Глава 10

н ованого золота в злитках, є державною власністю і становить частину дер-іних золотовалютних резервів України¹.

Гроші можно використовувати як засіб платежу для встановлення суми тежу, який буде здійснено у певний момент у майбутньому. Саме ця функція можливість нараховувати відсотки за грошовими зобов'язаннями, функція світових грошей забезпечує рух вартості в міжнародному економіч-іу обігу і реалізацію взаємовідносин між країнами.

Важливим соціальним чинником реалізації зазначених функцій грошей є сту-ь довіри до них учасників цивільного обігу. Безумовно, така довіра грунтуєть-на конституційних гарантіях держави. Проте, закон не може встановлювати вила, здатні, наприклад, визначати купівельну силу грошей, тому що цей еле-іт економічних відносин є результатом складної взаємодії індивідуальних оці-. усіх учасників цивільного обігу.

Довіра до грошей учасників економічних відносин базується на стабільності ,артості. Стабільність вартості грошей — особливий фактор їх доцільності І ві-)ає важливу роль при формуванні окремих правових конструкцій у грошових іосинах. Та доцільність використання будь-якого предмета в якості грошей не ежить від рішення окремих учасників цивільно-правового обігу. Емісія грошей центральним банком держави закріплює за учасниками грошо-. відносин обов'язковість їх прийому до платежу і визначає кількість грошо-; одиниць на кожному грошовому знаку. Таким чином держава встановлює ітіжну силу грошей і визначає ступінь цієї платіжної сили. Об'єктом розрахункових правовідносин є також гроші, що підлягають сплаті виконані роботи, поставлену продукцію, надані послуги. У розрахункових від-инах між суб'єктами підприємницької діяльності важливу роль відіграють так ні безготівкові гроші. Сам по собі спосіб безготівкових розрахунків як би не орює нових засобів платежу — безготівкових грошей.

Об'єктом розрахункових правовідносин залишаються гроші у вигляді грошо-: знаків. Сутність грошей при переході їх у безготівкову форму не порушуєть-Більше того, усі функції грошей, сформульовані сучасними економістами, у іному обсязі виконуються і безготівковими грошима. За формою можна виді-и два типи грошей: реальні (злитки, монети, паперові гроші) і умовні (бан-ські чи кредитні гроші, тобто усі форми безготівкових грошей, включаючи 'ктронні).

З розвитком техники з'являються нові терміни — "електронні гроші", "елек-ннІ розрахунки". З цим пов'язаний наступний еволюційний крок грошового гу, і об'єктом цих розрахунків як і раніше є ті ж безготівкові гроші. "Електро-гроші" є підвидом безготівкових грошей І мають усі характеристики, властиві готівковим грошам. Знаки вартості, відбиті на електронних носіях інформації, збувають у прямій залежності не тільки від спеціального суб'єкта, яким є ж, а й від цілої системи забезпечення їх обігу, що включає технічні засоби ійому, обробки і збереження інформації (комп'ютери, бази даних, спеціальне грамне забезпечення підтримки платіжних операцій, канали зв'язку і такі за-

Закон України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцін-металів І дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18 листопада 1997 р. / / омості Верховної Ради України. — 1998. — № 9. — Ст. 34.

Об'єкти цивільних прав 157

соби проведення платіжних і розрахункових операцій, як банкомати, платіжні термінали і пластикові картки).

Безготівкові гроші в результаті обороту виконують усі функції, властиві грошам. Вони цілком органічно заміняють наявні грошові знаки, про що свідчить витіснення готівки з обороту у розвинутих країнах світу.

Теорії юридичної природи грошей. З огляду на юридичну природу грошей існує кілька теорій: "номіналістичне вчення", що включає в себе теорію Гартмана, "державну теорію" Г. Кнаппа та теорію А. Нусбаума; вчення "металістів"; "курсова теорія" Ф. Савіньї.

Основним елементом юридичного вчення про гроші є розмежування двох понять: 1) поняття грошей, загального для права та економічної науки, і 2) поняття грошей у спеціальному юридичному значенні.

Вчення Гартмана та його послідовників — вчення "номіналістів" — допускає закріплення цінності грошей на певному рівні у порядку законодавчого акта. Тим часом йдеться не про визначення купівельної спроможності грошей і навіть не про створення правової фікції про стійку їхню цінність, а про визначення платіжної сили грошей. Таким чином, "номіналістична" теорія має чисто юридичний характер: вона зовсім не торкається питання про цінність грошей — цієї суто економічної проблеми, яка за своєю суттю не здатна бути предметом юридичного дослідження¹.

Французька теорія XVIII ст. виходить з ідеї фіксованої державою цінності грошей. Так званий принцип "королівської монетної регалії" передбачав виключне право короля на карбування і випуск у обіг монет.

У XVIII ст. Ш. Монтеск'є говорив: "... срібло в монеті має ту ціну, що визначає король: він установлює співвідношення між визначеною кількістю срібла в злитку і тією ж кількістю срібла в монеті; він встановлює співвідношення між різними металами, з яких карбується монета; і, нарешті, він визначає ідеальну ціну кожної монети". У той же час Потье пише: "Монета становить власність приватної особи лише як знак певної цінності, яку їй привласнив король, і якщо король побажає, щоб не ці, а інші монети служили знаком цінності всіх речей, то приватні особи втратять свої права щодо цих монет"². Зазначена теорія передбачала застосування фіскальних засобів уряду, що спрямовані на правове регулювання грошей в обігу. Положення цієї теорії відображено у Цивільному кодексі Франції 1804 р.

"Державна теорія грошей" Г. Кнаппа зробила значний вплив на німецьку, а через неї і на російську науку про гроші. Основний постулат вчення Г. Кнаппа грунтується на властивості грошей як платіжного засобу. При цьому підкреслюється головна роль державної влади при створенні грошової системи. Вчення заперечує за грошима властивість цінності.

"Державна теорія грошей, — говорить Г. Кнапп, — є догматичне вираження ряду історико-правових фактів, що протягом XIX століття виявилися у сфері грошового обігу найважливіших культурних країн. У даний час платіжний механізм

Лунц Л. А. Деньги и денежньіе обязательства в гражданском праве. — М.: Статут, 1999. — С. 33. ² Див.: РоіНіег. Сопігаі сіє ргеі № 37. (Див.: Лунц Л. А. Указ. соч. — С. 34).