- •Основи римського цивільного права План
- •1. Загальна частина
- •2. Речове право
- •3. Зобов’язальне право
- •4. Спадкове право
- •Характеристика правових систем з яких складалось римське цивільне право.
- •1. Поняття римського цивільного права.
- •Характеристика правових систем з яких складалось римське цивільне право.
- •3. Поділ римського цивільного права на публічне та приватне.
- •1) Право власності;
- •4) Сімейні правовідносини;
- •5) Спадкове право;
- •4. Роль римського права в історії права.
- •5. Значення вивчення римського приватного права для сучасних юристів.
- •6. Рецепція римського права.
- •7. Римське право в незалежній Україні
- •Періодизація римського права.
- •Періодизація римського права.
- •Поняття і види джерел римського права
- •3. Джерела виникнення і змісту римського приватного права
- •4. Джерела правоутворення в Стародавньому Римі
- •5. Джерела пізнання римського приватного права
- •6. Кодифікація Юстиніана
- •2. Загальне поняття про легісакційнкй, формулярний і екстраординарний процеси
- •1. Виникнення державного суду
- •2. Загальне поняття про легісакційнкй, формулярний і екстраординарний процеси
- •3. Поняття і види позовів
- •4. Особливі засоби преторського захисту
- •5.Позовна давність
- •1. Основний поділ населення Римської держави на вільних і рабів
- •2. Суб'єкт права
- •3. Правове становище римських громадян
- •4. Правове становище латинів
- •5. Правове становище перегринів
- •6. Правове становище рабів
- •7. Правове становище вільновідпущеників
- •8. Правове становище колонів
- •9. Юридичні особи
- •10. Опіка і піклування
- •4. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада. Відносини між матір'ю і дітьми.
- •1. Сім'я. Агнатське і когнатське споріднення
- •2. Шлюб та його види
- •3. Правові відносини подружжя
- •4. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада. Відносини між матір'ю і дітьми.
- •5. Відносини між матір'ю і дітьми.
- •Поняття речового і зобов'язального права
- •2. Поняття і види речей
- •Види речей
- •2. Виникнення і припинення володіння
- •3. Захист володіння
- •Захист володіння і речових прав
- •1. Виникнення і розвиток інституту права власності в Стародавньому Римі
- •2. Поняття і зміст права власності
- •Правомочності власника
- •3. Види права власності
- •4. Спільна власність
- •5. Набуття і втрата права приватної власності
- •6. Захист права власності
- •Цивільно-правові засоби захисту права власності
- •Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
- •2. Сервітути: поняття і види
- •3. Земельні сервітути
- •4. Особисті сервітути
- •5. Виникнення, втрата і захист сервітутів
- •6. Емфітевзис і суперфіцій
- •7. Заставне право
- •Форми заставного права
- •3.1. Загальне вчення про зобовязання
- •1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обороті
- •2. Підстави виникнення зобов'язань
- •3. Сторони в зобов'язанні
- •4. Виконання зобов'язань
- •5. Наслідки невиконання зобов'язань
- •Види цивільно-правової відповідальності
- •6. Забезпечення зобов'язань
- •7. Припинення зобов'язання
- •Підстави для припинення зобов'язань
- •1. Поняття та види договорів
- •2. Умови дійсності договорів
- •3. Зміст договору
- •4. Тлумачення договору
- •5. Укладення договору. Представництво
- •3.3. Окремі види договірних зобов'язань
- •1. Вербальні договори
- •2. Літеральні (письмові) договори
- •3. Реальні контракти
- •4. Консенсуальні контракти
- •5. Безіменні контракти
- •6. Пакти та їх види
- •2. Забезпечені позовним захистом:
- •3.4. Позадоговірні зобовязання
- •1. Зобов'язання ніби з договорів
- •2. Деліктні зобов'язання
- •3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделіктів)
- •1. Зобов'язання ніби з договорів
- •2. Деліктні зобов’язання:
- •3. Зобов’язання ніби з деліктів:
- •2. Деліктні зобов'язання
- •3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделіктів)
- •1. Основні поняття спадкового права
- •2. Основні етапи розвитку римського спадкового права
- •3. Спадкування за заповітом
- •4. Спадкування за законом
- •Спадкодавець
- •II клас
- •Iiі клас
- •5. Прийняття спадщини
- •6. Сингулярне наступництво
- •Література
3. Захист володіння
Феномен володіння як самостійного правового інституту полягав у тому, що фактичне обладання річчю, засноване на факті, а не на праві, все ж одержувало правовий захист з боку суспільства. У спеціальній літературі це пояснюється по-різному. Так, Р. Ієринг, С. А. Муромцев стверджують: надання фактичному володільцю річчю правового захисту пов'язане з тим, що в переважній більшості випадків володільцями були власники. Найчастіше зустрічається і тому вважається нормальним положення, коли володілець і власник збігалися в одній особі: володілець речі має право на неї. Той, хто сумнівається, хай спростує це засобом доведення зворотного, тобто особа, яка сумнівається у правомірності володіння, нехай доведе, що право на річ належить не володільцю, а йому. Виходячи із зазначеної презумпції (володілець завжди власник), держава для полегшення захисту власника від посягань третіх осіб надавала йому більш спрощений і полегшений захист.
Таке пояснення засноване на багатьох постулатах римського права. Відповідно до нього, інколи під володільницький захист підпадали й особи, яким, звичайно, правовий захист не повинен надаватися (злодії, захоплювачі тощо). Проте, виходячи з інтересів пануючого стану (в більшості випадків володільцями були саме його представники), держава визнала за потрібне надати захист кільком неправомірним володільцям, аби невинно не постраждав один правомірний.
Представники іншої теорії (Ф. К. Савін'ї, І. А. Покровський) вважали, що полегшений і спрощений володільницький захист був введений з метою недопущення самоуправства. Навіть якщо фактичним володільцем речі виявлялась особа, яка не мала права на володіння, відновити справедливість повинен тільки суд, а не правомірний власник. Боротьба з самоуправством була в центрі уваги римлян як одна із складових захисту громадського порядку. Тому навіть фактичний володілець, який був неправомірним, все ж одержував захист проти посягань третіх осіб, навіть якщо їх вимоги засновані на праві. Порядок захисту прав встановлений і ним належить користуватися. Здійснювати захист своїх прав самостійно, тобто самоуправно, категорично заборонялось.
Виходячи з наведеного пояснення, залишається незрозумілим: чому володільницьким захистом не користувалися держателі? Вони проти посягань третіх осіб захисту не мали.
Можна припустити ще одне пояснення виникнення володільницького захисту, яке чомусь залишилось поза увагою дослідників. Як уже зазначалось, володіння спочатку виникло щодо общинних земель, які були власністю римського народу і передавалися окремим родам тільки у володіння, без права власності. З часом таке володіння, переходячи з покоління в покоління і концентруючись в руках небагатьох землеволодільців, поступово перетворювалось на величезні латифундії. В свою чергу, цей процес призводив до постійного і систематичного обезземелювання і зубожіння селян, що викликало з їхнього боку певний опір і виявлялось у спробі самоуправно здійснити перерозподіл володіння землями. Згадаймо боротьбу братів Гракхів за переділ земель. Вважається, що саме в цьому приховується причина появи правового захисту фактичного володіння. Претори, гідні представники свого стану, перешкоджаючи переділу земель, за який наполегливо боролись малоземельні і безземельні селяни в III—II ст. до н. е., почали вводити володільницькі інтердикти для захисту фактичного володіння землями, не допускаючи при цьому навіть посилання на право в посесорному процесі. Останнє пояснюється швидше всього тим, що фактичні володільці великих земельних наділів дійсно не мали права на них. Але якщо це так, то землю можна було відібрати і перерозподілити. Аби цього не допустити, претори створили своєю практичною діяльністю засоби правового захисту фактичного стану, тобто фактичного обладання громадською землею без посилання на право, якого у них і не було. У такий спосіб фактичному становищу було дано юридичне обґрунтування.
Володіння захищалося засобами преторських інтердиктів (рис. 12). Такий захист називався володільницьким, або інтердиктним. Його особливістю було те, що вимагалося довести лише факт володіння і факт його порушення. При цьому, як зазначалося вище, посилання на право не допускалось. Отже, доводити правову підставу володіння не вимагалось. Якщо доведення права у даної особи не вимагалось, захист називався посесорним, а якщо вимагалось, то — петиторним (наприклад, захист права власності). Останній був, звичайно, складнішим. Доводити наявність права завжди було складно, а тут необхідно довести, звідки походить право певної особи. Обов'язок доведення (тягар доведення — onus probandi) при петиторному захисті був на стороні, яка стверджувала, що в неї є право (позивач, стверджуючи наявність у нього права на спірну річ, повинен був це довести).
У посесорному процесі заявник повинен був довести лише факт володіння і його порушення, що було значно легше, ніж довести право на річ. Тому власники в разі порушення їхніх прав намагалися вдатися саме до посесорного захисту як доступнішого. І все ж він був тільки попереднім (провізорним) захистом. Власник речі, що втратив володіння нею, заявляв інтердикт до фактичного володільця і програвав при цьому процес, міг потім закласти позов про право власності (віндикацію) і виграти його на основі свого права власності. Отже, більш проста і легка форма захисту засобом інтердикту була менш стабільною і міцною в порівнянні з петиторним захистом.
Посесорним захистом користувалися як власники, так і фактичні володільці. Дана обставина породжувала ще одну особливість захисту володіння. Законне володіння (володіння власника) користувалось ніби подвійним захистом — посесорним як володіння, а в разі необхідності петиторним як право власності. Це стосувалося і права власності. Як право воно могло користуватися петиторним захистом, а як фактичне володіння — посесорним. Незаконне володіння і володіння прекариста, заставодержця і секвестрарія подвійним захистом не користувалися.
Сутність володільницького захисту. Володіння захищалося не позовами, а інтердиктами — преторським винаходом. Захист володіння здійснював не суд, і його характер не мав форми позовного провадження. Швидше це був адміністративно-правовий захист, який здійснював претор засобами своєї влади. Інтердикт — наказ претора припинити самоуправство, який віддавався порушнику. Якщо останній не бажав його припиняти, не виконував наказ, претор мав можливість застосувати для примусу силу.
Отже, захист володіння характеризується такою особливістю як захист особливого речового права проти всіх, включаючи і власника спірної речі. Це був абсолютний захист. Він здійснювався не у формі судового (позовного) судочинства, а за допомогою наказу претора — інтердикта (interdictum), який зумовлював спеціальний інтердиктний захист, інтердиктне провадження. Слід мати на увазі, що цей захист мав кілька назв — інтердиктний, володільницький (від володіння) і посесорний (від «possessio»).
Римське право часів Гая уже знало три типи володільницьких інтердиктів — для набуття, збереження і відновлення володіння (interdicta adipiscendae, retinendae, reciperandae possessionis). Перший з них не належить до захисту володіння. Його мета — реалізувати право власника на захоплення речей орендатора як заставу. Гай зазначав, що інтердикт, який називався сальвіанським, встановлений також заради набуття володіння; ним користується поміщик щодо інвентаря орендатора, який дав його в заставу господарю сільського майна для забезпечення договірної найманої плати.
Класичне право вже знало два інтердикти для утримання і поновлення володіння: interdictum uti possidetis — нерухомістю і utrubi — рухомими речами. Interdictum uti possidetis — так названий за початковими словами преторського формулювання інтердикту, коли претор говорить: «Забороняю застосовувати насильство, і як ви володіли, так і володійте будівлями, з приводу яких виник спір, якщо це володіння не є насильним, прекарним або таємно одержаним одним від одного» (Д. 43.17.1).
Таким чином, для одержання захисту наявного володіння засобом інтердикту uti possidetis вимагалось, щоб фактичне володіння річчю не було знеславлене насильним або таємним заволодінням і не передане один одному прекарно. Преторський інтердикт спрямований на додержання існуючого становища: «Як ви володієте,