2. Шлюб та його види

Сім'я починається зі шлюбу. Правовим питанням шлюбних від­носин римські юристи приділяли багато уваги. Вони дали відповід­ні оцінки їхнім різновидам.

Давньоримське суспільство намагалося ідеалізувати сім'ю. Рим­ські юристи досить ідеалістично визначали шлюб. Так, Модестин писав: «Шлюб є союз чоловіка і жінки, спільність всього життя, єд­нання божественного і людського права» (Д. 23.2.1). Однак в усі ча­си рабовласницької держави дружина, жінка ніколи не займала рівного з чоловіком, мужчиною становища. Вона завжди залежала від батька, чоловіка, брата, опікуна тощо. При цьому йдеться не про традиційну моральну чи фактичну залежність, а про правову нерівність. Римляни цього не приховували.

Римському праву відомі два види шлюбу: законний римський шлюб (matrimonium justum) і шлюб, що укладався між перегрина-ми та іншими вільними, які не мали права вступати в римський за­конний шлюб. Римський законний шлюб, в свою чергу, історично поділявся на два види: шлюб з чоловічою владою (cum manu) і шлюб без чоловічої влади (sine manu).

Законний римський шлюб укладався в суворій відповідності з нормами цивільного права, допускався тільки між римськими гро­мадянами, що мали jus conubii. Шлюби між римськими громадяна­ми, з одного боку, і перегринами (латинами, вільновідпущениками, колонами), з другого, категорично заборонялися. Деякі станові об­меження щодо вступу в шлюб зберігалися навіть після того, як всі вільні Римської імперії були проголошені римськими громадянами. Так, особи сенаторського звання не могли брати шлюб з вільновід­пущениками, провінційний магістрат не міг брати за дружину гро­мадянку цієї провінції, були й деякі інші обмеження.

Перегрини вступали в шлюб між собою відповідно до норм пра­ва народів, тобто до свого національного права. Латини, вільновід­пущеники, колони укладали між собою шлюб згідно зі своїм пра­вовим статусом. Проте такі шлюби правових наслідків римського законного шлюбу не породжували. Дитина, народжена в такому шлюбі, не набувала статусу римського громадянина.

Фактичні шлюбні відносини людей, які не могли взяти законний римський шлюб (різне громадянство чи стан), одержали назву конкубінат. Малося на увазі стійке співжиття чоловіка і жінки з наміром утворити сім'ю. Короткочасний тимчасовий зв'язок з ча­сів Августа суворо притискувався (ряд законів було спрямовано на зміцнення моральних підвалин сім'ї, переслідування перелюб­ства, особливо з боку жінки).

Конкубінат практично не породжував ніяких правових наслід­ків. Діти, народжені в конкубінаті, не набували імені й статусу сво­го батька, не мали права на аліменти, не могли стати спадкоємця­ми після його смерті, не одержували статусу шлюбних дітей, на них не поширювалась батьківська влада. Жінка в таких відноси­нах не поділяла громадського і соціального становища свого фак­тичного чоловіка тощо.

Законний римський шлюб у республіканський період називався шлюбом з чоловічою владою — cum manu. За цим шлюбом жінка потрапляла у повну залежність від чоловіка чи домовладики, якщо чоловік сам знаходився під владою батька. Вона займала ста-, новище дочки батьків свого чоловіка, позбавляючись агнатських зв'язків зі своїми батьками, братами, сестрами та іншими близь­кими родичами. Влада чоловіка при цьому шлюбі фактично була, необмежена. Проте уже Закони XII таблиць допускали можли­вість укладення шлюбу, за яким дружина не потрапляла під повну владу чоловіка. Жінка могла перешкодити встановленню влади чоловіка, тікаючи з дому на три доби в кінці кожного шлюбного ро­ку, цим самим перериваючи перебіг давності. В такий спосіб вона зберігала незалежність.

З часом, проте, влада чоловіка послаблюється. Пов'язано це з розвитком індивідуалізації приватної власності. Дружина набува­ла певні майнові права на сімейне майно, а разом з цим і деяку особисту незалежність від чоловіка. Так поступово на зміну шлю­бу cum manu приходить новий — шлюб без чоловічої влади (sine manu). Уже в класичний період він остаточно витісняє шлюб з чо­ловічою владою.

Утвердження шлюбу без чоловічої влади знаменує визначний поворот в історії римського сімейного права. Дружина виходить з-під необмеженої влади домовладики, а також свого чоловіка і формально стає незалежною особою. Цей шлюб істотно відрізнявся від шлюбу з чоловічою владою. Вони по-різному укладалися і по-різному припинялися. Однак утвердження нового шлюбу породило ряд негативних наслідків. Незалежність дружини, свобода розлу­чення, накопичення величезних багатств негативно впливали на сімейно-моральні підвалини римського суспільства. Август змуше­ний був прийняти ряд законодавчих актів з метою зміцнення шлюб­них відносин і припинення зловживань свободою розлучень. Він на­магався стимулювати укладання шлюбів і дітонародження. Встано­влюється кримінальна відповідальність за порушення шлюбної вір­ності, вводиться ряд обмежень майнового порядку. Так, чоловіки віком від 25 до 60 років і жінки від 20 до 50 років, що не взяли шлюб, не могли бути спадкоємцями за заповітом, а ті, що перебували в шлюбі, але не мали дітей, могли одержати тільки половину запо­віданого майна. При цьому бездітність розумілась по-різному для чоловіків і жінок. Чоловіки не вважалися бездітними за наявності хоча б однієї дитини, а жінки — тільки трьох, вільновідпущеники — чотирьох. Ці заходи не принесли очікуваного успіху, та й сама сут­ність шлюбу без чоловічої влади не похитнулася.

Укладення шлюбу. Укладення шлюбу з чоловічою владою зво­дилось до встановлення manus (руки) над жінкою. За цим шлюбом влада могла встановлюватися одним з трьох способів: а) здійсненням певних релігійних обрядів, б) шляхом манципації, в) набувальної давності. З виникненням і утвердженням шлюбу без чоло­вічої влади ці форми втратили своє значення. Замість них все частіше застосовується проста угода осіб, що беруть шлюб, з нас­тупним урочистим введенням дружини в дім чоловіка. Зрозуміло, угода молодих взяти шлюб укладалася у присутності близьких ро­дичів і в урочистій обстановці. Умови вступу в шлюб:

а) вільне волевиявлення жениха і нареченої. У ранній респуб­ліканський період таку згоду могли дати домовладики жениха і нареченої. Проте якщо з якоїсь причини вони такої згоди не дава­ли, то молоді могли домогтися дозволу на шлюб через магістрат;

б) досягнення шлюбного віку — 14 років для жениха і 12 років для нареченої;

в) наявність права брати римський шлюб (jus conubii) як необхідний елемент цивільної правоздатності, без якого шлюб неможливий. Цим правом були наділені тільки римські громадяни. У 212 р. це обмеження було знято, але до цього часу законний рим­ський шлюб могли брати тільки ті, хто мав jus conubii;

г) відсутність нерозірваного шлюбу у жениха чи нареченої на момент укладення нового. Суворий моногамний характер рим­ської сім'ї не допускав багатоженства. Будь-яких перепон для вступу в другий шлюб після розірвання першого римське право не містило. Однак вдова мала дотриматися траурного року, тобто між смертю чоловіка і вступом в новий шлюб мало пройти не ме­нше 10 місяців. Метою цього обмеження були, з одного боку, вияв певної поваги (пієтету) до пам'яті покійного, а з другого — усу­нення сумніву, що міг з'явитися, у визначенні батьківства дити­ни, яка народжувалася за цей час. Проте даний звичай майже не мав правового значення. Якщо вдова в цей період все ж виходила заміж, то її шлюб не визнавався недійсним, однак сама вона під­давалась безчестю;

д) відсутність близького споріднення. Споріднення по прямій 'лінії в усіх випадках було перешкодою для шлюбу. По боковій лінії в найдавніші часи шлюби між родичами до шостого ступеня включ­но не допускалися. В республіканський й імператорський періоди ці обмеження були пом'якшені. Крім того, не допускалися шлюби між опікуном і підопічною, між заміжньою жінкою, що допустила перелюбство, та її спільником.

Провінційний магістрат не мав права вступити в шлюб з грома­дянкою даної провінції. Ця заборона переслідувала подвійну мету:

виключити можливість тиску на волю нареченої і перешкодити виникненню сімейного впливу через магістрат. Не допускався шлюб осіб, що знаходилися в близькому свояцтві, яким визнава­лися відносини між одним із подружжя і родичами другого з под­ружжя. Наприклад, молодший брат не міг брати за дружину вдову померлого старшого брата.

Законний шлюб міг укладатися тільки між особами, які досягли статевої зрілості, знаходилися при своєму розумові і мали право вступати в шлюб з римською громадянкою. Раби не могли брати шлюб. Шлюб не допускався також між агнатами (агнати — ті, що народилися пізніше), а також між кровними родичами прямої лінії, незалежно від ступеня споріднення (Д. 23,2.53;68). Не могли брати шлюб родичі бокової лінії до четвертого ступеня включно. Так, Гай говорив: «Не може існувати шлюб між тими особами, які знаходяться в числі батьків або дітей найближчого або дальшого ступеня до безкрайності». Проте той же Гай зазначає, що брат мо­же одружуватися з дочкою брата. Такий висновок Гай робить з факту, коли Клавдій одружився з Агрипіною — дочкою свого бра­та. Однак не дозволялося одружуватися з дочкою сестри — так веліли імператори. Заборонялося також одружуватися з тіткою по лінії батька і з сестрою матері. Не можна було одружуватися з тією, яка була своєю тещею, невісткою, падчеркою або мачухою. Гай підкреслює: «Ми сказали «була» тому, що коли існує шлюбне відношення, внаслідок якого виникло таке свойство, шлюб, безпе­речно, неможливий уже з тієї причини, що одна і та ж жінка не може бути заміжня за двома, і чоловік не може мати одночасне двох дружин» (Гай, 1.63).

Не допускався шлюб між опікуном чи його сином і підопічною. Шлюб між родичами вважався кримінальним правопорушенням. Припинення шлюбу. Шлюб припинявся смертю одного із под­ружжя або розлученням. До смерті прирівнювалася втрата свобо­ди одним із подружжя (продаж у рабство, полон чи засудження до довічної каторги).

Одним із основних принципів римського сімейного права було дотримання абсолютної свободи розлучення в усі часи Римської держави. Проте повна свобода розлучення спричинила певні нега­тивні наслідки. В імператорський період, особливо з утверджен­ням християнської релігії, були встановлені дуже істотні обме­ження розлучення. За взаємною згодою воно було заборонено. Поступово вироблялися й певні підстави до розлучення. Ними бу­ли: порушення подружньої вірності, посягання на життя одного із подружжя, нездатність до дітонародження, до шлюбного життя, вступ до монастиря одного із подружжя. Розлучення без поважної причини тягнуло за собою накладення штрафу.

Свобода укладення шлюбу і розлучення породила низку досить серйозних негативних наслідків. Тому уже Август з метою обме­ження такої свободи почав вживати правових засобів. Ним були прийняті закони, якими заборонялося вільнонародженим брати шлюб з повіями, звідницями і вільновідпущеницями, а також з жінками, які були помічені в перелюбстві, артистками і жінками, засудженими за кримінальні злочини. Сенатори ж не могли брати шлюб з вільновідпущеницями, артистками та їх дочками.

Наприкінці республіканського періоду моральні устої римського суспільства бажали бути кращими. Той же Август прийняв закон про обмеження перелюбства, за яким дружина і вдова, що вдалися до перелюбства, каралися висилкою на острови. Виняток був зроб­лений для офіційних повій, артисток, вільновідпущениць та інших жінок низької моралі. Покарання стосувалося тільки жінок. Чоло­віки каралися лише за розпусту. Заборонялося займатися звідни­цтвом, яке трактувалося досить широко: від сутенерства до надан­ня притулку коханцям. Чоловік, який знав про перелюбство своєї дружини і утримався від розлучення з нею, також карався за звідництво.

Зазначені закони мали своєю метою стимулювання народження дітей. Тривалі війни вимагали поповнення військових легіонів. Па­діння моральних устоїв вимагало зміцнення законних шлюбів й обмеження позашлюбних зв'язків.