Глава 12 угоди (правочини)1

§ 1. Поняття та види угод (правочинів)

До найпоширеніших юридичних фактів належать угоди (ст. 41 ЦК УРСР), а і новим ЦК України — правочини (ст. 203), тобто дії осіб, спрямовані на набут-ч, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відомо, що дії як юридичні факти завжди мають вольовий характер і поділяться на правомірні і неправомірні. Правочини — це вольові і правомірні дії, без-)середньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, ііну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наприклад, А. заповідав усе належне йому майно сину. Складаючи заповіт, вчинив дію, спрямовану на встановлення цивільних спадкових прав та Іов'язків сина як спадкоємця за заповітом. Згодом А. анулює свій заповіт І ладає новий, за яким заповідає належне йому майно в рівних частках сину і іужині. Змінюючи раніше зроблений заповіт, А. тим самими змінює цивільні, адкові права та обов'язки сина, попереднього спадкоємця за заповітом.

Продовжимо цей приклад. Заповідач А. знову анулює заповіт. За новим завітом син і дружина позбавлені спадщини. В цьому разі заповідач вчинив од-сторонній правочин, спрямований на припинення спадкових прав та обов'язків на і дружини за заповітом.

У всіх наведених прикладах йдеться про вчинення правочинів. Але вчинення льової правомірної дії не завжди означає вчинення правочину. Неповнолітній айшов кимось загублений портфель і здав його у міліцію. 17-річний підліток, їв участь у гасінні пожежі, що спалахнула на території школи. Зазначені осо-, діючи правомірно і навіть благородно, разом з тим не намагаються встанови-змінити чи припинити для себе або інших цивільні права та обов'язки. У пер-му прикладі фізична особа допомагає розшукати володільцю загублений зтфель, а в іншому особа виконує свій обов'язок з охорони державної власнос-Інша справа, що вчинення подібних благородних, альтруїстичних дій за законі (незалежно від волі носіїв цих дій) зумовлює певні юридичні наслідки. У на-іених прикладах йдеться про юридичні вчинки, які не є правочинами. У івочині виявляється воля його учасників, яка має пізнаватися іншими особа-а тому повинна бути виражена зовні. Зовнішній вияв волі називається воле-івленням. Це суть правочину. Іноді для укладання правочину, крім волевияв-

В тексті глави вживається як термінологія ЦК УРСР від 1963 р. — "угоди", так і нового ЦК аїни — "правочини".

Угоди (правочини)

лення, необхідно вчинити фактичні дії. Наприклад, для укладення правочину пі зики необхідні не лише взаємне волевиявлення позикодавця і позичальника, а фактична передача майна, визначеного родовими ознаками.

Новий ЦК України (ст. 206) допускає різні форми зовнішнього вияву во (волевиявлення): словами (усно), письмовим актом, поведінкою особи. В остаь ньому випадку йдеться про конклюдентні дії (від лат. сопсіигіо — укладаю, ро€ лю висновок), тобто дії, у яких втілюється воля особи укласти правочин. Торгов автоматика робить конклюдентні дії єдино можливою формою волевиявлення ук ласти правочин: фізична особа опускає в автомат монету або жетон (вчиняє дію і одержує необхідну річ.

Мовчання визначається виявом волі укласти правочин у випадках, передба чених законом або договором. Новий ЦК України (ст. 783) виходить з того, щ у разі продовження користування річчю після закінчення строку договору найм за відсутності заперечень з боку наимодавця протягом одного місяця договір вва жається поновленим на строк, який був раніше визначений сторонами. Тут юридичного значення набуває факт відсутності заперечення, тобто мовчання з боку наимодавця.

Правочини мають велике значення у народногосподарському житті країни.

Побудова ринкової економіки зумовлює посилення і розширення сфери застосування правочинів, у тому числі договорів. Товарно-грошовий характер відносин економічного обігу виявляється у тому, що реалізація товарів здійснюється тільки в результаті досягнутої згоди між товаровиробником і споживачем. Саме договір як різновид правочину є такою згодою. У межах цієї згоди інтерес однієї сторони задовольняється лише шляхом задоволення інтересу іншої сторони. Бажання однієї особи продати відповідний товар, а іншої його купити породжує спільний інтерес сторін в укладенні договору І його належному виконанні.

Через договір здійснюється зв'язок між виробництвом І споживанням. За допомогою договору є можливість насичити ринок необхідними товарами. Шляхом укладення договору громадяни на свій розсуд витрачають грошові кошти для придбання товарів з метою задоволення своїх майнових і немайнових інтересів.

Значна роль правочинів у повсякденному житті фізичних осіб: користування комунальним транспортом, послугами аптек, приватних або акціонерних лікувальних закладів, одержання майна напрокат, відвідування видовищних установ (різних виставок, кіно, цирків тощо). У цих і подібних випадках укладаються відповідні правочини.

Щодо юридичних осіб (господарські товариства, виробничі кооперативи і т. ін.), то їх діяльність неможлива без правочинів.

Законодавство, що регулює різні правочини, розглядається у відповідних розділах особливої частини підручника з цивільного права. У межах даної теми висвітлюються лише загальні положення про правочини.

Правочини, що їх щоденно вчиняють юридичні особи і громадяни, досить різні, а тому вимагають певної класифікації, передбаченої законодавством.

Правочини бувають одно-, дво- або багатосторонніми. Якщо для виникнення правочину достатньо волевиявлення однієї сторони, він є одностороннім. Наприклад, розпорядження своїм майном не випадок смерті (заповіт) є одностороннім правочином, бо для його складання і оформлення необхідно волевиявлення тільки заповідача. До односторонніх правочинів належать також прийняття І відмова від спадщини.

170 Глава 12

Якщо для виникнення правочину необхідні зустрічні волевиявлення, то це івостороння угода. Вона називається договором. Наприклад, волевиявлення од-гієї сторони (покупця) купити майно і зустрічне (тобто протилежне за змістом) юлевиявлення іншої сторони (продавця) продати майно є двостороннім правочи-юм купівлі-продажу або договором купівлі-продажу. Для виникнення багатосто-юннього правочину необхідно волевиявлення трьох І більше сторін. Вони мо-куть бути як зустрічними (наприклад, при три-, чотиристоронньому обміні килих приміщень), так і спрямованими до однієї мети (наприклад, у договорі про умісну діяльність три сторони або більше спільно діють для досягнення спільної осподарської мети).

Залежно від способу укладання правочини поділяються на консенсуальні і іеальні. Консенсуальні правочини (від лат. сопйепзий — згода) вважаються ук-іаденими з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Вільність правочинів є консенсуальними. Для укладення реального правочину (від ат. тез — річ) поряд зі згодою сторін, необхідне вчинення фактичних дій (на-риклад, передача майна). До реальних правочинів належать договори позики, еревезення, дарування.

Дія, яка повинна бути вчинена на підставі правочину має свою мету (лат. аиза). Під метою у правовому значенні слід розуміти відповідний правовий фект, якого намагаються досягти сторони в правочині шляхом вчинення дій.

За особливостями мети правочини поділяються на платні І безплатні, казу-льні і абстрактні. У платному правочині дії однієї сторони відповідає обов'язок ішої сторони вчинити зустрічну дію. У договорі купівлі-продажу продавець пе-едає майно у власність покупця, а останній зобов'язаний прийняти майно і платити за нього певну грошову суму. Двосторонні правочини, за певним ви-ятком, є платними. У безплатному правочині сторона зобов'язана вчинити дії, інша має право вимагати виконання цих дій без вчинення зустрічних власних ій. Односторонні правочини є безплатними. З двосторонніх правочинів до без-латних належать договори дарування, безплатного користування майном.

Деякі двосторонні правочини залежно від розсуду сторін можуть бути як латними, так і безплатними (наприклад, договори доручення, зберігання). Юри-ичні особи, як правило, укладають платні правочини, що пояснюється їхніми омерційними інтересами, які вимагають покриття видатків прибутками від еко-омічної діяльності.

Правочини, дійсність яких залежить від їхньої мети, називаються каузальни-и. Якщо, наприклад, у борговій розписці не визначено мету, тобто немає пояс-ення, чому Н. видав розписку М., то вона повинна бути визнана недійсною. Пе-зважна більшість правочинів є казуальною, оскільки правочини між ридичними особами завжди мають на меті досягнення певного правового ре-лльтату. Фізичні особи за допомогою правочинів задовольняють свої потреби і му у таких правочинах також визначається мета їх укладення.

У деяких випадках законодавець допускає правочини, на дійсність яких не їливає мета, а тому навіть за ЇЇ відсутності такі правочини мають належну юри-ічну силу. Вони називаються абстрактними (від лат. аЬзігасііо — відтягнення, двернення). До абстрактних правочинів, зокрема, належить вексель.

Угоди (правочини) 17