Глава 6

же бути надана за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути та-к надана фізичній особі, яка досягла 16 років І яка бажає займатися підпри-іицькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усино--елів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути еестрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної ци-ьної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. При цьому азі припинення трудового договору чи припинення підприємницької діяльнос-іадана повна цивільна дієздатність за такою особою зберігається. Встановле-

що повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі іільні права та обов'язки.

Часткова дієздатність неповнолітніх. Такою дієздатністю наділені непов-іітні у віці від 15 до 18 років. Часткова дієздатність характеризується тим, що громадянином визнається право вчиняти не всі, а лише деякі дії, передбачені оном.

Стаття 13 ЦК УРСР регламентує обсяг дієздатності неповнолітніх віком від а.0 18 років. У ЦК України цим питанням присвячена ст. 31. Проте, слід звер-и увагу на те, що згадана стаття визначає обсяг дієздатності фізичних осіб )м від 14 до 18 років, тобто нижня вікова межа часткової дієздатності збіль-ться на рік. Враховуючи стан їх розумового І психічного розвитку та деякий гтєвий досвід, законодавець надає їм можливість вчиняти певні дії, які поро-'ють правові наслідки. Для цього виду дієздатності характерні такі елементи:

— право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Чинне законодавство, наіь, не визначає ознак такої угоди. Практика ж застосування ст. 13 ЦК УРСРодить з того, що для дрібної побутової угоди характерною є незначна вартістьутих речей.

Разом з тим ст. 33 ЦК України встановлює, що правочин вважається дрібним утовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, й має невисоку вартість, та відповідає її фізичному, духовному та соціально-розвиткові;

— право розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипен-). Слід згадати, що за ст. 32 нового ЦК фізична особа віком від 14 до 18 років

право розпоряджатися не лише своїм заробітком, стипендією, а й іншими до-ами. Заробітна плата — це винагорода за працю, яка виплачується за трудо-договором. Заробіток — винагорода за результати праці, встановлюється, як зило, за згодою сторін у цивільно-правовому договорі. Винагорода за відкрит-зинаходи, раціоналізаторські пропозиції не є заробітною платою і її розмір ви-іається залежно від економічного ефекту та інших обставин. Право розпоря-тися заробітною платою (заробітком) або стипендією підлягає ежувальному тлумаченню. Підліток може лише один раз розпорядитися за-тком або стипендією. Речами, набутими внаслідок укладення угод за раху-заробітку або стипендії, підліток має право розпорядитися (наприклад, ук-и договір купівлІ-продажу) тільки за згодою своїх батьків (усиновителів) або увальників. Варто зазначити також, що новим ЦК прямо встановлено, що )внолітня особа у віці від 14 до 18 років вчиняє Інші правочини за згодою .ків (усиновителів) або піклувальників.

V ЦК УРСР передбачено, що органи опіки і піклування за наявності доста-

підстав (використанні грошей на шкоду собі та іншим особам, наприклад,

ібання спиртних напоїв, наркотичних речовин тощо) можуть обмежити під-

Громадяни як суб'єкти цивільного права 93

літків у праві самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією (ч. 2 ст. 13 ЦК УРСР). Йдеться про обмеження зазначеного права на певний строк.

За ст. 32 нового ЦК передбачено, що за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновителів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд має право скасувати своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття;

— самостійне здійснення всього комплексу авторських або винахідницькихправ, прав на відкриття, починаючи від оформлення винаходу, раціоналізаторської пропозиції, відкриття, укладення авторських договорів і закінчуючи одержанням авторської винагороди і розпорядженням нею.

За ЦК України фізична особа віком від 14 до 18 років отримує право самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

— право самостійно вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатисяними. У цьому разі не має значення, з якого джерела одержано кошти, що їхвкладає неповнолітня особа до кредитної установи. Розпорядження коштами, щовнесені іншими особами на їхнє ім'я, здійснюється неповнолітнім за згодою батьків (усиновителів) або піклувальників.

Згідно з новим ЦК фізична особа віком від 14 до 18 років зможе самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє Ім'я (грошовими коштами на рахунку);

— обов'язок нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам (ст. 447 ЦК УРСР), тобто неповнолітні віком від 15 до 18 роківє деліктоздатними. Поведінка дитини, яка досягла 15-річного віку, може бути визнана протиправною, а вона сама притягнута до цивільної відповідальності. У разі відсутності у неповнолітнього майна, якого було б достатньо для відшкодування шкоди, на батьків (усиновителів) або піклувальників покладається додаткова(субсидіарна) відповідальність, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не зїхньої вини.

У новому ЦК питання відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою, розглядаються у ст. 1198. За цією статтею неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неї майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, Ця шкода відшкодовується у частині, якою не вистачає, або у повному обсязі її батьками (усиновителями) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за законом виконує щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частині, якої не вистачає, або у повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. При цьому обов'язок батьків (усиновителів), піклувальника, закладу, який виконує функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Крім того, за ст. 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність За ПОрушеННЯ ДОГОВОру, укладеного Нею СаМОСТІЙНП віггпппігтмо пл -,™л

X Глава 6

л Вона також особисто несе відповідальність за порушення договору, укладено за згодою батьків (усиновителів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої оби недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність ;суть її батьки (усиновителі) або піклувальник;

• права з володіння, користування і розпорядження майном трудового аболянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарствтатті 17 і 18 Закону України "Про власність");

• право бути засновниками і членами громадських об'єднань — молодіжнихтанізацій (ст. 12 Закону України "Про об'єднання громадян").

Мінімальна дієздатність. Такою дієздатністю відповідно до ст. 14 ЦК ⁵СР наділені неповнолітні, які не досягли 15 років, а за ст. 31 нового ЦК — повнолітні, які не досягли 14 років. Зазначимо, що вказані особи, їх ще імену--ь малолітніми особами, мають дуже невеликий обсяг дієздатності.

Мінімальна дієздатність складається з таких елементів:

— права вчиняти дрібні побутові угоди. Інші угоди укладають батьки (усино-телі) або опікуни від імені неповнолітніх. Останні є цілком неделіктоздатними,)тже, не несуть цивільно-правової відповідальності за свої неправомірні дії. Засоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, відповідають його бать-

(усиновителі) або опікуни, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої ни (ч. 1 ст. 446 ЦК УРСР). Якщо неповнолітній, який не досяг 15 років, запо-

шкоду в той час, коли він перебував під наглядом навчального, виховного або :увального закладу, ці заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, як- не доведуть, що ця шкода виникла не з їхньої вини (ч. 2 ст. 446 ЦК УРСР).

У ст. 31 нового ЦК прямо визнається, що малолітня особа не несе відпові-іьності за завдану нею шкоду. В свою чергу, ст. 1197 встановлює, що шкода, щана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновителями) або куном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює вихо-іня малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком не-ллінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду малолітньою особою. Обов'язок цих осіб відшкодовувати шкоду, завдану ма-іітньою особою, не припиняється при досягненні нею повноліття. Разом з тим іолітня особа після досягнення повноліття може бути зобов'язана судом част-ю або у повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років ттю або здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а осо-

які відшкодовували цю шкоду за малолітню особу, стали неплатоспроможни-

або померли.

Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом нав-іьного закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний снювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за юлітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшко-ати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини, цо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї ікцІЇ опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду, якщо не доведе,

шкоди було завдано не з його вини. Якщо малолітня особа завдала шкоди як нни батьків (усиновителів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що

ов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновителі), опікун, заклади та би зобов'язані відшкодовувати шкоду у частині, яка визначена за домовленіс-

між ними або за рішенням суду;

Громадяни як суб'єкти цивільного права 95

— права самостійно вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Неповнолітній (до 15 років), який сам вніс на своє ім'я вклад до банку, розпоряджається ним самостійно. Вкладами, внесеними на його ім'я, розпоряджаються до досягнення ним І5-річного віку батьки та інші законні представники.

У ст. 31 ЦК України це право за малолітніми особами не передбачено. Натомість за ними на рівні кодексу закріплюється право здійснювати особисті немай-нові права на результати Інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Обмежена дієздатність. Обмеження у дієздатності можливе лише у випадках І в порядку, передбачених законом (ч. 1 ст. 12 чинного ЦК, ч. 2 ст. ЗО нового ЦК). Воно полягає в тому, що громадянин позбавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які він міг набувати і створювати. Таким чином, йдеться про зменшення обсягу дієздатності, який мала особа.

Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має часткову дієздатність, так і особа, що має повну дієздатність.

Стаття 15 ЦК УРСР визначає умови обмеження дієздатності громадян:

1. зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;

1. як наслідок цього — тяжке матеріальне становище самого громадянина тайого сім'ї.

Під зловживанням слід розуміти як систематичне пияцтво (вживання наркотиків), так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків). Щодо другої умови, то дослівно обмеження дієздатності можливе за наявності в алкоголіка чи наркомана сім'ї, тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить у тяжке матеріальне становище водночас сім'ю і себе. По суті справи зазначена норма виключає обмеження у дієздатності громадянина, якщо він ставить у тяжке матеріальне становище тільки себе.

Цей недолік усунутий у п. 2 ст. 36 нового ЦК, за яким суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичним речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

За своєю метою, як наголошується у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено Дієздатним чи недієздатним" від 28 березня 1972 р. (із змінами, внесеними постановами Пленуму від 29 листопада 1974 р., від 24 квітня 1981 р., від ЗО березня 1984 р., від 25 грудня 1992 р. та від 25 травня 1998 р.), обмеження у дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зло-^вживанням наркотичними речовинами і має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання правил співжиття.

Слід звернути увагу, що у ЦК України вводиться ще одна підстава визнання фізичної особи обмежено дієздатною. За п. 1 ст. 36 передбачається, що може бути обмежена цивільна дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення сво-*х Дій та (або) керувати ними.

96 Глава 6

Обмеження у дієздатності громадянина здійснюється у судовому порядку. Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним може бути порушена лише за заявою: членів сім'ї громадянина, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки та піклування, психіатричного лікувального закладу (ст. 256 ЦПК України). При підготовці справи до судового розгляду від заявника необхідно витребувати такі дані: акти міліції, громадських організацій га інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або іаркотичними засобами, а також те, що громадянин ставить себе і свою сім'ю у гяжке матеріальне становище. Справа розглядається з обов'язковою участю іредставників органів опіки та піклування (ст. 259 ЦПК України).

У резолютивній частині рішення слід зазначити лише висновок суду про ви-шання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в задоволенні заявле-шх про це вимог. Як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, до компетен-Ш суду не належить вирішення інших питань, у тому числі щодо призначення ііклувальника (п. 6 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду Україні від 28 березня 1972 р.).

Суд має надіслати копію рішення, яке набрало законної сили, органові опіки а піклування для призначення піклувальника. У разі потреби копія рішення від-илаеться за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздат-юю, для організації і здійснення контролю за її поведінкою.

Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності громадянина є те, цо обмежено дієздатний громадянин лише за згодою піклувальника може:

• укладати угоди з розпорядження майном (купівлі-продажу, позики, дару-ання, комісії тощо);

• одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджайся ними, за винятком дрібних побутових угод. Обмеження у дієздатності сто-ується лише цивільно-правової дієздатності, за винятком тих випадків, коли уідповідній галузі законодавства на це є пряма вказівка. Так, обмежено дієздат-ий має право самостійно укладати трудовий договір, брати шлюб тощо. Алесоби, обмежені судом у дієздатності, не мають права усиновлювати дітей І неожуть бути призначені опікунами або піклувальниками над Іншими особами,іатьки, обмежені у дієздатності, не можуть укладати угоди з розпорядженняайном від імені своїх дітей чи давати згоду на укладення ними угод.

Стаття 37 ЦК України передбачає, що над фізичною особою цивільна дієздат-ість якої обмежена, встановлюється піклування. Така особа може самостійно чиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини ж щодо розпорядження айном та Інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються собою, цивільна дієздатність якої обмежена, лише за згодою піклувальника, роте відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за ежі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність кої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Одержання заробітку, енсії, стипендії, інших доходів особою з обмеженою цивільною дієздатністю та ззпорядження ними здійснюються піклувальником. Останній може письмово )зволити особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати за-)біток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Обмеження у дієздатності за ст. 15 ЦК УРСР не викликає обмеження делік-)здатностї, тобто обмежено дієздатний громадянин несе цивільну відповідаль-сть за загальними правилами (статті 440 і 450 ЦК УРСР). Правило про те, що

Громадяни як суб'єкти цивільного права 9'

особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність з. порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, іщ завдана нею іншій особі, закріплено і у ст. 37 нового ЦК.

Обмеження у дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення грома дянином зловживань спиртними напоями аби наркотичними засобами. Статтею 38 нового ЦК також передбачено, що суд поновлює цивільну дієздатність разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо та у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення ЇЇ психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Такі справи розглядаються у судовому порядку з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою осіб, зазначених у ст. 256 ЦПК України, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

Визнання громадянина недієздатним. Цивільне законодавство України передбачає можливість визнання громадянина недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 16 ЦК УРСР). За ст. 39 нового ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку.

Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоч і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довідкою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадянин є недієздатним. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має повноцінної психіки, а тому нездатний розсудливо вести свої справи.

Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст. 256 ЦПК України. Оскільки визнання громадянина недієздатним, у першу чергу, має на меті захистити його інтереси, то уявляється, що немає підстав обмежено тлумачити коло членів сім'ї, уповноважених на звернення із заявою про визнання громадянина недієздатним, тобто заявником може бути його дружина (чоловік) чи Інша особа, пов'язана з ним родинними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що проживає окремо від хворого.

Підготовка справи до судового розгляду здійснюється відповідно до ст. 143 ЦПК України. Пленум Верховного Суду України щодо цього питання вказує, що від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами (п. З вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р.).

)8 Глава 6

Суддя за наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство ромадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіат-)ичну експертизу (ч. 1 ст. 258 ЦПК України). В ухвалі про призначення експер-•изи на вирішення експертів мають бути поставлені такі запитання:

1. чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу?

2. чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними?

За відсутності доказів повної нездатності громадянина розуміти значення :воїх дій чи керувати ними суд зобов'язаний відмовити у визнанні громадянина недієздатним. Це він повинен зробити незалежно від того, що особа є душевно-сворою або недоумкуватою. Якщо громадянин, здійснюючи ті чи інші юридичні Ш (угоди), внаслідок тимчасового психічного розладу не розумів їх значення, ;уд визнає недійсними лише ці угоди (ст. 55 ЦК УРСР), не визнаючи цю особу чедієздатною. Застосування ст. 16 ЦК УРСР можливе лише тоді, коли громадянин страждає не тимчасовим розладом психічної діяльності, а хворіє на душевну хворобу.

На практиці суди в цілому правильно вирішують справи цієї категорії. Так, Печерський районний суд м. Києва цілком правильно задовольнив заяву 3. А. Дубинського про визнання його бабусі Л. М. Дубинської недієздатною за гганом її здоров'я (суду були надані медична картка, витяг з історії хвороби, довідка ЛТЕК). Відповідно до акта судово-психіатричної експертизи експертна комісія визнала, що Л. М. Дубинська виявляє ознаки церебрального атеросклерозу з недоумством і внаслідок цього діагнозу за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Таким чином, заява О. А. Дубинського згідно зі ст. 16 ЦК УРСР підлягає задоволенню¹.

За загальним правилом, громадянин вважається недієздатним з часу набрання сили рішенням суду про визнання його недієздатним. Разом з тим Пленум Верховного Суду України передбачив виняток з цього положення, згідно з яким у разі коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, враховуючи висновок судово-психіатричної експертизи та інші дані щодо психічного стану громадянина, може зазначити в рішенні, з якого часу громадянин є недієздатним (п 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р.). Слід згадати, що ст. 40 нового ЦК встановлюється, що фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. При цьому у випадку, якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Слід мати на увазі, що від вирішення питання щодо дієздатності громадянина залежить можливість його участі у розв'язанні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями 256—260 ЦПК України. Водночас зі спором про цивільне право питання про недієздатність громадянина суд може вирішувати лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина.

громадяни як суб'єкти цивільного права 99

Суд має надіслати копію рішення про визнання громадянина недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна. Крім того, виникають Інші правові наслідки визнання громадянина недієздатним:

• від імені останнього укладає угоди опікун (ч. 2 ст. 16 ЦК УРСР, п. 3.ст. 41 нового ЦК). Укладені раніше односторонні угоди (видача довіреності, заповіт), договори, пов'язані з особою громадянина, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію;

• за шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини (ст. 448 ЦК УРСР). За ст. 1203 нового ЦК шкода,завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом,який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоду, помер або у ньогонемає майна, достатнього для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особамає таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, Іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частковоабо у повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків. У свою чергу у п. 2 ст. 41 нового ЦК встановлюється, що недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

Разом з тим після визнання громадянина в судовому порядку недієздатним він не виключається із числа суб'єктів права, тому що є правоздатним. Це пояснюється наявністю у нього певних матеріальних та інших потреб, які вимагають задоволення, а також взаємозв'язком інтересів душевнохворих і недоумкуватих з інтересами Інших осіб та держави.

За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоров'я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. Питання про поновлення у дієздатності розглядає суд в окремій справі за місцем проживання громадянина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ст. 256 ЦПК України, опікуна, а також з власної ініціативи суду (ч. З ст. 260 ЦПК України). Статтею 42 нового ЦК цивільна дієздатність фізичної особи поновлюється, а опіка припиняється за позовом опікуна або органу опіки та піклування, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Пленум Верховного Суду України з цього приводу роз'яснює, що у справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Громадянина може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення стану його здоров'я або видужання (п.7 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України). Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. На підставі рішен-