Захист володіння і речових прав

1. Посесорний (володільницький чи інтердиктний) захист, який застосо­вувався для захисту володіння і не потребував доведення права володіння):

А) Інтердикти для утримання наявного володіння (нерухомими речами і рухомими речами);

Б) Інтердикти для повернення втраченого володіння (надавалося володільцю, насильно позбавленому володіння і надавалося володільцю позбавленого володіння таємно і надавалося особі, яка передала річ (майно) іншій в тимчасове безоплатне користування).

2. Петиторний захист, що застосовував­ся для захисту речових прав і потре­бував доведення права володіння:

А) Захист права власності (публіціанський позов і негаторний позов);

Б) Захист сервітутних прав (конфесорний позов, протилежний негаторному).

В) Захист емфітевзиса і суперфіція (за аналогією: віндикаційний позов,негаторний позов, публіціанський позов);

Г) Захист заставного права (за аналогією: іпотечний позов, інтердикт Сальвіана, конфесорний позов, негаторний позов).

Рис. 12. Захист володіння і речових прав

так і володійте надалі». Він здавна застосовувався для полегшено­го захисту володіння громадськими землями. їх володільці до кін­ця існування республіки не мали позовів про право власності, як і самого названого права. Але й після одержання цих позовів (III ст. до н. е.) продовжували користуватися ним через його зручність і швидкість. Преторський інтердикт виник давно, десь у II ст. до н. е. Це ще раз підтверджує припущення, що метою посесорного захис­ту було, насамперед, збереження існуючого становища з володін­ням громадськими землями, аби не допустити їх переділу.

Інтердикт utrubi також одержав назву від початкового слова формули: де з двох, у кого з двох. Він застосовувався для захисту володіння рухомістю. Особливістю його було те, що захист надавав­ся тому з двох спірників, хто володів спірною річчю більшу части­ну останнього року, починаючи з дня проголошення інтердикту. Отже, в спорі про володіння перемагав той, хто володів спірною річчю більшу частину останнього року (за тих же умов чистоти во­лодіння, аби воно не було знеславлене таємним, насильним чи пре-карним заволодінням).

Формула цього інтердикту проголошувала: «Претор говорить: «Забороняю застосовувати насильство: проти того, у кого з двох даний раб, про якого йде спір, пробув більшу частину цього року, але не був сам насильно, таємно чи прекарно відібраний іншим, щоб той відвів його до себе» (Гай, 4.160).

З наведеного випливає, що зазначений інтердикт був спрямова­ний на захист не наявного володіння, а на захист того, хто володів спірною річчю більшу частину даного року, тобто року, який пере­дував виданню інтердикту, рахуючи від дати його прийняття. Отже, перемагав той, хто володів рабом більшу частину року. Але захист володіння надавався лише за умови, що останнє більшу час­тину року не було знеславлене насильним чи таємним захоплен­ням іншою стороною спірного раба (речі) і не було передано їй пре­карно. Якщо ж претор виявляв факт ганебного заволодіння і спір­ний раб знаходився у винної сторони, то він дозволяв іншій стороні відвести раба до свого дому.

Отже, інтердикт utrubi міг виконувати функцію повернення втраченого володіння, тобто рекуператорну функцію.

Розглянуті інтердикти мають заборонний характер. У їхніх фор­мулах містилась пряма вказівка претора не застосовувати насиль­ство — vim fieri veto — проти існуючого фактичного становища і особи, яка його здійснює. Обидва інтердикти носили так званий «подвійний» характер — в такому посесорному процесі захист во­лодіння міг одержати і той, хто звернувся до претора за допомогою, і той, проти кого інтердикт був спрямований. Якщо на незаконне володіння володільця посягав той, хто не мав права на спірну річ, фактичний володілець одержував захист свого володіння засобом одного із зазначених інтердиктів. Якщо ж незаконний володілець просив у претора інтердикт проти особи, у якої він таємно захопив річ, захист надавався не прохачу, а відповідачу, оскільки володіння прохача було знеславлене таємним захопленням спірної речі. Та­ким чином, при застосуванні зазначених інтердиктів немає відпо­відача і позивача, оскільки володіння могло бути визнано не за тим, хто закладав інтердикт, а за іншою стороною у процесі.

Другу групу складали інтердикти для повернення втраченого володіння — interdicta recuperandae possessionis — так звані реку­ператори. До них належали:

a) unde vi, що надавався юридичному володільцю нерухомістю, насильно позбавленому володіння. Цей наказ, звернений тільки до однієї сторони — правопорушника, активного насильника. Він ве­лів повернути потерпілому неправомірно захоплене (наприклад, землю). При цьому не допускалося посилання відповідача на своє право власності, а також на те, що володілець землі, який позбави­вся її внаслідок насильства, сам набув її vi clam або прекарно що­до відповідача. Позивачем за цим інтердиктом був кожен, хто втрачав внаслідок насильства юридичне володіння, а відповідачем — той, хто витіснив позивача незалежно від того, зберігав він за со­бою володіння чи вже перестав ним володіти. Інтердикт надавався в межах року після вигнання володільця із земельної ділянки.

Гай так визначав названий інтердикт: «Для поновлення пору­шеного володіння, звичайно, надається інтердикт у тому разі, коли хтось втрачав володіння насильно; такому надається інтердикт, початкові слова якого: «unde tu ilium vi dejecisti» — звідки ти його насильно вигнав. Цей інтердикт змушує насильника повернути во­лодіння вигнаному зі своєї ділянки, якщо тільки останній не воло­дів нерухомим майном вигнаного ні насильно, ні таємно, ні прекар-ним чином; проте того, хто володів моїм майном насильно, таємно чи прекарно, я безкарно можу позбавити володіння» (Гай, 4.154); б) de precario, що надавався особі, яка передала річ іншій в тимчасове і безоплатне користування до вимоги. Якщо той, хто одержав річ прекарно, відмовлявся її повернути за першою вимо­гою власника, йому надавався інтердикт.

Для захисту добросовісного володіння можна було скористатися спеціальним засобом — публіціанським позовом. Він надавався особі, володіння якої відповідало всім вимогам, що ставилися для набуття права власності за давністю, строк якої ще не змінився.

В такому разі допускалася фікція, що володілець проволодів дав-нісний строк і, отже, набув право власності.

Зазначений інтердикт мав таку формулу: «Претор говорить: «Що ти маєш від нього як прекарія, або чим за злим умислом пере­став володіти і про що йде спір, то ти йому повернеш» (Д. 43.26.2 рр).

Отже, відповідач за цим інтердиктом відповідав і в тому разі, коли умисно переставав володіти прекарним майном, тобто уже був не дійсним, а фіктивним володільцем.

2.3. Право власності

1. Виникнення і розвиток інституту права власності в Стародавньому Римі

2. Поняття і зміст права власності

3. Види права власності

4. Спільна власність

5. Набуття і втрата права приватної власності

6. Захист права власності

Найуживаніші поняття і вислови з правових питань

Dominium, proprietas — власність

Differentia inter dominium et possessionem haec est, quod dominium nihilo minus ejus manet, qui dominus esse non vult...— різниця між власністю і володінням: власність залишається за власником, навіть якщо він сам не хоче ним бути

duorum in solidum dominium vel possessionem esse non posse — ні власність, ні володіння не може належати двом особам в цілому

Plerique putaverunt nullum de domo sua in jus vocari licere quia domus tutissimum cuique refugium atque receptaculum sit— багато хто думає, що нікого не дозволяється викликати в суд із його дому, бо дім є найбезпечнішим пристановищем і приютом

Nemo de domo sua extrahi debet — нікого не можна силою витягти з його дому (на суд або в тюрму)

Domus — будинок, житло

Dominium ex jure Quiritum — власність по праву квірітів

Dominus — господар, хазяїн, власник

Jus possidendi— право володіти

Jus utendi — право користуватися

Jus abutendi — право розпоряджатися

Jus fruendi — право одержувати прибутки

Jus vindicandi — право захищати

In jure cessio — уступка права

In bonis habere — мати у своєму майні (бонітарна власність)

Dominium ex jure privatum — власність за приватним пра­вом

Pars pro indiviso — частка права на річ в цілому

Communio, condominium — спільна власність

Modus acquirendi — спосіб набуття права власності

Titulus acquirendi — титул набуття права власності

occupatio nullius — заволодіння нічиєю річчю

specificatio — переробка речей

usucapio — набуття права власності по давності

accessio — прирощення, приєднання речей

Res nullius cedit primo occupanti — безхазяйна річ слідує за тим, хто її першим захопив

Traditionibus dominia rerum, non pactis nudis transferrentur — власність переноситься передачею, а не голою угодою

Causa justa possessionis — правова підстава володіння

Rei vindicatio — віндикаційний позов

Actio negatoria — негаторний позов

Vim dicere — оголошення про застосування сили

Actio Publiciana — публіціанський позов

Ubi rem meam invenio, ibi earn vindico — де знаходжу свою річ, там її віндикую

Is qui actionem habet ad rem recuperandum, ipsam rem habere videtur — Хто має речовий позов, той вже ніби обладає са­мою річчю

Minus est actionem habere quam rem — вигідніше мати саму річ, ніж (один лише) позов

Totius corporis pro indiviso pro parte dominium habet — кожний із співвласників має часткове право власності на річ в цілому

Ager publicus — державна власність на землю в Стародав­ньому Римі

Dominium juris gentium — власність по праву перегрінів

Ager populi Romani — провінційна власність (на землю)

Mancipatio imaginaria quaedam venditio, quod ad ipsum jus proprium civium Romanorum est — манципація є формальна передача, продаж власності, яка відноситься до самого пра­ва римських громадян (квірітів)

In jure cessio fit per tres personas: in jure cedentis, vindicantis, addicentis — процесуальна уступка здійснювалася в присут­ності трьох осіб: продавця, покупця і претора

Usucapio est adjectio dominii per continuationem possessionis temporis lege definiti — набувальна давність є набуття права власності безперервним володінням протягом певного часу, встановленого законом

In rem actio est, cum aut corporalem rem intendimus nostram esse, aut ius aliquod nobis competere... aut cum actio ex diverso adversario est negativa — речовий позов має місце тоді, коли ми закладаємо позовну вимогу про те, що тілесна річ наша або що нам належить яке-небудь право... або якщо проти­лежна сторона має негаторний позов

Rem alienam distrahere quern posse nulla dubitatio est... sed res emptori aufferri potest — чужу річ без сумніву можна про­дати... проте вона може бути відібрана у покупця

Nemo invitus compellitur ad communionem — ніхто не при­мушується до спільної власності проти його волі

Quod evincitur in bonis non est — речі, що підлягають евікції (відсуджений) по суду) не можна відносити до майна

Non omne quod licet honestum est — не все, що дозволяєть­ся, гідне поваги

Sine materia nulla species effici potest — без матеріалу не­можливе ніяке творіння

Meum est, quod ex re mea superest, cuius vindicandi jus habeo — те, що залишилося від моєї (зіпсованої) речі, належить мені і я маю право це витребувати

Semel malus semper praesumitur esse semel — хто раз погано себе зарекомендував, завжди буде вважатися поганим

Словник маловідомих термінів та визначень

Поступка правом - уявний судовий процес в при­сутності претора, при якому набувач вимагав річ, а відчужувач визнавав пред'явлену вимогу.

Бонітарна власність - власність римських грома­дян, яка захищалася силою преторської влади.

Аксіома - правило, яке не вимагає доведення.

Скарб - це давно сховані речі, власника яких від­шукати і встановити неможливо.