- •Основи римського цивільного права План
- •1. Загальна частина
- •2. Речове право
- •3. Зобов’язальне право
- •4. Спадкове право
- •Характеристика правових систем з яких складалось римське цивільне право.
- •1. Поняття римського цивільного права.
- •Характеристика правових систем з яких складалось римське цивільне право.
- •3. Поділ римського цивільного права на публічне та приватне.
- •1) Право власності;
- •4) Сімейні правовідносини;
- •5) Спадкове право;
- •4. Роль римського права в історії права.
- •5. Значення вивчення римського приватного права для сучасних юристів.
- •6. Рецепція римського права.
- •7. Римське право в незалежній Україні
- •Періодизація римського права.
- •Періодизація римського права.
- •Поняття і види джерел римського права
- •3. Джерела виникнення і змісту римського приватного права
- •4. Джерела правоутворення в Стародавньому Римі
- •5. Джерела пізнання римського приватного права
- •6. Кодифікація Юстиніана
- •2. Загальне поняття про легісакційнкй, формулярний і екстраординарний процеси
- •1. Виникнення державного суду
- •2. Загальне поняття про легісакційнкй, формулярний і екстраординарний процеси
- •3. Поняття і види позовів
- •4. Особливі засоби преторського захисту
- •5.Позовна давність
- •1. Основний поділ населення Римської держави на вільних і рабів
- •2. Суб'єкт права
- •3. Правове становище римських громадян
- •4. Правове становище латинів
- •5. Правове становище перегринів
- •6. Правове становище рабів
- •7. Правове становище вільновідпущеників
- •8. Правове становище колонів
- •9. Юридичні особи
- •10. Опіка і піклування
- •4. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада. Відносини між матір'ю і дітьми.
- •1. Сім'я. Агнатське і когнатське споріднення
- •2. Шлюб та його види
- •3. Правові відносини подружжя
- •4. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада. Відносини між матір'ю і дітьми.
- •5. Відносини між матір'ю і дітьми.
- •Поняття речового і зобов'язального права
- •2. Поняття і види речей
- •Види речей
- •2. Виникнення і припинення володіння
- •3. Захист володіння
- •Захист володіння і речових прав
- •1. Виникнення і розвиток інституту права власності в Стародавньому Римі
- •2. Поняття і зміст права власності
- •Правомочності власника
- •3. Види права власності
- •4. Спільна власність
- •5. Набуття і втрата права приватної власності
- •6. Захист права власності
- •Цивільно-правові засоби захисту права власності
- •Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
- •2. Сервітути: поняття і види
- •3. Земельні сервітути
- •4. Особисті сервітути
- •5. Виникнення, втрата і захист сервітутів
- •6. Емфітевзис і суперфіцій
- •7. Заставне право
- •Форми заставного права
- •3.1. Загальне вчення про зобовязання
- •1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обороті
- •2. Підстави виникнення зобов'язань
- •3. Сторони в зобов'язанні
- •4. Виконання зобов'язань
- •5. Наслідки невиконання зобов'язань
- •Види цивільно-правової відповідальності
- •6. Забезпечення зобов'язань
- •7. Припинення зобов'язання
- •Підстави для припинення зобов'язань
- •1. Поняття та види договорів
- •2. Умови дійсності договорів
- •3. Зміст договору
- •4. Тлумачення договору
- •5. Укладення договору. Представництво
- •3.3. Окремі види договірних зобов'язань
- •1. Вербальні договори
- •2. Літеральні (письмові) договори
- •3. Реальні контракти
- •4. Консенсуальні контракти
- •5. Безіменні контракти
- •6. Пакти та їх види
- •2. Забезпечені позовним захистом:
- •3.4. Позадоговірні зобовязання
- •1. Зобов'язання ніби з договорів
- •2. Деліктні зобов'язання
- •3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделіктів)
- •1. Зобов'язання ніби з договорів
- •2. Деліктні зобов’язання:
- •3. Зобов’язання ніби з деліктів:
- •2. Деліктні зобов'язання
- •3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделіктів)
- •1. Основні поняття спадкового права
- •2. Основні етапи розвитку римського спадкового права
- •3. Спадкування за заповітом
- •4. Спадкування за законом
- •Спадкодавець
- •II клас
- •Iiі клас
- •5. Прийняття спадщини
- •6. Сингулярне наступництво
- •Література
2. Сервітути: поняття і види
Потреба в обслуговуванні однієї земельної ділянки іншою виникала часто. Наприклад, земельний наділ, який має всі необхідні зручності й переваги, після смерті власника перейшов до двох синів у спадщину. Він поділений між ними в такий спосіб, що один з них — Клавдій змушений добиратися до своєї ділянки через ділянку брата Тиція. Брати перебували у добрих стосунках між собою, тому проблем з дорогою не виникало. Але так могло продовжуватися до першої сутички між ними, після чого Тицій міг заборонити брату проїзд через свій наділ до ділянки Клавдія. Передбачаючи таке, батько перед смертю встановив у заповіті сервітут на користь Клавдія на право проїзду через земельний наділ Тиція. Тепер уже право проїзду Клавдія не залежало від свавілля Тиція, навпаки, останній змушений був терпіти утискування своїх прав й інтересів, обмеження права власності за будь-яких обставин. Земельний наділ Тиція обслуговував ділянку Клавдія через надання проїзду. Наділ Клавдія стали називати пануючим, оскільки його обслуговували, а наділ Тиція — обслуговуючим, бо він надавав послугу — проїзд. Звідси, назва сервітуту, оскільки один земельний наділ обслуговував інший, надаючи вигоди, яких не мав останній. Сервітутні відносини виникали, як правило, між сусідами, між сусідніми земельними наділами, тому сервітутне право часто називали ще сусідським.
Сервітут зберігався й тоді, коли власники змінювалися. Якщо Тицій продавав свій земельний наділ, право проїзду не тільки зберігалося за Клавдієм, а й зобов'язувало нового власника ділянки надавати проїзд. Не припинявся сервітут і при зміні власника земельного наділу Клавдія. Наприклад, якщо він продавав свою ділянку, то право проїзду по земельному наділу Тиція зберігалося і за новим власником землі. Отже, суб'єктом сервітутного права був той, хто на даний момент був власником пануючого наділу (але не Клавдій як конкретна особа).
Обтяжував сервітут не Тиція як такого, а власника, обслуговуючого земельний наділ, хто б ним не був. Не буде помилкою сказати, що сервітут обтяжував обслуговуючу ділянку.
Сервітут — це право користування чужою річчю в одному або кількох відносинах. За змістом сервітутне право було обмеженим. Воно регламентувало сусідські відносини між власниками земельних наділів детально і ретельно. Сервітути встановлювалися, як правило, на право користування чужою землею (або іншою річчю) лише щодо одних відносин (право проїзду, провозу вантажів, проходу пішки, прогону худоби, право взяти 20 відер води, напоїти 20 голів худоби тощо), саме в тому, нестачу чого відчуває пануючий земельний наділ (наприклад, нестачу або відсутність води, пасовища, дороги, інших необхідних у сільськогосподарському виробництві переваг).
Проте для надання переваг, яких позбавлений пануючий земельний наділ, власник обслуговуючої ділянки не зобов'язаний вчинювати якісь позитивні дії. Характерна особливість римського сервітутного права виражена в такому афоризмі: servitus in fa-ciendo consistere non potest, тобто, сервітут не може полягати в здійсненні яких-небудь позитивних дій (Д. 8.1.15.1). Власник обслуговуючої ділянки зобов'язаний лише терпіти дії суб'єкта сервітутного права, не перешкоджати їхньому здійсненню, а в деяких випадках — навіть створювати сприятливі умови для цього.
Дане право, таким чином, носить речово-правовий характер і має силу проти будь-яких третіх осіб. Проте воно не зобов'язує власника наділу чи іншої нерухомості до вчинення певних позитивних дій: «Природа сервітутів не в тому, щоб хто-небудь що-не-будь зробив, наприклад, зніс будівлю і цим забезпечив вид на красиву місцевість, або щоб ради цього він оздоблював стіни живописом, а в тому, щоб не чинити перешкод (перепон) чому-небудь що б не робилось» (Д. 8.1.15.1). Власник зобов'язаний лише терпіти певні дії, незручності з боку власника пануючої земельної ділянки або утримуватися від здійснення яких-небудь дій.
Тобто сервітут не зобов'язує власника обслуговуючої земельної ділянки до певної поведінки, на нього не покладаються обов'язки за зобов'язанням. Але він (сервітут) передбачає певне обмеження реального права власника обслуговуючої ділянки, визначає межі практичного здійснення правомочностей власника: «Право брати воду є право не людини, а маєтку...» (Д. 8.3.20.3). Отже, сервітут належить не особі, а ділянці і йде слідом за нею незалежно від зміни власників: «Коли на один маєток встановлений сервітут на користь іншого маєтку, то сервітути слідують за маєтком при його продажу. Таким же чином існують сервітути будівель на користь маєтків і сервітути маєтків на користь будівель» (Павло, Д. 8.3.12).
Як уже зазначалося, задоволення зазначених потреб не могло бути здійснено шляхом укладення договору чи іншого зобов'язання, оскільки інтерес власника пануючої ділянки у перевагах обслуговуючої постійний, не тимчасовий і він повинен забезпечуватися таким же постійним, стабільним правовим засобом. Адже зобов'язання може бути припинено в будь-який момент. І тоді винайшли речовий засіб — сервітут, який не міг бути припинений ні за яких умов власником обслуговуючої земельної ділянки, поки цього не забажає власник пануючої ділянки.
Спочатку сервітути як право на чужу річ виникли з відносин землекористування. Потім, коли вони поширилися і на інші (окрім земель) речі, їх почали поділяти на земельні (предіальні) і особисті.