обов'язку не порушувати особисте немайнове право. Спеціальна категорія зобов'язаних суб'єктів включає всі організації, працівників цих організацій, які в межах, встановлених законом, причетні до здоров'я, особистого життя тощо¹.

Відправним моментом у з'ясуванні юридичного змісту особистих немайнових правовідносин є визначення суб'єктивного особистого немайнового права упра-вомоченої фізичної особи та кореспондуючого йому суб'єктивного цивільного обов'язку всіх інших осіб. Специфікою суб'єктивного особистого немайнового права є те, що його реалізація передбачає, в першу чергу, можливість вчинення певних дій самою управомоченою особою.

Законом встановлюються лише певні межі можливості особи діяти на свій власний розсуд і де вони не заважають здійсненню інтересів інших осіб. В цих юридичних межах свободи кожен має можливість діяти на свій власний розсуд.

"Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя," — зазначено в ст. 272 ЦК України.

На думку ряду російських вчених, зміст особистого немайнового права не включає, за загальним правилом, здійснення позитивних цивільно-правових дій, хоч управомочений суб'єкт на свій розсуд використовує належні йому особисті немайнові блага².

Крім того, особисте немайнове право полягає в можливості управомоченої особи вимагати від інших осіб утримуватися від дій, які порушують це право.

Таким чином, управомочена особа виступає носієм свободи як щодо своїх власних дій, так і свободи від стороннього втручання, а суб'єктивне особисте немайнове цивільне право являє собою право на свободу визначення своєї поведінки в індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд, яке виключає можливість будь-якого втручання з боку інших осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. Істотного значення у цьому процесі набувають норми моралі. Важливо підкреслити, що кожен випадок такого можливого втручання має базуватися на певних підставах, а саме: по-перше, сама можливість обмеження індивідуальної

Красавчикова Л. О. Понятие и система личньїх, не связанньїх с имущественньши, прав граж-дан (фнзических лиц) в гражданском праве российской Федерации: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — Екатеринбург, 1994. — С. 16.

² Гражданское право: Учебник. — 3-є изд., перераб. и доп. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 1998. — Ч. 1. — С. 315.

Поняття особистих немайиових відносин та ... прав фізичної особи

свободи має бути передбачена законом; по-друге, особа, що здійснює таке ження індивідуальної свободи, повинна мати спеціальні документально підтве; жені повноваження; по-третє, вона може здійснювати обмеження індивідуальь свободи лише у своєму, вузько спеціалізованому аспекті.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що неповне регулювання особист немайнових, не пов'язаних з майновими, відносин перешкоджає охороні особр тих прав і інтересів громадян. У цих питаннях цивільне законодавство на сьогс ні все ще відстає від конституційного, яке проголошує такі особисті немайнс права, як право на недоторканність особи; право на недоторканність особисто життя; право на життя та охорону здоров'я; право на таємницю листування, і лефонних розмов і телеграфних повідомлень; право на особисту свободу тош Важливим кроком на шляху подолання такого відставання стала розробка ное го ЦК України. З прийняттям нового кодексу, не тільки будуть захищатися ос бисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, але вони будуть регулює тися в нормальному, непорушеному стані. І тому за ЦК України складове частиною предмета цивільного права дійсно є особисті немайнові відносини, і пов'язані з майновими.