Оповідка дев'ята

«В одного володаря була дуже гарна опочивальня, і там між двома покривалами лазила млява, ледача воша, яку звали Мандавісарпіні. Смакуючи царською кров'ю, вона почувала себе тут, немов у раю. От якось туди заблукала вогнеуста блощиця на ім'я Агнімукха. Воша, помітивши її, стривожилась і сказала: «Тут не місце тобі. Забирайся звідси мерщій, поки тебе ніхто не побачив!» А вона озвалась: «Негоже, серденько, так стрічати навіть недобру істоту, коли вона завітала у дім. Треба сказати:

Заходь! Сідай зручніш! Як справи в тебе йдуть?

    В яких краях бувала?

Чому така бліда? Я рада так тобі!

    Є, певне, що сказати?

Ось добрі люди так всіх тих, хто входить в дім,

    сердечно зустрічають.

Знавці для хазяїв уклали цей закон,

    і він веде на небо.

А я сьогодні твоя гостя. Якби ти тільки знала, скільки всякої крові я попила - несолодкої, через погане харчування, слизистої, гострої на смак, а от медової, як сік манго, ще ніколи не куштувала. Коли твоя ласка, то я зараз нап'юся царевої крові, що тече в його тілі завдяки солодкій їжі, напоям і стравам, приготованим під різними підливами, та й взагалі засмаченій всім тим, що можна лизати й смоктати. І тоді мій язик зазнає небувалої втіхи. Бо ж кажуть:

Царевої хоч раз в житті попити б крові! Річ ясна:

В людини часто на умі лише одне - розбагатіть.

 

Якщо багатства не набув, його не звідаєш на смак.

Звідкіль же візьмуться тоді підлеглі, слуги і царі?

 

Якщо багач неправду скаже,

Чи щось лихе на службі скоїть,

До іншої країни піде,

І там він буде в честі й шані.

Тож почастуй мене, гостю, що прийшла у твій дім, гнана голодом, такою їжею, яку легко добути. Єдине, що для тебе [67] доступне, це кров твого царя». Мандавісарпіні їй відповіла: «О Агнімукхо, я упиваюсь кров'ю царевою лише тоді, коли він міцно спить, а ти, блощице, дуже вередлива. Ну, коли згодна вкупі зі мною кров його смоктати, то залишайся і скуштуй бажаної юшечки». Агнімукха на те мовила: «Я так і зроблю, хазяйко. Клянусь усіма богами й наставниками, що не приторкнуся до царської крові раніше за тебе!» Поки вони отак перемовлялися, до опочивальні увійшов раджа і ліг спати. Тоді блощиця, охоплена шаленим бажанням посмакувати царською кров'ю, нехтуючи тим, що цар іще не заснув, куснула його. Про такі випадки добре сказано:

Ніхто не може діять так, як мати не дала того.

Як воду сильно не нагрій, небавом прохолоне знов.

 

Скоріш холодним стане жар, а місяць буде обпікать,

Аніж із смертних зможе хтось натуру зрадити свою.

Цар, якого наче хтось голкою штрикнув, схопився з постелі й закричав: «Гей, де ви там?! Чуєте? Під простирадлом чи то блощиця, чи то воша сидить, бо мене щось укусило!» Постільники, які були поблизу, миттю схопили простирадло й стали його обдивлятися. Підла блощиця одразу шмигнула з-перед очей і причаїлася в куточку, а неповоротка Мандавісарпіні, що повзала по простирадлу, вскочила в біду - царські слуги помітили її і вбили. Отож я й кажу:

Не слід давати захистку тому, кого не знаєш ти.

Так Мандавісарпіні, бач, через блощицю згинула.

Якби знаття, то вбила б чужинку, а так самій довелось загинути. Недарма ж кажуть:

Хто упосліджує своїх і прихиляє чужаків,

Знать, сам собі готує смерть, як раджа той Какудрума».

«А як же це сталося?» - спитав Пінгалака, і Даманака йому розповів. [68]